Віра та життя

Голос Божий через совість

З перших розділів Біблії ми знаємо, що до гріхопадіння людина вільно спілкувалася з Богом. Але після гріхопадіння прямий контакт між Богом і людиною був утрачений. Та чи це означає, що Бог перестав говорити з людьми? Як говорить Бог тепер? В Нього є багато способів проговорити до серця людини. Один з таких способів — через Писання. Як я вже зауважив, гріх розділив Бога і людину, і тому не дивно, що тема гріха є однією з основних тем Біблії. Коли людина, яка дійсно хоче пізнати Бога і жити за Його волею, читає Біблію, кожен рядочок говорить їй про те, що в її житті потрібно виправити. Пам’ятаю, коли я вперше читав Біблію, кожен рядочок говорив до мене: «Винен! Винен!» Біблія буквально горіла в моїх руках. Я навіть, бувало, шкодував, що почав її читати, але все одно читав, оскільки розумів, що перестати читати Слово Боже — це шлях в нікуди. Я тоді ще не розумів всіх цих своїх переживань. Більше шістнадцяти років минуло відтоді, і тепер я знаю, що тоді Сам Бог почав говорити зі мною зі сторінок цієї святої Книги.

Біблія — це закон Божий, даний людям. Апостол Павло каже, що через закон пізнається гріх (див.: Рим. 3:20). Тому людина, яка серйозно читає Слово Боже, починає розуміти свою гріховність і приходить до усвідомлення необхідності покаятися.

Далеко не в кожного жителя Землі є Біблія; і навіть якщо сьогодні в кожному домі в Україні ця книга є, не можна забувати, що так було не завжди. А хтось, можливо, просто не хоче її читати. Чи може Бог проговорити в такому випадку? Апостол Павло каже: «Бо коли погани, що не мають закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Рим. 2:14-15). Іншими словами, ще задовго до того, як Закон Божий був написаний на кам’яних скрижалях і пізніше перенесений на сторінки звичної для нас Біблії, Десять заповідей були записані Богом в серці кожної людини. Саме це й є тим, що зветься «сумлінням» або «совістю». Тільки-но людина замислить щось недобре, як внутрішній голос вже каже: «Не роби цього, це недобре». Таким чином Сам Бог звертається через нашу совість.

«Жити по совісті», «втратити совість» — ось лише два стійких, часто вживаних словосполучення. Ці вислови не суперечать Біблії, оскільки на її сторінках ми також натрапляємо на аналогічне поняття — спалене сумління (див.: 1 Тим. 4:2). Іншими словами, якщо людина часто йде проти своєї совісті, вона атрофується і перестає виконувати свою функцію. Та тим не менше кожен злочинець добре пам’ятає, як тремтіли його руки, як мучив сором, як він не міг дивитися своїй жертві в очі, коли вперше йшов на злочин. З часом все це минуло, тому що він спалив свою совість. Це стосується не лише тих, хто спустився на саме дно. Скільки є поважних в суспільстві людей, які ніколи не порушували жодних державних законів, але при цьому не раз йшли проти своєї совісті, і вона також померла. Такі люди, можливо, навіть отримували схвалення суспільства, мовляв, всі так роблять, але їх дій не схвалював Господь. Для Бога немає різниці, чи людина вбила свою совість, не один раз роблячи те, що забороняється не лише Біблією, а й державним законом, чи ж просто йшла проти християнської моралі, але державних законів при цьому не порушувала. І ті, й інші однаковою мірою винні перед Богом, і їх чекає вічна загибель, якщо вони не увірують і не покаються.

Бог часто звертається до невіруючих людей через їхню совість, але треба особливо зауважити, що й до віруючих Він часто звертається у такий же спосіб, тому кожному християнину, який присвятив своє життя Христу, важливо мати чисту совість. У Діях апостолів записані такі слова апостола Павла: «І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне щодо Бога й людей» (Дії 24:16). Це лише один з небагатьох віршів, де Павло підкреслює, що його совість чиста. В Новому Заповіті слово «совість» згадується тридцять разів. Павло також спонукував Тимофія, молодого і перспективного служителя, мати добру віру і совість (див. 1 Тим. 1:19). Ці два поняття — віра і совість — нерозривно пов’язані один з одним. Щоб підтвердити це, Павло каже, що ті, хто відкинув совість, «розбилися в вірі». Павло навіть називає імена двох таких людей: «Серед них Гіменей і Олександер».

Але як Бог може привести до покаяння людину, яка не здатна чути голосу сумління? Бог може покликати й таких людей, і в таких випадках, як правило, Бог говорить через хвороби, трагедії, втрати. В тому ж Посланні до Тимофія Павло каже, що він передав Гіменея і Олександера сатані, щоб вони навчилися не зневажати Бога (див. 1 Тим. 1:20). Це значить, що Богом було допущено, щоб ці двоє людей постраждали від хвороб чи пережили якісь особисті трагедії (в Біблії не уточнюється, що саме їм довелося пережити), і через неприємні для них обставини Бог говорив їм те, чого раніше вони не могли почути через своє спалене сумління.

Як багато є таких людей, які йдуть до своєї мети «по трупах», не зважаючи ні на що і ні на кого. Поняття «совість» для них не існує; у них є гроші, зв’язки і влада — вони вважають себе богами. Здається, що ніхто й ніщо не може їх зупинити, але приходить мить, коли через ті чи інші обставини їхній політ переривається. І будучи зломленими, вони, буває, чесно визнають: «Бог покарав мене за все, що я зробив». Дехто з таких людей кається і навіть стає проповідником, і до кінця свого життя свідчить, про те, як Бог спинив його і проговорив до нього чи то через хворобу, чи через трагедію. Хтось йде у вічність без покаяння, хоча й знає, що саме Бог спинив його на цьому шляху, по якому він ішов. Як трагічно і печально, коли хтось явно бачить у своєму житті руку Божу, але при цьому упускає можливість покаятися і надбати вічне життя!

Багато хто знає, що Бог звертається через хвороби до тих, хто по-іншому не сприймає. На жаль, деякі християни розуміють це однобоко. Вони осуджують братів і сестер у Христі, які хворіють чи переживають певні втрати. «Якщо Бог допустив у його житті таку хворобу чи таку трагедію, значить у брата чи сестри є серйозні приховані гріхи», — пліткують вони між собою. Таким суддям варто частіше згадувати історію Йова. Сам Бог сказав про Йова, що він був непорочний, справедливий і богобоязний і завжди ухилявся від злого (див.: Йов. 1:1). І ось ті страшні трагедії обрушилися на нього. Спочатку за один день він втратив десятьох своїх дітей і весь свій маєток; потім все його тіло вкрилося страшною хворобою — проказою. До фізичного болю додалися й духовні атаки з боку людей. До нього прийшли його друзі з благим наміром потішити, але їхня втіха була не оливою, а сіллю на глибокі рани. Але Йов встояв. І не просто встояв — його віра стала ще сильнішою, він глибше пізнав Бога, що чітко видно з його слів: «Тільки послухом вуха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе» (Йов. 42:5).

До сказаного, думаю, можна додати, що у Девіда Вілкерсона є книга, що так і зветься «До тріумфу через трагедію». В цій книзі зібрані свідчення тих, хто багато пережив і втратив у цьому житті, але в результаті пережитого глибше пізнав Господа Бога.

Леонід Каночкін,
м. Клівленд, США,
"Благовісник",№1,2009