Віра та життя

Рушійні сили конфліктів

Не раз у житті ми стикалися з гнівом, роздратуванням, конфліктами. Я хотів би глибше проаналізувати те, що змушує нас конфліктувати. Що нас дратує? Що змушує нас робити те, про що ми самі згодом шкодуємо? І чому ми не можемо вчасно спинитися? Писання стверджує: «Слава людині, що гнів покидає, а кожен глупак вибухає» (Пр. 20:3). А Новий Заповіт закликає нас не просто перемогти гнів, а спонукує увійти у сварку як мудрий миротворець, як той, хто творить мир. Таку позицію нам дуже складно зайняти, особливо якщо ти перебуваєш у центрі конфлікту. Але чи стане хтось із тих, хто конфліктує, миротворцем (не просто матиме мир, залишивши інших у конфлікті, а ввійде в конфлікт, щоб внести туди мир), напевно, залежить від самої людини.

Отже, як перейти від стану гніву до спокою миротворця, від людини немудрої до миролюбної, а зрештою, — і до здатної приносити мир?

Ця тема дуже широка і розрахована на багато годин. Але я передусім хотів би сконцентруватися саме на тому, що є рушійними силами конфліктів, щоб, зрозумівши їх, ми могли розібратися у собі й у власних стосунках з людьми.

Що таке конфлікт?

Передусім, що ж таке конфлікт? Є крайнощі в розумінні цього поняття. Конфліктами ми часто вважаємо будь-яке протистояння, називаючи це гріхом. І тому християни часто вважають, що віруючі люди, а особливо церковні лідери мають бути м'якими, ніжними, — такими собі плюшевими ведмедиками. Вони повинні все покривати, всьому вірити, приймати все. З усім згоджуватися. Але це не так, це найгірше, що може бути. Християнство — це війна, це протистояння думок. І християнин не зможе уникнути багатьох конфліктів, бо шлях до тривалого миру пролягає через війну. Але є конфлікт думок, а є конфлікт з особистістю. Є конфлікт з гріхом, а є протистояння особистості. Це різні речі. Ми повинні бути твердими, повинні простояти гріху, єресі, помилковим думкам і викривати їх. Це конфлікт, але він збудовуючий. Ми ж повинні боятися руйнівного конфлікту, який ґрунтується на агресивності проти особистості, якій ми протистоїмо.

Ось у чому мудрість: конфліктуючи не конфліктувати, протистоячи — любити, говорячи жорсткі речі — не озлобитися, — ось у чому суть християнського миротворення.

Коли ж ми розглядаємо, що нас заводить у конфлікті, що збуджує нашу внутрішню агресивність, то практично завжди вказуємо на зовнішнє. Іноді й справді нас дратують зовнішні чинники. Але більша частина причин, які підштовхують нас до конфлікту і вводять у нього, криється всередині нас. І якщо ми шукаємо корінь конфлікту зовні, то часто не можемо вирішити його, тому що не там шукаємо. Звинувачуючи весь світ, окрім себе, а ще точніше, звинувачуючи все і всіх, щоб не добратися до себе, ми не зможемо вирішити конфлікту. Ми всіх і все хочемо змінити під себе, тоді як передусім ми повинні змінити себе під істину. Запам'ятайте: ніколи в житті ви нікого не зможете змінити, поки він сам цього не захоче. Ми можемо впливати, але змінюватися має кожна людина сама.

Внутрішні причини конфліктів

Аналізуючи внутрішні рушійні сили наших конфліктів, першою назву гріховну природу, котра змушує нас чинити не так, як би нам самим хотілося. Біблія називає це «плоть».

Усі ми знаємо про війну плоті та духа. Переважна частина конфліктів відбувається всередині нас. І ця вервечка конфліктів безперервна. Роздумуючи одного разу про рай, я прийшов до висновку, що це повна відсутність внутрішнього поділу, відчуття себе цільною особистістю без внутрішньої війни. Тільки тоді ми зможемо по-справжньому розслабитися, прославляючи навіки-віків Бога разом з викупленими. А поки ми на землі, цей конфлікт безперервний, і він виривається назовні. Бо ж наше зовнішнє життя — це відображення всіх наших внутрішніх перемог і поразок.

Ще однією рушійною силою конфліктів є наші непомірні бажання. Яків пише: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите, та досягнути не можете, сваритеся та воюєте, та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як.4:1-3).

Міра наших бажань, забаганок і пожадливостей, виражена у вигляді вимог, — є джерелом невгамовного гніву. Тобто, коли нам здається, що людина щось повинна робити, а вона не робить цього, ми сердимося, ображаємося й конфліктуємо. Не всі бажання ведуть до конфлікту, не всі вони гріховні. Бувають бажання від Духа Божого, бувають нормальні людські бажання. Є бажання, на які Бог відповідає, а є такі, на які навіть не хоче відповідати на благо ж нам самим. І коли ці бажання стають пристрасними бажаннями, пожадливостями, тоді конфлікту не минути. Фактично, головною проблемою нинішнього людства є спотворена особистість з непомірними апетитами до життя, до Бога, до інших людей і вимогами, з допомогою яких ми хочемо задовольнити ці бажання. Якщо ж ці бажання не задовольняються і вимоги не виконуються, людина починає сповнюватися гнівом і невдоволенням.

Зауважте, як ми спілкуємося в конфлікті. Головний наш аргумент: «Ти повинен». Але якщо починати конфлікт зі слова «ти», нам ніколи не вдасться домовитися. Ще дуже небезпечними є слова «повинен», «ти завжди» і «ти ніколи». Якщо ці слова звучать у вашому конфлікті, час спинитися. Цей конфлікт обіцяє бути невирішеним. Там миротворчості не вийде. Це руйнівна бесіда. В конфлікті краще говорити про себе, про свої емоції, про свої переживання. Бо ж конфліктуюча сторона найменше хоче чути настанови від противника. Тому існують посередники, які можуть допомогти розібратися. Але найкраще, якщо ми починаємо з себе, якщо говоримо про свої переживання, про біль та бажання. І такі м'які слова ламають кості. Коли ласкавість стикається зі впертістю, вона ламає її. І в цьому перемога.

Під час однієї з лекцій я запитав свого студента, дуже кремезного хлопця, чи зможе він пробити кулаком дошку. Той відповів, що запросто. І зробив це. Але я не збирався випробовувати його силу. Перед уроком я вирізав м'який прутик. Після того, як всі побачили силу цього чоловіка, я попросив його перебити рукою прутик. Він вдаряв по ньому з усієї сили, але прутик просто згинався і не ламався. Тоді я сказав: «Ось у цьому духовний закон: хочеш перемогти силу — стань гнучким». Впертість ламається, а мудрість гнучка, готова до компромісу. І в цьому її перемога, особливо, якщо це стосується конфлікту.

Чому в шлюбах стільки розчарованих людей, чому стільки конфліктів? Та тому, що люди беруть шлюб, маючи завищені вимоги, а потім намагаються витрусити один з одного те, чого вони взагалі не можуть дати. Це й є джерелом багатьох розчарувань, яке стає рушійною силою, що провокує конфлікт при найменшій нагоді. Ми стали надто вибагливими, а тому конфліктними. Знизьте свої вимоги до життя, до людей, до Бога — і це стане початком миротворення.

Ще однією внутрішньою рушійною силою конфлікту є наші рани, накопичені в серці зовсім в інший час і в інших середовищах. За багато років, які я присвятив вивченню конфліктів, я зауважив одну закономірність: головне джерело конфлікту перебуває не в тій зоні, де він виник. Накопилося в одній зоні, а вилилося в іншій — більш безпечній. Якщо ви ображені на боса, то не завжди можете вилити свою образу і гнів на нього. Ви приїжджаєте додому і виливаєте свою образу там — на дружину, на дітей, тобто на тих, хто слабший, хто промовчить, там, де менш небезпечно.

Але особливо небезпечним є те, коли ця біль та образа стають постійним станом душі людини, що породжує конфлікти. Це вже хвороба душі, зцілення якої є дуже складним. Це формує характер. Таких людей ми називаємо проблемними, оскільки вони довкола себе створюють конфлікти, тому що їм погано на душі.
Тому не бійтеся негативних емоцій. Часто вони бувають спонтанними і не залежать від нас. Але бійтеся залишатися в них, інакше ці емоції стануть станом духа, характером, хворобою, зцілитися від якої дуже складно. Саме тому апостол Павло радить розібратися зі своїм гнівом ще до заходу сонця. Інакше цей стан буде спотворено впливати на нас, тому що це саме та сфера, яка піддається сильному впливу диявола. Біблія закликає нас: «Не давайте місця дияволу!» і спонукує прощати. Прощайте — хоча б не заради того, хто вас образив, але заради Бога і заради самих себе. Прощаючи, ми звільняємо не тільки того, хто образив, але й свою душу від жахливого стану, який руйнує нас.

Що ж робити з тим, що вже накопичено? З тим, що бурлить всередині нас. Можливо, воно ще не вирвалося назовні, але конфлікт вже існує, чекаючи підходящого моменту. В Книзі Паслмів написано: «Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть!» (Пс. 4:5). Не вибухайте, як нерозумні. Спиніться і заспокойтеся. Не реагуйте швидко, інакше потім доведеться багато виправляти. Залишіться на самоті, пороздумуйте про цю ситуацію і ввійдіть у тишу.

П'ять кроків до запобігання конфлікту

Ось п'ять кроків, якими я керуюся, коли розмірковую над виниклою небезпекою конфлікту.
По-перше, дайте відповідь на питання: а що ж сталося насправді? Коли ми ображені й роздратовані, то не можемо сприйняти ситуацію такою, якою вона є насправді.

По-друге, запитайте себе: а чому це сталося? Найчастіше наша збуджена уява під впливом образи домальовує те, чого не було насправді. Майте на увазі, якщо, відповідаючи на перше питання, ви вказали мотиви, якими той, хто образив вас, на вашу думку, керувався, це майже завжди неправильно. Хто може знати серце людини? Може, він хотів зробити по-іншому, але в нього не вийшло. Як ви можете знати, що ця людина відчувала й думала при цьому. Ваші припущення, найімовірніше, помилкові, особливо у сфері внутрішнього стану та мотивації. І якщо цим самим ви переконали себе, що можете чинити неправильно, атакувати свого суперника, — це не просто безглуздя, це стан спокуси.

По-третє, що в цій ситуації я повинен робити. Приймайте рішення спокійно, молячись і прислухаючись до Бога, шукаючи Його внутрішнього керування. Іноді в цьому пункті може не бути іншого рядочка, окрім як молитися і простити. І якщо так бувало у вашому житті, ви прийшли до перемоги. Бо ж іноді найкраще, що ми можемо зробити — це нічого не робити. Щонайменше, поки що.

У цьому пункті варто керуватися золотим правилом Христа: «Як хочете, щоб чинили з вами люди, так і ви чиніть з ними». Одного разу до мене прийшла жінка, яка тривалий час сварилася з сусідкою. Довго вона «випускала пару». Скаржачись на свою суперницю, яка не віталася, дітей обзивала, борщ під двері виливала й т.ін. Потім вона запитала, що їй робити далі. Я відповів: «Напиши, як би ти хотіла, щоб сусідка поводилася з тобою». Вона спочатку дуже здивувалася моїй пораді, але почала писати. Коли вона написала, я сказав: «А тепер повісь це на дверях, тільки зі свого боку, і чини так». Минуло три місяці. Ця жінка підійшла до мене й сказала: «Багато разів мені хотілося викинути цей аркуш. Тільки з поваги до вас я залишила його на дверях — і поступово стала виконувати те, що там було написано. І спочатку покаялася сама. А потім і сусідка».

Четвертий пункт особливо важливий, але він витікає з попереднього: чого я не повинен робити. І останній пункт: нічого з цього ми не зможемо зробити без Божої благодаті. Але ми повинні взяти на себе відповідальність за це і довіритися Божим можливостям. У нас обов'язки, у Бога — можливості. І тільки поєднавши це разом, ми отримаємо позитивний результат. У цьому вся суть християнського життя. Тільки перебуваючи в Бозі, ми можемо бути тими, кого хоче бачити Бог. І за це ми відповідальні у своєму житті. Коли ми перебуваємо в Божій присутності, коли приходить тиша, ми стаємо тими, ким ніколи не змогли б бути, робимо те, чого не змогли б зробити своїми силами. Його благодать нас робить тими, ким ми повинні бути.

Тому будьте відверті з Богом, просіть Його, щоб Він зцілив ваше серце. Виливаючи своє серце перед Богом, ми застерігаємо себе від того, щоб не вилити його перед своїм супротивником. Таким чином ми обеззброюємо рушійні сили, які обов'язково приведуть нас до конфлікту та до помилок. Не бійтеся бути відвертими з Богом. Скажіть Йому, що ви обурені, засмучені, що вам боляче. Виходьте зі спілкування з Ним, в хорошому сенсі слова, спустошеними від усякого зла, образ та гіркоти.

Не бійтеся бути слабкими, потребувати утіхи. Особливо це стосується чоловіків. Але щоб потішати, треба бути потішеним, щоб лікувати, треба бути зціленим, щоб підбадьорювати, треба бути підбадьореним. І в цьому ми дуже залежимо від Бога. У Ньому всі джерела благодаті. І Він готовий щедро вилити на нас свою благодать, без якої ми ніколи не станемо тими, ким повинні бути, і не виконаємо того, що повинні виконати, особливо в конфлікті.

І останнє: як ви самі благословенні Богом, так і благословляйте своїх суперників. Робіть це навіть тоді, коли немає відповідних емоційних спонук до цього. Хай спочатку це буде тільки зусилля волі, тільки покора Богові, але не ваше особисте бажання. Дійте без емоцій, дійти проти емоцій, дійте всупереч емоціям. Прийміть рішення, а емоції прийдуть згодом. Коли ви благословляєте, ви зцілюєтеся. Це зцілення і є переможним шляхом від розгніваного — до миротворця, від глупака — до мудрого, від безслав'я — до слави.

Сергій ВІТЮКОВ

"Благовісник", 4,2013