Церква та суспільство

Фемінізм. Самоцінність чи цінність в очах Творця

Фемінізм — це широко відомий у всьому світі рух за рівноправ’я жінок у суспільстві, своєрідний протест жіночої половини людства проти вікової, традиційної думки про неї. І, звісно, — це логічна причина усіх змін, які одна за одною приходили в нашу свідомість у результаті багатьох культурних переворотів останнього століття. Отож, сьогодні висококультурна людина має відкриті очі на проблеми часу, і тим ширше вони відкриті, чим голосніше говориться про пригнічення волі та позбавлення природних прав незалежної особистості (несуттєво, жіночої чи чоловічої статі). Жінки раптом стали проявляти невдоволення другорядною роллю, яку їм донедавна відводила чоловіча спільнота, і взялися палко переконувати громадськість в тому, що вони нічим не гірші за чоловіків, що вони рівні.

Фемінізм схожий за своїм звучанням із філософією гуманізму, він природно з нього випливає. Як гуманісти стверджують, що людина є самоцінною, а її життя — абсолютом, так і феміністи розвивають цю думку у подібному руслі. Самоцінною є у суспільстві і жінка — поза контекстом сім’ї, дітей, без чоловіка, без батьків. Її цінність має визначатися тільки тим, чого вона досягла сама і ким вона зуміла стати, як про це міркують поміж собою чоловіки.

Цілі фемінізму тісно переплітаються із цілями гуманізму — і та й інша філософія намагаються утвердити у суспільстві думку про те, що людина є самоцінна. Сім’я і церква не визнаються ні радикальним фемінізмом, ні мирським гуманізмом, адже вони пригнічують особистість жінки у першому випадку і незалежну волю людини як такої — у другому. Жінки, які впустили у свої серця холодний вітер фемінізму, лишають сім’ї, чоловіків та дітей заради кар’єри. Лишають подружню любов заради визнання їхніх досягнень. Лишають Боже благословення вірного подружжя заради рівності з чоловіком.

Але якщо залишити філософські роздуми і поглянути на питання з практичного боку, фемінізм — складне явище. Він є фальшивим блиском наживки, на яку кидаються зголоднілі за розумінням жіночі серця, бо глибоко зачіпає їхнє єство, причому смертельно руйнуючи його. Ця наживка яскраво виблискує у мутних водах невеселих роздумів: чому їхні мрії закінчуються там, де починається сім’я? Чому на вершини, на які хотілося зійти, навіть немає часу поглянути? Чим вони гірші за тих, хто впевнено змінює світ? Де у їхньому паспорті зазначено про меншовартість? І наживка фемінізму пропонує вирватись із води таких роздумів на денне світло здорової боротьби за місце під сонцем. Тільки всі ми знаємо, куди виривається риба, яка вхопила наживку…

Фемінізм — безперечно, хвороблива тенденція у суспільстві. Але до неї нас привели об’єктивні причини: до жінки справді довгий час ставилися як до другорядної статі, не гідної повноцінної участі у житті чоловіка. І, хоча ми звикли до того, що цей світ перекошує істину то в один, то в інший бік, нас все ж дивує, що жіноцтво так перекосило у бік бунту, але не дивує, що сильну половину людства набагато довший час перехилювало у бік зловживання владою, даною Богом у сім’ї. Церква не розуміє, чому жінки не хочуть слухати про покірність і повагу до чоловіків, і не цікавиться в той же час тим, чому такі прості поняття, як підпорядкування, покора, смирення та повага для жінки часто означають приниження, зневагу, презирство та меншовартість.

Ці питання гострі, але треба визнати, що ніякі доктрини фемінізму не дають на них відповіді. Бо, вирвавшись з-під «гніту» сім’ї у простір кар’єрного зросту, багато жінок гублять свою суть і своє призначення, так його ніколи й не знайшовши.

Християнство, хоч це й заперечують феміністи, ніколи не пропагувало дискримінації жіноцтва. Біблія, на відміну від багатьох древніх історичних джерел, не зациклюється на чоловіках — у ній міститься багато розповідей про жінок: простих і знатних, заміжніх і незаміжніх, молодих і старих. Ісус Христос розмовляв із самарянкою у часи, коли чоловіки на вулицях до жінок навіть не підходили. Більше того, у Біблії описаний випадок, коли проста жінка змусила Його змінити Свою думку! Що ж стосується питань віри і спасіння, то тут усілякі психофізичні, емоційні та соціальні відмінності між чоловіком та жінкою взагалі стираються, розчиняються повністю у Божій благодаті: «…Нема чоловічої статі, ані жіночої — бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28).

На питання фемінізму християнство відповідає так: жінка не гірша за чоловіка, не краща за чоловіка, не рівна чоловікові — вони просто різні. Вони обоє створені за подобою Божою і рівноцінні для Нього, але наділені різними тілами, характерами, емоціями, мають різні покликання і чудово доповнюють один одного. Чоловік названий головою жінці не для того, щоб принизити її, а щоб відобразити суть Божого задуму для цього світу (як і Христос — голова Церкви). Жінка названа помічницею чоловіку не тому, що вона гірша від нього, а тому, що Бог зауважив, що йому буде важче без неї.

Все, ролі розподілені. Від перших віршів книги Буття до останньої книги Святого Письма так є. І правила Біблії різко відмінні від правил, встановлених у суспільстві, адже Дух та істина Божі — незмінні, і вони не пристосовуються до суспільних тенденцій.

У Новому Заповіті Біблія так само говорить жінкам: «…Коріться своїм чоловікам» (1 Пет. 3:1), але ніде ця покора не співставлена з ганьбою чи не зумовлена меншовартістю. І говорить чоловікам «…Виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя» (1Пет. 3:7).

Так, світ часто пригнічував жінок, намагаючись їм довести, що вони нічого не варті, але Господь сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28). Господь промовляє до жінок зі сторінок Біблії так само, як до чоловіків, так само утішає їх Духом Своїм, дає їм таку ж надію на вічну радість.

Ми сьогодні можемо спостерігати ще й за тим, як фемінізм проникає в церкву, намагаючись змінити вчення, ввівши жіноче священство, дозволивши жінкам навчати чоловіків та не підкорятися їм, коли вони не вважають це раціональним. Християнський фемінізм пропонує переписати Біблію так, щоб у ній не було дискримінації жінок, у першу чергу замінивши всюди визначення Господа як Отця Небесного на поняття, яке включало б у себе і жіночий рід. Феміністи в Церкві стверджують, що ті місця у Біблії, де йдеться про те, що жінка повинна називати чоловіка паном, що вона не має права навчати та повинна перебувати у мовчанні, написані під впливом тих патріархальних традицій, які переважали у культурному середовищі часу написання біблійних книг. Тобто є якісь місця у Священному Писанні, які не є богонатхненними, а продиктовані світом і його звичаями.

Це в основі хибні роздуми, бо вони знецінюють авторитет Біблії і ставлять під сумнів актуальність сказаного Богом.

Урешті-решт питання фемінізму зводиться до питання про самоцінність жіночого життя чи цінність його в очах Творця. Жінки в умовах культурної та суспільної свободи сьогодні підпадають шаленому тиску феміністичних поглядів. І колись звичайна покора сильній половині людства сьогодні є пріоритетом сильних у вірі і близьких до розуміння Божої волі жінок.

На завершення роздумів хочеться сказати, що, усупереч боротьбі за права та незалежність особистості в суспільстві, Господь закликав усіх нас до покори та смирення, чоловіків та жінок: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий — і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Мт.11:29-30).

Яна СИНЮК

"Благовісник", 4,2009