Церква та суспільство

«Хто хоче жити побожно, будуть переслiдуванi»

Як це не дивно, але у 21-е століття християнство увійшло як найбільш переслідувана релігія. Більше того — таким воно було завжди, з моменту свого зародження. Парадокс, який не піддається логічному обґрунтуванню, — Месія, Якого євреї чекали як Визволителя, як Того, Хто зніме тягар пригноблення та ганьби, навпаки, приніс своїм послідовникам не тріумф переможця, а перетворив їх на об’єкт переслідувань та зневаги. Уже з перших кроків після народження християнство зустріло шалений опір та смертельні гоніння. Книга Дій апостолів — це історія тріумфу Духа Святого і одночасно розповідь про криваву дорогу учнів Христа. Чому Визволитель не міг (і дотепер не може) визволити Своїх послідовників від смертельних гонінь та зневаги з боку інших верств населення? Невже немає сили? Зовсім ні! Відповідь лежить в інший площині.

Апостол Павло, той, хто зазнав чи не найбільше гонінь з боку опозиції, так сказав: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). Ісус справді Визволитель, але не у фізичній (політичній, національній) сфері, а у сфері духовній. Він — Визволитель перш за все від гріха та смерті, які ми успадкували від Адама та Єви. Його місія була значно більшою та вищою, аніж просто стати національним визволителем від іноземного панування.

По-друге, причиною того, що християн не люблять та переслідують, є те, що їхнє праведне, побожне життя свідчить про неправедні вчинки безбожників, тим самим оголюючи їхню гріховну натуру (див. 1 Пет. 3:16). «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, тому світ вас ненавидить» (Iв. 15:19). Християни — свідки не лише Божої величі, але й свідки духовних злочинів людей світу. А свідків не люблять і нерідко намагаються їх усунути.

По-третє, переслідування християн та боротьба проти них — це відгомін іншої боротьби — боротьби диявола проти Творця. Сатана завжди ненавидів Бога та Його Сина Ісуса Христа, тому і не дивно, що його служителі — грішні та безбожні люди — ненавидять Господніх служителів. Той, хто керує отруєними гріхом серцями, безсоромними та злочинними думками, змушує засліплених людей воювати проти послідовників Христа. «Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Iв. 15:20).

Виходячи з цього, причина гонінь на християн стає зрозумілою та цілком логічною. Більше того, Сам Ісус сказав: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Мт. 5:10,11). Це блаженство полягає не в тому, що страждання за Христа щось приємне та необхідне, а в тому, що вони є свідченням, видимою ознакою святого та побожного життя. Безперечно, страждання та гоніння самі по собі не можуть викликати задоволення чи радості, це не притаманно нашій природі. Вони не можуть бути самоціллю чи засобом догодити Богові. Але усвідомлення того, що людина переживає труднощі та переслідування тільки тому, що є дитиною Божою, веде правильне, святе життя, дає відчуття блаженства, додає сил перенести ці утиски. «Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові! Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Петр. 2:19-21).

Отже, переслідування християн — одна з головних ознак того, що вони живуть і чинять правильно, згідно вчення Біблії. Вони — природна реакція диявола на свідомий вибір людини на користь Христа. І вони є нормальним станом християнства. Біблія закликає нас поводитися так, щоб люди, в оточені яких ми живемо, «бачили наші добрі діла, та прославляли Отця нашого, що на небі». До речі, така поведінка є одним із секретів, які дозволяють нам уникати негативного ставлення до нас з боку невіруючих. Нерідко справжніх віруючих поважають, а іноді навіть стають на їх захист саме тому, що вони є зразком хорошого життя. Але з другого боку, як ми вже згадували, це може бути і причиною гонінь, коли наше зразкове життя надто оголює беззаконня грішників. Тоді милість змінюється на гнів і ми терпимо утиски.

Правда, завжди були, є і будуть періоди та моменти, коли переслідування Церкви ставали надто важкі та болючі. Історія християнства пам’ятає часи особливої люті ворога, коли сотні, тисячі вірних Богові християн платили високу ціну за свою віру. Майже всі апостоли, більшість так званих отців Церкви закінчили життя мученицькою смертю. Тисячі простих християн розпинали на хрестах, спалювали живцем, кидали хижим звірам, вбивали мечем. Вже пізніше, в часи панівного становища християнства, чимало справжніх віруючих ставали мучениками з боку тих же християн лише тому, що намагалися жити згідно Слова Божого і тим самим хотіли пробудити заснулу Церкву. Двадцяте століття стало епохою небувалого поширення Євангелії і, разом з тим, — небувалих гонінь з боку тоталітарних режимів, національних та релігійних рухів. Незважаючи на значні здобутки демократії та свободи совісті, двадцять перше століття християнство зустрічає як найбільш переслідувана релігія у світі. Причому все більш тривожним є те, що ці переслідування трапляються у традиційно християнських, розвинутих, демократичних країнах. І страшною небезпекою тут є так звана толерантність, яка змушує християн бути терпимими, лояльними до гріха та неправди. І вже є багато прикладів, коли християни зазнавали утисків саме з боку цивілізованих, демократичних інституцій. І це є ще одним із підтверджень того, що Церква за своєю суттю завжди була протиставленням гріховному та безбожному світові, яким тимчасово керує сатана. Гоніння на Церкву не є притаманними лише для язичницьких, комуністичних, диктаторських чи атеїстичних ідеологій, вони будуть доти, доки християни світитимуть, як маяки серед гріховної темряви.

Життя в побожності та життя в гоніннях — синоніми. І лише людина, яка пережила справжню зустріч з живим Богом, може зрозуміти це незвичне поєднання. І не лише зрозуміти, але й відчути радість блаженства, проходячи долиною труднощів та переслідувань.

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 1, 2011