Благовісник

Гірке коріння

Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. (Євр.12:15).

В однієї моєї знайомої років десять тому трапився кумедний випадок. Вона попросила родичку викопати квітку: хотіла посадити на могилі батька. Та викопала разом із землею, щоб рослина краще прийнялася. Коли моя знайома садила квітку в землю, каже, побачила ще якийсь незрозумілий пагінець, але подумала, що то теж якась квітка, і загорнула землею. Через декілька місяців її чекав сюрприз. Пагінець пишно розрісся й перетворився у… звичайнісінький хрін. Потім скільки його не викопували, що не робили, він 9 років уперто вилізав з-під землі, ніби насміхаючись над неуважною господинею. Історія нібито закінчилася тим, що могилу заклали камінною плитою та бруківкою. Я кажу «нібито», бо хто зна, чи історія таки справді закінчилася.

Я дуже добре розумію проблему знайомої, бо й сам уже майже три десятки років безрезультатно борюся з хроном на своєму городі. Що вже не робив, ну ніяк не можна вивести цей неприємний бур’ян. Мабуть, немає потреби детально розповідати читачам про цю рослину: якщо у вас не було з нею проблем, то бачили в когось. Улюблена приправа до українського сала виявляється дуже неприємною на городі.

Коли я в дитинстві читав або чув від проповідників біблійну цитату з Послання до євреїв про «гіркий корінь», у мене відразу ж виникала асоціація з пишною зеленою рослиною на наших городах. Не знаю, чи був хрін у біблійній Палестині, але автор послання, я впевнений, мав на увазі щось на його зразок.
Чому ж автор використав цей образ для опису глибоко духовної проблеми, яка спостерігається серед віруючих? Тому що особливості прихованих гріхів і вад людини та особливостей цього бур’яну разюче подібні. Коріння хрону проникає настільки глибоко в ґрунт, що його майже неможливо викопати повністю. Він дуже живучий: найменший шматочок, залишений у землі, проростає, він не боїться морозів, засухи, дуже швидко розповсюджується. На перший погляд, рослина безневинна, але якщо не боротися з нею — швидко захопить усе поле. Вам, мабуть, доводилося бачити у що перетворюються поля господарів, які не надто пильнують за ними.

Ми вирішили порушити проблему гріхів в духовному житті християн, які одночасно характеризуються двома протилежними ознаками: вони нібито не особливо страшні, до них звикають, але вони й дуже небезпечні. Маються на увазі гріхи, про які всі знають, але на практиці миряться з ними. Свій гіркий корінь вони ховають глибоко в душі людини, його зазвичай не видно, він робить свою руйнівну роботу непомітно. Це лицемірство, корисливість, плітки, гордість, заздрість, інтриги, незадоволення, ненависть, нечесність у бізнесі, подвійні стандарти… Перелік можна продовжувати ще довго. Так, віруючі люди, які читають Слово Боже, знають згадані недоліки й не оправдовують їх. Про них проповідують, від них застерігають. Але… Але вони рясно, як отой хрін, усе одно зеленіють на полях нашого духовного життя…

Ми схильні такі гріхи вважати не надто тяжкими. І тому — терпимими. Ні, ми вважаємо їх гріхами, але якось миримося. Коли вони вже надто помітні, то просто зрізуємо вершки, як на хронові, щоб не так видно було на городі. А корінь залишається. І наступає момент, коли той гіркий корінь так забур’янить землю, що вже нічого там не приживається. З досвіду знаю, що якщо хрін не зрізувати чи не викопувати — він за одне літо вкриє землю і нічому не дасть рости. Це як хвороба раку, яка через метастази проникає до найменших клітин організму й задушує його.

Наш час характерний толерантним ставленням до гріхів. Часто ми знаходимо виправдання тій чи іншій недобрій рисі нашого характеру чи поведінки або підмінюємо поняття, називаючи їх пом’якшувальними термінами. Або настільки звикаємо до них, що вони стають для нас звичними й тому залишаються поза увагою. Це як людина, що довгий час знаходиться в якомусь смердючому приміщенні, з часом перестає чути неприємний запах. Ми знаходимо «логічні» оправдання подібній поведінці: «Та усі ж так роблять», «Ну, треба ж якось жити», «Ну, такий вже в мене характер» і т.ін.

«Але навіть до тих гріхів, які ми називаємо «допустимими», оскільки часто миримося з ними, Бог ставиться вкрай серйозно, — говорить Дж. Бриджес у своїй книзі «Терпимі гріхи». — Гріх — це значно більше, ніж погані вчинки, недобрі слова й навіть злі думки, які ми не насмілюємося висловлювати вголос. Гріх — це моральна сила всередині нас, нашого внутрішнього єства. Гріховні вчинки, слова та думки — лише зовнішні прояви гріха, який живе всередині нас, навіть у людях, які мають відроджене серце. Хоча наші серця й були відроджені, хоча ми звільнені від абсолютного гріха, хоча в наших тілах живе Святий Дух, незмінний принцип гріха, як і раніше, ховається всередині нас, ведучи таємну війну проти наших душ. Саме небажання визнати жахливу реальність цієї істини й створює сприятливий ґрунт, у якому ростуть і розкошують наші «толерантні» або «допустимі» гріхи».

Оці «терпимі» гріхи мають ще одну неприємну здатність: вони з часом ведуть до більш страшніших гріхів. Користолюбство — до крадіжок, гнів та ненависть — до вбивства, похіть — до перелюбу.

Пригадуєте біблійну історію про жінку-блудницю, яку привели до Ісу­са, щоб Він дав оцінку її поведінці? Пам’ятаєте, що Він відповів святим та релігійним людям? «Хто без гріха, перший кинь у неї камінь!» Я впевнений, що ті, хто виступав на цьому суді обвинувачувачем, ззовні виглядали дійсно святими людьми. Вони були впевнені у своїй праведності, їх добре знали оточуючі, і вони сміливо могли когось звинуватити в гріху, бо за ними чогось подібного не помічалося. Але «вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині...» (Iв.8:9). Так, не вчинили перелюбу, не вбили, не вкрали, але оті «гіркі корінці» у серці змусили їх опустити очі й тихенько позадкувати від Учителя, Який бачить не тільки те, що ззовні.

Порушуючи тему «гіркого коріння», «терпимих гріхів», пропонуючи матеріали до неї, ми розуміємо, що не зможемо сказати чогось нового чи особливого. Просто хочемо вкотре нагадати всім про серйозність та небезпечність таких прихованих гріхів, застерегти від байдужого та толерантного ставлення до них. І заохотити до непримиренної боротьби з цим духовним бур’яном.

P.S. Коли цей номер часопису вже готувався до друку, на нашу пошту надійшов журнал «Свічник», який видає Рівненське об’єднання церков ЄХБ. Яке ж було наше здивування, коли виявилося, що вони присвятили його порушеній нами темі, назвавши її «Терпимі гріхи». Що ж, Дух Святий не може миритися з цими гріхами і нагадує Церкві про «гірке коріння» в наших серцях…

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник",4,2017