Церква та суспільство

«Толерантнi» гонiння або Нетолерантно про полiткоректнiсть

Про свинку, кошенят і політкоректність

Нещодавно прочитала один цікавий факт, який ілюструє ідею сучасної толерантності, що нині так пропагується Сполученими Штатами та країнами Євросоюзу. У ньому йдеться: «Якщо на сайті online перекладача Prompt ви спробуєте перекласти фразу: «Our cat gave birth three kittens one white and two black» українською мовою, то отримаєте дуже толерантний переклад: «Наша кішка народила троє кошенят: одне біле і двох афроамериканців». Перевірила. Виявилося — жарт, але, на жаль, не такий вже далекий від реальності.

Ось ще один, це вже реальний, хоча доволі комічний приклад сучасної політкоректності. В Англії магазин дитячих товарів забрав з іграшкової ферми свиню, щоб вона не образила мусульман та юдеїв, для яких ця тварина вважається нечистою. Покупці, які виявили в комплекті стійло для свині та кнопку, яка озвучує хрюкання, але не виявили самої «хрюші», обурилися цим. Серед них були й матері-мусульманки, які стверджували, що це не ображає їх почуттів.

Після скарг власники магазину все ж вирішили повернути свиню на своє законне місце на фермі. Але, на жаль, цей факт є не першим і не останнім у Британії, де жертвами політкоректності стали поросята. Зокрема, два роки тому електронна книга, основана на сюжеті відомої казки, була вилучена зі списку щорічних нагород для школярів через те, що вона може образити почуття мусульман, оскільки «присутність поросят торкається культурних проблем».

На перший погляд ці факти видаються смішними, але їх наслідки доволі-таки печальні.

Пригнітити? — Так! Але «толерантно»

Нині ідея толерантності, зокрема й релігійної, набуває дедалі більшого поширення у світі. Сам по собі термін «толерантність», як терпимість до чужого способу життя, поведінки, почуттів, думок, ідей та вірувань, має доволі-таки позитивне значення. Однак те, що відбувається під прикриттям цього поняття, змушує глибоко замислитися: чи ж насправді толерантною є ця «толерантність»?

Нині чи не в кожному (а в американському точно) фільмі обов’язково має бути гомосексуаліст, негр (вибачте, афроамериканець), емансипована жінка, яка займає високу (досить часто й військову) посаду та люди різних національностей і вірувань. Водночас християн зображають смішними диваками, найбільшими лицемірами та моралізаторами. І це при тому, що суспільство, в якому живуть «вільно» й «толерантно», побудоване на принципах і моральних основах отих «лицемірів-диваків».

І в результаті все зводиться до абсурду й маразму, а то й навіть до відкритих гонінь щодо християн.
Зокрема, нещодавно керівництво університету в американському місті Огаста зобов’язало 24-річну студентку відвідувати гей-паради, щоб цим самим змусити її відмовитися від прояву релігійних переконань. Дженіфер Кітон під час занять не раз висловлювала свій християнський погляд на гомосексуалізм. У результаті її попередили, що, якщо вона не змінить своєї позиції щодо осіб нетрадиційної орієнтації, то не зможе продовжувати навчання.

Сенат штату Каліфорнія розробив закон, за яким шкільні вчителі змушені розповідати про користь, яку принесли суспільству гомосексуалісти, бісексуали та люди, які змінили стать. Також цей закон вимагає, щоб шкільні вчителі «правильно» відображали різноманітність статей в американському суспільстві. Думаю, не варто пояснювати, яким чином це відіб’ється на правах вчителів-християн. І не думаю, що суд буде на їхньому боці. Це ж «нетолерантно».

Нині з толерантності до гомосексуалістів у відомостях про дитину замість «батько» і «мати» вказуватимуть «батько 1» і «батько 2». Цікаво, а що буде, коли той, хто записаний під номером два, вважатиме це нетолерантним щодо нього, оскільки це, наприклад, применшує його роль у житті дитини? Скажете, я форсую обставини? Мені чомусь так не здається. З сучасною судовою системою, яка існує в Америці і, як на мене, часто не обстоює закон, а шукає в ньому лази, щоб «захистити» іноді доволі безглузді «права» клієнта, все можливо.

Коли основи зруйновано…

Захищаючи ці «права», спочатку зі шкіл США та Європи забрали релігійні (передусім християнські) символи, потім заборонили молитву, далі позбавили школярів та педагогів права говорити про свою віру, а зрештою заборонили навіть співати різдвяні пісні, хоча, на жаль, навіть самі ці пісні за останню сотню років втратили істинний різдвяний зміст.

Виявилося, що навіть викладач Закону Божого, який у деяких школах все ще викладається як факультатив, не має права тримати на своєму особистому столі жодних символів. Це підтверджує прецедент, який стався в Іспанії в одному з коледжів міста Сухар. Сусану Фернандес змусили прибрати з її особистого столу розп’яття та ікону, оскільки двоє колег, з якими вона працює, вважали ці образи такими, що «ображають їхні переконання». Пані Фернандес вважає цей факт переслідуванням з релігійних мотивів і ніяк не може збагнути, чого навіть викладач Закону Божого не може мати у своєму кабінеті релігійної символіки, яку за логікою він повинен використовувати в навчальному процесі. Однак її скарги не знайшли підтримки з боку судової влади — і її все ж змусили забрати ці предмети з робочого місця.

Те суспільство, аборти в якому були легалізовані менше ніж 40 років тому, нині зневажливо ставиться до думки противників абортів, якими здебільшого є християни. Тут передусім цінується право жінки на вибір — навіть якщо цей вибір звучить: «Убити чи не вбити свою ненароджену дитину». А християни тут виступають не як ті, хто захищає права дитини, а як ті, що обмежують права жінки. Їхні слова перекручуються, спотворюються, вириваються з одного контексту і вставляються в інший, що повністю змінює значення сказаного. Іноді це робиться журналістами зумисне, щоб опорочити добре ім’я церкви.

Християни б’ють на сполох

Водночас в останні роки дедалі чутнішим стає голос християн з Європи та Америки, які говорять про дискримінацію своїх прав. Зокрема, у грудні цього року в Австрії було обнародувано документ про дискримінацію християн в Європі, підготовлений працівниками «Комітету зі спостереження за нетерпимістю та дискримінацією християн». Він оповідає про факти насильства проти віруючих, обмеження свободи совісті та віросповідання, поширення негативних відомостей та зневажливих відгуків у ЗМІ, вандалізмі щодо релігійних об’єктів. «Кількість християн, які підпадають під ті чи інші дискримінаційні дії в Європі останнім часом дуже зросла, — йдеться в документі. — Це абсолютно реальне явище, хоча часто приймає приховані форми».

Водночас, не побоюся додати, що передусім це явище спричинене саме популярною нині політкоректністю та толерантністю. Напрошується висновок — толерантність щодо окремих груп, приводить до обмеження прав інших, тобто до того, проти чого створювалася. І що парадоксально, від «надправ» меншості доводиться захищати більшість.

Цього року християнська більшість Європи отримала календар на 2011 рік, випущений Євросоюзом. У ньому «забули» відмітити Різдво та Пасху. Його розробники навіть не звернули уваги на те, що більшість європейських країн мають у дні цих релігійних свят офіційні вихідні, і позначили їх як звичайні робочі дні.

Плацдарм для антихриста

Схиляюся до думки одного з авторів, який розкривав цю тему: «Толерантність як морально-етична норма в житті кожної людини — це добре і правильно. Але толерантність, зведена в ранг державної політики, перетворюється в абсурд та насильство».

На жаль, цього чомусь не помічають лідери розвинених країн. Попри колоду у власному оці, вони намагаються дістати скалку з ока інших. Світ пильно слідкує за проблемами обмеження прав християн і в Північній Кореї, і в Китаї, і в Єгипті, й на Близькому Сході. Проголошується безліч заяв, закликів, порад, рекомендацій. Зокрема, Парламентська Асамблея Ради Європи на початку цього року заслухала доповідь «Насильство проти християн на Близькому Сході» і має намір «розвивати стратегію з посилення свободи релігії у світі як одного з прав людини». Автори доповіді закликають «привернути увагу до необхідності боротьби з усіма формами релігійного фундаменталізму і маніпулювання релігійними переконаннями з політичною метою…»

Та чи далеко заведуть світ ці сліпі поводирі сліпців? Щонайменше до ісламізації, а то й до повного безвір’я. Ось приклад: за останні роки близько 100 000 корінних жителів колись християнської Британії прийняли іслам. Згідно статистичних даних 56 % цих людей були білими британцями, середній вік яких складає 27 років. Водночас влада закликає визнавати ці корінні зміни в британському суспільстві «нормальними» і не приймати критики щодо невідворотної ісламізації Великобританії.

Разом із тим, за даними дослідження, проведеного у 200 школах Англії, школярі дедалі гірше орієнтуються в своєму християнському корінні. У результаті аналізу стало відомо, що в останні роки більше уваги приділялося опіці дітей з інших релігій, ніж християнським учням. Зважаючи на всі вимоги політкоректності та толерантності, вчителі не мають чітких уявлень щодо того, як викладати основи християнства. І це неймовірно турбує християнських лідерів країни, які чітко усвідомлюють, що історичним стержнем культури цієї країни є саме християнство. Майкл Назир-Алі, колишній єпископ Рочестера, стверджує: «Цінності, набуті людьми, будуються на основі християнської віри. Так було в минулому. Зараз ми живемо завдяки тому, що було закладене колись. Але якщо цьому не вчити, то ці цінності поступово зникнуть».

Це проблема не лише Англії, яку я використала як приклад, а й інших розвинених країн, де християнство, яке, повторюся, є основою цих суспільств, «толерантно» обмежується, утискається та переслідується. Це явне зміщення акцентів, що веде до краху передусім духовності та моралі. Страшно й те, що ця «далекоглядність» сліпців набуває дедалі більшої популярності в світі й стає міцним плацдармом для появи антихриста. Це час, коли говорять: «Мир і безпечність», але після нього «несподівано прийде загибель» (1 Сол. 5:3). А це вже не «афроамериканська» кішка і не свинка, яка гостро порушує «культурні проблеми».

Ольга МІЦЕВСЬКА

P.S. Коли верстався номер, стала відома така новина: українських сиріт дозволять всиновлювати геям і лесбіянкам.

За прийняття закону «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей», який дозволяє всиновлювати українських дітей гомосексуалістам, проголосували 288 депутатів Верховної Ради. Деякі положення документа, зокрема, можливість усиновлення дітей одностатевими парами, суперечать чинному українському законодавству. Але закон можна змінити, це лише питання часу. Перший крок уже зроблено.

До теми.

У Великобританії лікаря-християнку судитимуть за лікування гомосексуалізму

Леслі Пілкінгтон працює психотерапевтом протягом 20 років і є переконаною християнкою. Журналіст і борець за «права гомосексуалістів» Патрік Страдвік звернувся до неї на християнській конференції, яку організувала американська Національна асоціація дослідження та лікування гомосексуалізму, і заявив, що хоче звільнитися від гомосексуалізму.

Жінка запросила журналіста взяти участь у сеансах психотерапії, які вона приватно проводить у себе вдома. Відвідавши кілька таких сеансів, Страдвік потай зробив аудіозаписи розмов із психотерапевтом. На запитання журналіста: «Чи є гомосексуалізм психічним розладом, хворобливою пристрастю або феноменом, що суперечить релігійним нормам», Пілкінгтон заявила: «Усім, що вище перераховано».

У результаті жінку звинуватили у «спробах лікування гомосексуалізму шляхом проголошення молитов», а також у прагненні «нав’язати Страдвіку власні переконання, згідно яких гомосексуалісти можуть перестати бути гомосексуалістами». Їй загрожує позбавлення медичної ліцензії.

Лікар стверджує, що стала жертвою провокації, а її методи роботи, що називаються «Зусилля щодо зміни сексуальної орієнтації» (Sexual Orientation Change Efforts, SOCE), є законними та ефективними. Метод SOCE включає поведінкову і психоаналітичну терапію, а також релігійні практики (про що вона журналіста-провокатора попередила відразу).

"Благовісник", 1,2011