Віра та життя

Ціна правди

Чи доводилося вам опинятися в ситуації, коли у вашій присутності несправедливо говорили про котрусь людину або необ’єктивно оцінювали певний вчинок, чи, навпаки, виправдовували вчинок гідний осуду? Голос у серці закликав відстояти істину, але ви чомусь промовчали.

Можливо, людина, в устах якої була несправедливість, мала певну владу у вашому житті, і страх потрапити в її немилість паралізував християнську свідомість. Або вона володіла широкими зв’язками, і ви розуміли, що в майбутньому зможете скористатися її можливостями, тому не хотіли псувати відносин. Можливо, це був ваш близький друг, якого не хотілося образити, вказавши на недолік.

А, може, хтось просто байдуже подумав, що це не його справа, тому не варто брати в цьому жодної участі.

Якими б не були причини нашого пасивного стану (не говорячи вже про активну підтримку несправедливої думки), для людини, в серці якої живе Бог, для християнина, вони неприйнятні.

Писання говорить, що хто засуджує праведного і виправдовує несправедливого — обоє вони огидні для Господа (див. Пр. 17:15). Наше мовчання у вищезгаданих прикладах можна розглядати як співучасть у неплідних ділах темряви (Еф. 5:11). Апостол Павло пише, щоб ми чинили як раби Христові, а не як ті, хто має волю на прикриття лихого.
Проте це не означає, що можна зневажати владу чи образливо повестися з людиною, яка підтримує хибну позицію. Мотивами наших дій має бути бажання відстояти істину, з лагідністю вказуючи людям на їхню неправоту. Якщо все робити з любов’ю до Бога і ближнього, то в багатьох ситуаціях можна досягнути успіху, набуваючи людей для Господа.

У книзі Приповістей Соломон говорить, що «хто наставляє людину, той знаходить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком» (Пр. 28:23). Можливо, людина помиляється несвідомо, а, вказавши на недолік, ми допоможемо їй виплутатися з пут неправди і збережемо чистим і вільним своє сумління.

Згадаймо ситуацію, коли цар Ахав забив Навота через те, що хотів забрати його виноградник. Пророк Ілля прийшов до нього, коли той оглядав набуті володіння, і сміливо виголосив слово Боже про злі Ахавові діла і про те лихо, яке Господь збирається навести на ввесь його дім (див.1 Цар. 21 р.). Ахав був безбожною людиною. Сам Господь про нього сказав, що ще не було такого, як Ахав, який запродався чинити зло в Господніх очах (див.1 Цар. 21:25). Ахавові нічого не коштувало вслід за Навотом забити і пророка Іллю. І я думаю, що Ілля добре розумів, з ким має справу. Однак він був людиною, яка своє життя посвятила на служіння Богу, і про жодні компроміси чи страх не могло бути й мови. І погляньмо, який результат! Цей свавільний безбожний цар впокорився. «І сталося, як Ахав почув ці слова, то роздер він шати свої і зодягнув на тіло своє веретище, і постив, і лежав у веретищі, і ходив сумовито...» (1 Цар. 21:27). Господь звернув увагу на цареве впокорення і відтягнув присуд, який мав намір звершити. Хоча життя Ахава і надалі залишилося таким, яким було і до цього, що врешті й визначило його долю. Однак здатність Іллі відстоювати правду перед будь-ким, незважаючи на обставини, була угодна Богові і на той час послужила на добро цареві-відступникові.

Цілком імовірно, що нам зустрічатимуться люди, які свідомо та зухвало зневажатимуть добро, і захищатимуть зло. Цар Єгояким цинічно спалив сувій із прочитаними словами, які Господь говорив через Єремію. А самого Єремію наказав схопити. «Та не злякалися і не роздерли своїх шат цар та всі його раби, що слухали ці слова» (Єр. 36:24). Проте Єремія залишився тим, до чого і був покликаний, продовжуючи сміливо звіщати Господнє слово.

Наше завдання – відважно стояти за правду Божу, не боячись потрапити комусь в немилість або втратити вигідні стосунки. Для християнина на першому місці мають бути стосунки з Богом. Бо той, хто ходить у світлі правди Божої, матиме ласку і в Господа, і у людей.

Марія БОНДАРЧУК,
газета «Рибка», м. Івано-Франківськ,
"Благовісник", 2,2009