Благовісник

Користь чи корисливість?

Ні разу не чув, щоб у церквах карали вилученням за користолюбство, хоч воно є мало не початком усіх гріхів. Бо який би людина не чинила гріх, вона має в ньому якийсь інтерес — чи матеріальний, чи віртуальний (наприклад, похвала). Тому пропоную свої міркування про корисливість у контексті Слова Божого, не претендуючи на стовідсоткову істину, «бо багато ми всі помиляємось», — як сказав апостол Яків (3:2). Читачеві ж, надіюся, буде цікаво оцінити мотиви своїх учинків і слів, ставлячи собі питання: «Для чого я це робив? Кому це корисно — мені чи ближньому?»

Слова «корисливість», «користолюбство», які ми сприймаємо як негативну характеристику людини, походять з дуже позитивного слова «користь». Усе ми робимо з певною вигодою: працюємо вдома чи на роботі, щоб мати щось на прожиття. Коли сіяч сіє зерно, то надіється мати прибуток — урожай, а значить хліб, що є життєвою потребою. Для цього відповідно готує поле — оре, удобрює. Якщо б він сіяв зерно просто в траву чи на злежану землю, то ми б сказали, що чоловіку бракує здорового глузду. Бо те зерно не принесе йому плоду, він його просто марнує, та й праця марна. А людина має жити з користю для себе й для ближнього. Сам Бог навчає людину «про корисне» (Іс.48:17). У Біблії згадується про корисність благочестя (див. 1Тим.4:8), Божого Слова (див. 2Тим.3:16), добрих діл (див. Тит.3:8), проявів Духа Святого (див. 1Кор.12:7).

І Христос не докорив учням, коли вони в особі апостола Петра виявили свою стурбованість користю. «От усе ми покинули та й пішли за Тобою слідом: що ж нам буде за це?» — сказав апостол Петро (Мт.19:27). Господь тоді утішив Своїх учнів обіцянкою великої вигоди — вони одержать багатократно більше, а ще сядуть із Ним на престолі слави й успадкують вічне життя. Але зверніть увагу на умову цієї вигоди: «…хто за ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька чи матір, чи діти, чи землі». Тобто найвищу користь людина матиме коли ради Христа зречеться тимчасової земної вигоди — різних зв’язків та інтересів.

Є речі більш корисні й менш корисні. Мало корисні тілесні вправи (див. 1Тим.4:8) й розмаїті страви (див. Євр.13:9). А різні змагання, родоводи, спори, суперечки, всілякі чужі науки — то й зовсім не корисні (див.Євр.13:9). Ще Ісус Христос сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?» Це Він сказав багачу, який, зібравши великий урожай, думав, що буде з того щасливим. Але щастя не в багатстві. Навпаки, у багатстві ховається горе. Як і сказав Христос: «Горе вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте» (Лк.6:24).

Усякий прибуток, який шкодить душі, — не корисний. Так, користь буває некорисною. Некорисно в усьому шукати користі. Некорисно бути рабом користі. Некорисно робити з користі ідола. Ідол вимагатиме жертви. Доведеться покласти на його жертовник час, сили, здоров’я, любов, совість, а якщо не зупинитися — то й життя. Тож ту надмірну користь, яка шкодить людині й людям, віддаляє від Царства Божого й Самого Бога, називають корисливістю, користолюбством, сріблолюбством, грошолюбством, жадібністю, ненажерливістю.

Біблія багата прикладами шкоди користолюбства. Авраам із Лотом, розбагатівши, не могли бути разом, бо їхнім отарам бракувало паші й води. Тож мусили розлучитися. І що ж, Лот пожадав квітучу «околицю йорданську» аж до Содому. А як наслідок — душа його страждала серед безбожників, зрештою втратив увесь свій маєток і дружину.

Пророк Валаам мав спілкування з Богом. Та одного разу моавський цар Балак запропонував йому свої скарби за невелику послугу — проклясти Ізраїль. Валаам спокусився — і втратив усе, навіть своє життя. Учинок Валаама став притчею. Про тих, хто проміняв духовні багатства ради земних, кажуть, що вони «попали в обману Валаамової заплати» (Юди 11).

Цар Ахав просив Навота віддати йому виноградник, що був біля його палацу. Він хотів із нього зробити город для овочів. Це ж буде так зручно й вигідно! Навот відмовився позбутися спадщини — і загинув з волі царя. Цю смерть Ахав і його дружина Єзавель жорстоко спокутували своєю смертю.

Слуга пророка Єлисея Гехазі міг стати другим Єлисеєм, але йому дуже захотілося мати Нааманові срібло й одежу, від яких відмовився Єлисей. Пішов на обман заради вигоди — і замість пророчого духа отримав проказу сам і всі його нащадки.

Бог узагалі ненавидить корисливість і за неї карає дуже суворо. Навіть свій народ. Вустами пророків Він каже про Ізраїля: «Я гнівався був за гріх користолюбства його, та й уразив його, заховав Я обличчя Своє й лютував…» (Iс.57:17), «…їхніх жінок віддам іншим, а їхні поля здобувцям, бо вони від малого та аж до великого усі віддались користолюбству, від пророка та аж до священика чинять неправду!..» (Єр.8:10).

Христос також категоричний щодо корисливості. Він каже: «…Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Лк.14:33). Отже, ми, називаючи себе християнами, учнями Ісусовими, мабуть, нічого не вважаємо своїм; якщо й заробляємо, то для елементарних потреб і щоб допомогти іншим? Ні? То варто задуматися, хто ми.

Ісус одного разу прямо сказав: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт.6:24). Не можете збирати маєтки, будувати палаци, купувати дорогі авто — і служити Богові! Це так важко прийняти, чи не правда? Але все-таки корисливість несумісна зі служінням Господу. І Христос нам ще раз нагадує про це через багатого юнака, який був настільки побожний, що Ісус на нього поглянув з любов’ю. Однак його побожність дозволяла йому міцно триматися за свій маєток. І коли Господь сказав молодому чоловікові продати його, роздати бідним і йти за Ним, то він відійшов від Нього зі смутком. «…Багатому трудно ввійти в Царство Небесне… Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» (Мт.19:23,24). А чому? Бо надіється на своє багатство.

У церкві багаті люди можуть вести себе зверхньо, групуватися один із одним, намагатися керувати церковним життям, претендувати на офіційне служіння. Одні члени їх не сприймають, інші — підлещуються. Самі вони пояснюють свою відчуженість від більшості заздрістю або нещирістю у стосунках із ними. Кажуть: «На нас дивляться або як на грішників, або як на гаманець». У церкві не має бути лицемірства — це правда. Так само, як не мають гроші керувати церквою. Гроші правлять світом, а церквою — Христос.

Один християнин якось сказав: «Мене раптом осяяло: без грошей — ти ніхто». Ще була тирада, якими труднощами він розбагатів, але мені тоді подумалося, що його відкриття від чужого духа — духа світу, Мамони, до якого він прислухається і якому служить. Він думає, що Життя (справжнє Життя) залежить від грошей. Але «…Життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його» (Лк.12:15), — попереджає Ісус.

Тепер браття кинулися в заробітки. Росія, Європа. Дехто зумів облаштувати свій бізнес, наймає робітників, дехто займається посередницькими послугами. Один розказував, що робітники (християни), коли дізналися, скільки він заробляє на них, обурилися. «А я їм сказав: «Я вас не змушував. Ви самі пішли на таку ціну. «Хіба не за динарія ти згодився зі мною?» — підсумував оповідач (Мт.20:13). Мені подумалося, що брат не туди приточив Христові слова. Христос завжди був проти будь-якого визискування. А динарій у притчі про виноградник символізує спасіння, яке дається кожному, коли б він не прийшов до Христа — чи в молодості, чи в глибокій старості. Спасіння — максимальна плата, яку отримують ті, хто любить Ісуса. Тож ця притча не має ніякого стосунку до бізнесових махінацій.

Буває, християни опосередковано хваляться великими пожертвами на церкву, на різні благодійні проекти. Ось так: одним не доплатили, з інших здерли, там переступили закон — і дарую Тобі, Боже. Чи не постають вони перед очима Божими, як Юда, який заробив на крові Ісусовій, а потім хоч і повернув зароблене, та воно не було прийняте?

У питаннях корисливості апостоли, як і їхній Господь, безапеляційні. Ананій і Сапфіра нікого не обікрали. Вони тільки приховали частину грошей із власного проданого маєтку, сказавши, що віддають усі. Від цього ніхто з людей не постраждав. Але це була неправда. Користолюбство штовхнуло на фальш. І смерть!

До речі сказати, користолюбство штовхає не тільки на неправду, як у випадку з Ананієм і Сапфірою, а на витончений обман ради прибутку, на шахрайство, злодійство, грабунок і навіть убивство. Корисливість робить людей заздрісними, хитрими, лукавими, підлими, підступними, жорстокими. Зрештою, усі соціальні біди, зокрема такі, як війни, корупція з її клептоманами при владі та продажними суддями, — наслідок необмеженого користолюбства, зажерливості.

Кожен із нас пригадає випадки, коли благочестиві брати й сестри повелися як звичайні шахраї чи маніпулятори, бо запахло вигодою. Гроші — велика спокуса, чи не так? Але для кого? Для користолюбця. Найімовірніше, що він не вважає себе користолюбцем і скаже: «Я благочестивий, я працюю — і заслуговую на винагороду, мені треба жити, у мене сім’я». Але апостол Павло називає їх «позбавленими правди», «які думають, ніби благочестя — то зиск» (1Тим.6:5). Вони вважають, що за їхню побожність їм у церкві всі зобов’язані, що вони мають отримати винагороду — якщо не матеріальну, то хоч моральну як особливу увагу й честь. Цього вимагають різними протестами, сперечаються, сваряться, щось доводять. Але Христос каже працівникам церкви: «...Коли зробите все вам наказане, то кажіть: «Ми нікчемні раба, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Лк.17:10). Коли ж якийсь прихований корисливець не розуміє свого обов’язку й стану, а бунтує сам і вводить у неспокій церкву, то апостол Павло радить Тимофієві: «Цурайся таких!» (1Тим.6:5), тобто «уникай», «сторонися» «обходь», «минай», «не май з такими справи».

Ви, мабуть, не раз чули проповіді про науку процвітання, заклики сіяти гроші, щоб пожати їх стократно, благословляти благословенного, щоб бути благословенним, і про таке інше. І що люди несли свої збереження «благословенним» проповідникам, продавали свої квартири й гроші віддавали їм, щоб бути благословенними, — а потім розчаровано плакали, бо у них не стало нічого, а «благословенні» тішилися своїми палацами й усіма іншими скарбами. Отож, корінь цього вчення, цього збагачення й цього зубожіння — користолюбство. «Духовні» шахраї використали схильність до корисливості ще не розіп’ятої плотської натури християн, щоб розбагатіти. А вони, наївні, віддавши їм усе, донині чекають, що відкриються небесні отвори — і на них дощем поллються мільйони для таких само палаців, машин і яхт.

Апостоли також неодноразово попереджають про шкоду корисливості. «А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого — то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання», — написав апостол Павло в листі до Тимофія (1Тим.6:9,10). А солунянам він наказує: «Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі, бо месник Господь за все це…» (1Сол.4:6). І ці слова — це не просто теоретизування про можливу неправильну поведінку християн, а досвід апостолів. І при них були в церкві ті, хто хотів багатіти, любив гроші, був пожадливим на золото та срібло, визискував своїх братів ради збагачення чи просто дрібної користі, намагався жити за чийсь рахунок. Павло в Посланні до Тита прямо пише: «Багато-бо є неслухняних, марнословів… вони цілі доми баламутять, навчаючи, чого не належить, для зиску брудного» (Тит.1:10-11). Коли апостол Петро попереджає християн про неправдивих учителів між ними, то називає причину їхньої неправедності — пожадливість. Вони «мають серце, привчене до зажерливості» й ради корисливості ловлять і будуть ловити простодушних християн облесними словами (див. 2Петр.2:1-3). Вони послідовники Валаама, бо, як і він, «полюбили нагороду несправедливості» (2Петр.2:15). Більше того, апостол Павло категорично стверджує, що кожен зажерливий — ідолянин і «не має спадку в Христовому й Божому Царстві» (Еф.5:5). Тож невтішний кінець тих, хто захопився такою, здається, невинною користю.

Християнин — особа скромна. Його найбільша користь — Ісус Христос. А ще: «великий же зиск (користь, вигода — авт.) — то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1Тим.6:6-8).

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 4,2017