Церква та суспільство

Хліба нашого насущного...

У цьому році Україна відзначає 80-ті роковини великої трагедії — голодомору1932-1933 років.
Про голод в Україні я дізнався не з газет. Мої дідусь і бабуся пройшли через це пекло і багато розповідали мені. Добре знали люди, що мор організований штучно комуністичною владою, що мета влади — максимально обезлюднити ту територію, а тих, кому вдасться якимсь чудом вижити, страхом перетворити в безхребетне, безмовне стадо, з яким можна робити все, що завгодно. Що ми й маємо на сьогодні.

Пізніше цей наповнений людськими кістьми історичний могильник розкопали. Почалися дослідження, стали писати в газетах, публікувати спогади свідків. Я багато читав різних свідчень. Жодне серце, яке здатне співпереживати, слухаючи чи читаючи про це сьогодні, не може вмістити навіть мізерної частини тих пекельних страждань, які переживали ні в чому не повинні перед тодішньою владою люди. Вражала нелюдська, воістину диявольська жорстокість та підступність цієї влади. Я намагався якось охопити одним поглядом усе це, відшукати якусь причину — не могла ж така колосальна трагедія статися так собі випадково, поза Божим полем зору. За яку страшну провину Ти, Господи, так покарав наш народ? Остаточної відповіді не було, немає її й тепер, але певні моменти все же привертають до себе увагу.

Чи можна було спастися?

«І сказав тішб'янин Ілля… до Ахава: «Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!» (1 Цар.17:1). Страшне пророцтво! І так прозоро натякає Ілля цареві: «Хіба тільки за словом моїм»! Щоб попередити страшну біду, варто було правителю лише звернутися до Іллі з проханням. Але йому, очевидно, таке і в голову не прийшло. А, може, гордість. Але це не так важливо. Важливо інше: Ахав чудово знав, що сам він разом зі своєю знаттю ніколи не залишиться без звичних кулінарних утіх, а народ — «баби ще наплодять», як сказав колись більшовицький «вождь усіх народів». Тому після такої «теплої» розмови знаходимо пророка далеко в пустелі, біля пересихаючого струмка — в чому стояв, як то кажуть.

Ні для ізраїльської еліти, ні для народу, звичайно ж, не були таємницею пророцтва Іллі, він далеко не був невідомою людиною у своїй країні…Але «народ, що спотикався на обидва коліна», його вже не чув.

Я читав багато різних спогадів про наш голодомор, — про що тільки не розповідали ті, кому дивом вдалося врятуватися! Важкі випробування викривали в людях усе — і найгірше, і найкраще, в одних біда загострювала співпереживання, бажання поділитися з кимось останньою крихтою, а в інших — притупляла совість іноді до повного її омертвіння. Виживали, хто як міг. Одні не вірили в кровожерливі плани центральних властей, писали скарги в ЦК, самому Сталіну, зізнавалося йому у великій любові, просили хліба. Комусь вдавалося приховати якусь, можливо, придатну лише для худоби їжу, ще інші просто безсило опускали руки: що буде, те й буде. Але ні разу мені не попалася розповідь про те, що от зібралося декілька людей, встали на коліна й почали просити Бога про спасіння.

Багато з того, чим людина наповнює своє життя, у надзвичайних обставинах відпадає, залишаючи лише бажання жити, жити будь-якою ціною. Тому тисячолітнє історичне християнство, очевидно, не виховало в людях достатньо сильної віри, і вона також відліпилася від людських сердець як щось несуттєве. Не натрапляв й я ні на що про діяльність священиків, хоча на той час не всіх їх розстріляли чи відправили на Соловки. Можливо, через когось із них Господь і попереджував людей про велику біду, але ніхто не сприйняв цього як спонуку до покаяння, до молитви. А каятися-таки було в чому: Перша світова війна, революція в Росії, громадянська війна. Кров, кров, кров. Україна — земля крові мільйонів винних і невинних жертв.

Більшовицька пропаганда за шістнадцять років своєї дуже активної діяльності зробила все, щоб відірвати людей від Бога, а культ особи Сталіна ще не набув своїх неймовірних розмірів, і жителі України перебували майже в тому духовно невизначеному стані, що й євреї в часи Ахава: «І підійшов Ілля до всього народу й сказав: «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал, ідіть за ним!» Та не відповів йому народ ані слова» (1Цар.18:21).

Приховане від світу — відкрите для нас

Ісус говорив Своїм учням: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це початок терпінь породільних» (Мт.24:6-8). На той час до здійснення пророцтв було ще далеко, але на сьогодні всі ці моменти вже яскраво помітні. Ще п'ять-десять років тому вчені говорили: «Нічого хвилюватися, все прекрасно. Хіба раніше люди не гинули від повеней, землетрусів, засух? Просто нічого тоді не фіксувалося, а тепер фіксується. Не панікуйте, шановні, все буде о'кей». Інші глибокодумно розповідали нам про природні цикли: спочатку було потепління, потім похолодало, тундра була до самого Києва, і нічого, вижили. Так і тепер — не пропадемо». Недавно один київський учений, дослідник Антарктиди, розповідав… Вони там беруть проби пакового льоду з великих глибин, і це дає їм точні відомості змін клімату на планеті від часу виникнення льодових шапок на полюсах. Так от, крива температурних змін чітко вказує на похолодання. Температура повинна була б знижуватися, а воно чомусь — навпаки. І це «чомусь» є сьогодні найбільшою таємницею для кращих умів планети. Збираються численні наради, конференції, форуми, зокрема й на найвищому рівні, щоб обговорити питання зміни клімату. Все більш чути в голосах найвищих посадових осіб панічні нотки.

Світ не знає причин, так й не дуже хоче знати їх, ці справжні причини, але ми, віруючі, знаємо. «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» Вперше Ісус прийшов на землю під цим закликом, і він буде актуальним до Його другого приходу. Однак подібних закликів не чутно з високих трибун ні Єрусалима, ні Рима, ні Москви. Коли говориш про це з нашими віруючими, більшість з них тільки зітхає: «Що ж поробиш, так написано, сказав же Ісус, що належить всьому тому статися». Належить! Створюється враження, що Бог зумисно придумав такий жахливий план для людства і тепер неухильно веде його до загибелі. Який абсурд! Згадаймо хоча б старозаповітний Ізраїль. Ми знаємо, яка доля спіткала його, — і це дійсно вирок від Бога, але хіба таким був Його первоначальний задум щодо цього народу. «…Станете Мені власністю більше всіх народів, … станете Мені царством священиків та народом святим» (2 М.19:5-6). Але все це при умові, «коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого». Не слухалися, не дотримувались…

Бог чує наші молитви

Є критичний кількісний рубіж. Згадаймо суперечку Авраама з Богом неподалік від Содома (1М. 18:33). Господь погодився б відмінити свій вирок, якби знайшлося в Содомі й Гоморрі хоча б десять праведників. Дуже схоже, що Авраам в останньому проханні мав на увазі племінника свого Лота та його сім'ю, яких любив. Патріарх був великим заступником, але сам він нічого не міг змінити в цих містах, ми ж, християни, все-таки дещо можемо змінити в нашому світі, маючи більшого заступника, ніж Авраам. Звичайно, даремно сподіватися, що Бог захоче в кінці часів помилувати людство і дозволить йому й далі удосконалюватися в розпусті й беззаконні, але молитви наші, без сумніву, були б почуті Богом і враховані Ним перед приходом Господа нашого Ісуса Христа.

От Америку крушать небувалі торнадо й урагани, а нас лиш злегка зачепили бурі своїми крильми, от Європу заливає водою, засипає снігом, а ми тільки в черевики набрали, от уже говорять по всьому світу про дефіцит продовольства, а ми в минулому році зібрали рекордний врожай. Звичайно, це аванс від Бога, тільки аванс. Його ще треба відпрацювати в молитвах.

Я переконаний: якби ті, хто знав Бога, палко молилися в 1932-1933 роках за свою країну, Господь не дав би більшовицьким вовкам розтерзати мільйони чоловіків, жінок та дітей.

«Господи, дякую Тобі за мир у моїй країні й прошу: хай засяє велике світло Твоєї правди для мого народу, що сидить у темряві та в тіні смертній. Відкрий йому вуха і розкрий йому очі, спрямуй ноги його на шлях покаяння та віри. Дякую за хліб насущний, який Ти щедро даєш нам щоденно, благослови їжу на наших столах і згадай, Господи, про тих, кому зараз нічим підкріпити душу свою, і вони не знають, чи доживуть до завтрашнього дня. Амінь».

Віктор КОТОВСЬКИЙ

"Благовісник", 3,2013