Віра та життя

Маски

«Я тебе зовсім не знаю!»,- такі слова пролунали з уст дружини, що прожила у шлюбі зі своїм чоловіком понад 10 років. За цей час вона вивчила його звички, уподобання, але він і досі не відкрив їй свою душу, ховаючи її за маскою.

Так часто ми вдаємо тих, ким насправді не є, говоримо зовсім не те, що хочемо, а те, що від нас хочуть почути, втікаємо від щирості. Так, бути щирим важко. Особливо, коли знаєш, що люди не такі, якими ти хотів би їх бачити, що вони можуть зробити боляче, самі цього не бажаючи. А коли зраджують чи розчаровують близькі люди, найбільше хочеться втекти і не повертатися. Через такі моменти нам вже не хочеться залишатися самим собою, не хочеться, щоб нам знову зробили боляче, ми прагнемо виглядати сильними, рішучими, вольовими.

Найлегший і найвигідніший варіант - сховатися за маскою, грати роль актора, якого самі собі вибрали, додати собі тих рис характеру, з якими ми б здавалися привабливішими і справляли на оточуючих незабутнє враження . Ми самі створюємо для себе маски, а Господь хоче бачити нас такими, якими Він нас створив. Ми старанно намагаємося вжитися в роль, щоб ніхто не запідозрив нас у брехні. А маска – це неправда, це просто образ, який ми граємо.

Причин цього може бути багато: страх виявитися недосконалим, страх, що тебе не приймуть, що з тебе і твоїх поглядів насміхатимуться, не вибачать твоєї нещирості; та й взагалі важко визнати, що надягнув маску, аби сховатися від усього світу. Усі ми знаємо світ недосконалий і люди в ньому – актори, але не бездумні і беззахисні, адже всі ми діти Божі, і Він захищає і допомагає нам.

Під масками ховається практично кожен, адже в кожного з нас є те, що нас не повністю влаштовує. Під маскою слабкості і незахищеності ховається сила, яка зобов’язує до рішучих вчинків, під маскою хоробрості ховається боягузство. Комусь хочеться бути багатим, впливовим і для досягнення мети він згоден на все, навіть втратити свою особистість. Але бути непомітним, звичайним – не гірше. Ми всі досконалі за своєю сутністю, ми неповторні і таких, як ми, більше немає і не буде.

Хтось ховається від несправедливого світу, в якому цінують грубу силу, де виживає сильніший і спритніший. Тому добрий і милосердний і ховається. Не через те, що слабкий, а тому що не хоче відрізнятися від інших, щоб його не принижували, не використовували. Хоча перед Богом усі рівні і всі створені за Його подобою.

Інколи ми стаємо заручниками своєї маски, ідеального образу і не знаємо, як з нього вийти Нам не вистачає рішучості, відваги. А як сказати правду? Адже після зізнання можна втратити все, чого так довго добивався, все, про що так довго мріяв, до чого йшов. Тому людина залишається під маскою, що, з одного боку, полегшило їй життя, а з другого, – взяло в полон. Через маску людина зрікається самої себе, стає такою, якою хоче бачити її суспільство: лицемірною, гордою, жорстокою, егоїстичною.

Ми дозволяємо бачити оточуючим тільки те, що нам вигідно, а справжніх себе, таких, якими створив нас Бог, ховаємо. Це не так вже й легко зробити, але коли тренуєшся рік за роком, то це вже не здається непосильним завданням.

Так і живемо. Знаходимо друзів, приятелів, навіть кохаємо, але не відкриваємо себе. Живемо у видуманому світі, де навіть ми не справжні. І вживаємося в роль настільки, що з часом вже не відрізняємо, де вигадка, а де – реальність. Так, маска нам допомагає – допомагає пережити горе, побороти страх, справити добре враження на інших, просунутися по кар’єрних сходинках, сховати недоліки, та чи надовго? Адже усе сховане стає явним; раніше чи пізніше, але від правди ми не втечемо.

Одружуючись, ми беремо на себе обітниці бути разом і в горі, і в нещасті, підтримувати одне одного, довіряти один одному у всьому. Але що буде, якщо ми одружимось з людиною, не показавши свою сутність? Погодьтеся, усе життя з маскою на обличчі і на душі не проживеш. А коли людина, з якою ти поруч, побачить тебе справжнього, то побачене їй може не сподобатися. Однак тоді вже нічого не вдієш. А ось якщо твоя друга половина виявиться такою ж, то прив’язаними один до одного будуть дві чужі, незнайомі людини. Тому так багато розлучень і нещасливих сімей, людей, які страждають від самотності.

Придуманий образ заважає нам побачити людину, якій ми дорогі, можемо завдати їй болю, переступити через почуття інших.

Звісно, багато що в собі нам може не подобатись, і природно, що це хочеться приховати, адже ніхто не хоче, щоб усі наші недоліки було видно з першого погляду. Змінюватися, вдосконалюватися, бажаючи кращого, - добре, але робити це потрібно відкрито, з Божою допомогою.

Інколи людина відкривається відразу, інколи – через рік, десять років, а інколи не відкривається взагалі. Звичайно, видавати всю правду про себе і своє життя першому-ліпшому – неправильно. Але коли ми знайомимося і хочемо справжніх, щирих стосунків, поваги і довіри від оточуючих, то повинні почати з себе, відкритися людині. Так, не відразу і не все, але поступово показувати свої сильні сторони і слабинки, недоліки і переваги. Тоді ми здобудемо собі вірних друзів, і Бог пошле нам людину, яка буде нас любити таких, якими ми є. Вона не зрадить і не покине напризволяще, але назавжди залишиться поруч, підтримає у важку хвилину, зрозуміє і не тільки вкаже на наші помилки, але й допоможе їх виправити.

Пам’ятаймо, що Бог нас створив такими, якими ми є, і не потрібно ховатись ані від себе, ані від оточуючих. Він підготував для нас шлях. І розділити його ми зможемо з людиною, яка допоможе нам і підтримає нас. І якою буде ця людина, залежить від нас, нашої відвертості, щирості і любові.

Маріанна Франківська,
газета "Рибка", №4,2008,
http://www.rubka.org.ua/2008/0408/040801.htm