Церква та суспільство

Ігри, які грають людьми

Все більше і більше Церква змушена вирішувати питання, які, на перший погляд, її безпосередньо не торкаються. Проблема ігроманії, яка набуває щораз більшої актуальності, сьогодні не може не торкатися християн хоча б тому, що вони також нерідко захоплюються комп’ютерними іграми, особливо діти та молодь. Як ставитися віруючій людині до сучасних ігор? Це питання зовсім не риторичне і далеко не другорядне для Церкви 21 століття.

Реве двигун, неймовірна швидкість... Пілот, вигинаючись всім тілом, долає задану перешкоду, проходячи через вогонь і воду, колеться, ріжеться, обпікається, калічиться, щоб досягнути найбільш результативної відмітки. А юний геймер зі спітнілими від хвилювання долонями торжествує, попутно пояснюючи тим, хто має слабкі нерви, що пілот — лише манекен, а тому йому не боляче. Але в той же час з динаміків лунає неймовірний стогін і зовсім незрозумілими видаються рухи «манекена», який корчиться від болю у передсмертних конвульсіях.

Збиті пішоходи і вщент розбиті машини, зруйновані вітрини магазинів — ми ж так стараємося, намагаючись заробити дорогоцінні очки. При цьому будь-чиє життя не має жодного значення... воно ж комп’ютерне. Виходить, ми вбивці?
— Та ні, хіба що віртуальні…

Вигаданий світ

Отож, комп’ютерні ігри: добре чи погано? Спробуймо мислити позитивно і спершу розгляньмо аргументи «за», які наводяться найчастіше. Закличний плакат, що висить над входом в ігровий клуб, гласить: «Заходь!!! Комп’ютерні ігри допомагають зняти стрес, тренують реакцію, розширюють кругозір!» З цими твердженнями не можна не погодитися. Але будь-яка реклама — це реклама, і вона, безперечно, має зворотний бік. І цей зворотний бік, якщо чесно, насторожує.

Отже: «відеоігри допомагають зняти стрес». Не сумнівайтесь — дійсно допомагають. Звичайно, те ж саме говорять і про куріння, і про випивку. Ви коли-небудь звертали увагу на хлопчаків, які виходять з інтернет-клубу? Червоні округлені очі, тремтячі руки, язик, який чомусь нервово заплітається у розмовах про тонкощі ігрового сюжету.

Домашній комп’ютер — не менш небезпечно. Цей «талановитий» побутовий пристрій ненав’язливо відсуває вбік усі насущні справи, роботу, сон, сім’ю. І чим довше ти граєш, тим складніше тобі сказати: «Все! Досить!» За своїм впливом на людину комп’ютерні ігри в мене асоціюються з алкоголем: навіть невеличка доза може повністю відключити відчуття міри. Я чув інформацію про те, що у деяких людей виникає не лише психологічна, а й фізична залежність від ігор (тобто, якщо вчасно не пограв, починаються натуральні «ломки», схожі на ті, що бувають у наркоманів). Є над чим замислитися, чи не так?

До речі, з цих же позицій можна проаналізувати те, як «комп’ютерні ігри тренують реакцію». Реакція від натискання на кнопки і смикання за джойстик дійсно розвивається. І розвивається доволі однобоко. Зазвичай вдається миттєво реагувати на події у грі, але зовсім не бачити того, що відбувається довкола — плин часу, прохання, стомленість і т.і. Люди, яких ви любите, не отримують необхідної уваги, а потім ми дивуємося: куди зникають взаємні теплі почуття?

Всупереч різним думкам, ігроманія — хвороба не лише молоді. Мою літню маму підняти з-за комп’ютера було дуже нелегко, навіть якщо час наближався до опівночі. Їй дуже подобалися так звані стратегії у реальному часі, з приводу чого я невесело жартував, що якщо стратегія в реальному часі, то мама — уже в нереальному.

Гра за чужими правилами

Переважно ігровий процес стоїть на трьох китах. Перший з них — простий людський азарт. Другий кит трохи крупніший, та й ім’я у нього вагоміше — престиж. Раніше, щоб підвищити власний «рейтинг», треба було, наприклад, досягнути спортивної майстерності, освоїти гру на гітарі, навчитися малювати, що насправді нелегко. Погодьтеся, що підкорити ігрову платформу набагато простіше, і головне — захопливіше! Третій кит — найхитріший, але вміло тримається в тіні. Я навіть не вигадуватиму йому ім’я, лише назву його головний лозунг: «Доведи, що ти хоч щось можеш!» Ми так часто стомлюємося від похмурої рутини робочих буднів і буденних вихідних! А як набридло переживати власне безсилля... Все наше життя породжує два бажання: або змінити це ж саме життя, або забути про нього. Тривалий час найдоступнішим способом відволіктися від повсякденності був телевізор. Тепер цей «кращий друг сім’ї» пережив помітні мутації. Судіть самі: дитина вже не просто дивиться мультик — вона сама його вигадує, керує розвитком сюжету. А її тато, здобувши владу супермена, керує своїм улюбленим бойовиком, особисто добиваючись переможного кінця. Як же це захоплююче — не чекати, самому забезпечити щасливу розв’язку, знаючи, що все залежить від тебе!

Як на мене, можливості комп’ютерних ігор наближають нас до заповітної мрії, яка стала древнім прокляттям людства. Ради її втілення людина пішла навіть усупереч Богові. З часів споконвічних нас манить оманлива реклама: «Ви будете як Боги, що знають добро і зло» (див. 1 М. 3:5).

Безліч рекламних текстів відкрито пропонують гравцеві відчути під пальцями божественні можливості. Нерідко найвищий рівень складності у грі так і називається — «божество» чи «надлюдина». Можна літати понад хмарами, оглядати з небесних висот чудово намальовані острови та континенти, піднімати та руйнувати держави та цивілізації. Можна тисячі та мільйони людей зробити щасливими! Порахуйте: скількох людей у реальному житті ви зробили щасливими?

Але, на жаль, якщо вернутися до книги Буття, то ми так старанно пізнавали добро і зло, що майже розучилися відчувати різницю між ними. Якщо моральну безпечність гри якось оцінюють, то найчастіше це робиться за її приналежністю до певного жанру. Якщо у грі кров, стрілянина і бійки, сатанинська символіка чи агресивна магія — питань нібито й не виникає (особливо для християн). Ну а що поганого, якщо йдеться про автоперегони? Який хлопець (маленький чи дорослий) не любить погратися машинками? Правда, в деяких автостимуляторах треба не просто водити, а й викрадати машини. Іноді гравцеві присуджуються бали за збитих пішоходів.

Відносно «безпечними» вважаються економічні і містобудівні стратегії. Але й ці ігри (як і інші) також не дуже коректно розділяють добро і зло, а іноді в їх основу закладено притягальний бік зла. І зазвичай у віртуальних державах показником стабільності нації є «щастя». Лише в одній з ігор, які траплялися мені, здоров’я суспільства залежить від рівня моралі (схоже, що саме через це вона так і не стала популярною). Дійсно, слово «мораль» не особливо в пошані. Дуже вже воно ускладнює життя. Хоча саме життя без моралі обійтися ніяк не може. Особливо якщо це життя Ісуса, поєднане з життям християнина.

Не забуваймо, що самі по собі речі і явища нейтральні, а їх позитивний чи негативний характер визначають наше ставлення до них та їх використання. Апостол Павло висловлює цю думку так: «Я знаю і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі» (Рим.14:14). І він же одного разу зауважив, що «усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 Кор. 6:12). І, напевно, не буде зайвим ще раз повторити, що найскладніше мистецтво в комп’ютерних іграх — це не реакція, стратегічна далекоглядність чи швидкість проходження. Це — відчуття і розуміння того рубежу, за яким закінчується твоя гра і починається гра на твоїх почуттях, мріях, амбіціях і комплексах. Неприємно, як на мене, коли ігри грають людьми.

Костянтин САВЕЛЬЄВ,
журнал «Канон»

"Благовісник", 4,2009