Благовісник

Життя навколо нас

Привид власної значимості

Мені було років із вісім, коли я, повернувши з під'їзду в бік катка, ковзала по сніговій доріжці в своїх білих ковзанах. Помітивши позад себе жінку з донькою приблизно мого віку, я доклала всіх своїх зусиль, щоб незнайомі тітонька й дівчинка оцінили мої успіхи; тому я попливла по засніженій сцені, відчуваючи глядача своєю спиною. Через мить я почула аплодисменти у фразі: «Дивись, як у дівчинки гарно виходить!» Мені так захотілося закріпити цей момент слави, що я одразу ж влаштувала показовий виступ, і, змахнувши рукою та ногою, без ознак грації та витонченості здійснила незаплановане приземлення на «п'яту точку»...

Бажання виділитися й похвалитися вирує в нас із дитинства. Тоді ми набивали собі ціну в маленькій дитячій пісочниці, а пізніше перемістилися в просторі дорослі пісочниці, факт перебування в яких виявляв, що дорослішання — не завжди найкращі ліки від стійкої сверблячки заявити про себе, видатися крутим, успішним, талановитим і «продвинутим».

Бажання похвалитися, як заквашене тісто, весь час норовить виповзти за межі скромності та зависнути невтримними патьоками, порушуючи авторське право щодо дарів і здібностей, як це було у випадку з прародичем гордовитої закваски. Люциферу було чим гордитися. Він так думав. Тому, ще не закінчивши мріяти про сходження по службовій драбині, по тій же драбині він скотився в протилежний кінець, і мрії про самозвеличення завершили свій віраж на короткому шляху від слави до безслав'я.

Коли талант (чи позиція, досягнення, успіх, перемога) змішується з гордістю й «понтами», він починає смердіти, сяйво — блякнути, а сприйняття себе перестає відображатися в адекватному дзеркалі. Пам'ятаєте, як два персонажі Г. Х. Андерсена хизувалися один перед одним? Перо кричало: «Пише перо!» Чорнильниця перечила: «Черпають з мене!» Вислухавши суперечку цих «значимих» персон, автор написав притчу про майстра та інструмент — про те, що скрипка й смичок не значать нічого без Майстра.
Ця історія ілюструє один мій улюблений вірш з Біблії: «Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?» Хіба ми щось маємо, чого не отримали від Бога? Він дав, тому ми й маємо. Дали нам в руки перо та чорнильницю чи скрипку і смичок — ми користуємося; не дали — нічим користуватися.

Гордість проявляє себе не тільки в кричущих формах. Її можна виявити у своєму серці, тихо прихиленому до задоволення від тих дарів, якими ви наділені, до задоволення від власної потрібності, до ситості від досягнутого успіху… Недавно, проходжуючись біля затоки Тихого океану, я спілкувалася з одною жінкою. Служіння, яке вони з чоловіком розпочали ще в колишньому Союзі, достатньо добре виросло і невдовзі стало відомим. У ту пору їй здавалося, що вони досягли піку, піднявшись на вершину гори... А Бог, не погодившись із цим, підмітив, що Він ще навіть нічого не починав робити в їхньому житті… І відірвав їх від мнимого успіху, знявши з уявної найвищої точки гори, переселивши в землю, де треба було все починати з нуля.

Вона ділилася зі мною історією, яка певною мірою перекликалася з нашою історією, де Бог також завбачливо відключив кнопку швидкого успішного старту, відкинув нас з чоловіком назад і відправив на, як виявилося, необхідну перепідготовку, включивши суворий режим повільної швидкості. І, прощаючись з усіма «заслугами перед батьківщиною», ми почали повзти не до фінішу, а до старту.

Іноді Бог забирає нас від дітища, яке ми народжували, любили та леліяли, щоб його очевидний ріст не закрутив нам голову, і ми не вдивлялися у привид своєї значимості. Вивівши з комфортного задоволення, Він мудро поселяє нас у місце поховання нашого імені. Це непросте місце, тому що, коли ти перебуваєш там, люди дійсно забувають твоє ім'я. Це й хороше місце, тому що, коли Бог тебе звідти забирає, ти виходиш вже без імені й без претензії його мати.

Узявши в супутники смирення, не уподібнюючись Перу та Чорнильниці, ми усвідомлюємо, що наші таланти, дари, здібності й успіхи не є атрибутами нашого імені, тому що є тільки одне Ім'я, яке за всім цим стоїть.

Марина МИРОНОВА

"Благовісник", 4,2013