Церква та суспільство

Як Бог міг дозволити такому статися?

Донька відомого проповідника Біллі Грема брала участь у ток-шоу, присвяченому подіям 11 вересня 2001 року. На питання ведучої Джейн Клэйсон: «Як Бог міг дозволити такому статися?» Анна Грем дала дуже глибоку й проникливу відповідь. Вона сказала: «Я вірю, що Бог так само, як і ми, глибоко засмучений тим, що сталося. Але ж ми роками виганяли Бога з наших шкіл, з нашої влади, зі свого життя. І я думаю, що Бог, будучи джентльменом, просто відступив. Чи можемо ми чекати від Бога благословення й захисту, якщо ми при цьому вимагаємо, щоб Він нас залишив?»

Спробуймо пригадати… По-моєму, все почалося, коли Медлін Мюррей О'Хара (вона була вбита, її тіло знайшли нещодавно) заявила, що в школі не місце молитві.

І ми сказали: «Добре».

Потім хтось сказав, що краще буде, коли в школі не читатимуть Біблію (Біблію, у якій сказано: «Не вбивай», «Не кради» і «Полюби ближнього свого, як самого себе»).

І ми сказали: «Добре».

Потім доктор Бенджамін Спок заявив, що нам не слід застосовувати тілесні покарання до наших дітей, коли вони погано поводяться, тому що тим самим ми зашкодимо їхнім маленьким особистостям — ми можемо похитнути їхнє почуття власної гідності (син доктора Спока закінчив життя самогубством).

І ми вирішили: «Він спеціаліст і знає, про що говорить». Тим самим сказавши: «Добре».

Потім хтось сказав, що вчителям і директорам не можна карати наших дітей. Адміністрації шкіл суворо заборонили своїм викладачам навіть торкатися до учнів, які провинилися, тому що їм не потрібна погана реклама, тим більше вони не хочуть відповідати за це перед судом (є велика різниця між покаранням і доторканням, шмаганням, приниженням, биттям і т. ін.)

І ми сказали: «Добре».

Потім хтось запропонував: «Дозвольмо донькам робити аборти, якщо вони цього хочуть. Їм навіть не доведеться розповідати про це батькам».

І ми сказали: «Добре».

Тоді якийсь мудрий член шкільної ради сказав: «Хлопчики завжди будуть це робити. Тож даймо своїм синам стільки презервативів, скільки вони хочуть, щоб вони могли розважатися, як їм завгодно».

І ми сказали: «Добре».

Потім хтось із нами ж обраної верховної влади заявив, що неважливо, яким є наше приватне життя, якщо ми добре виконуємо свою роботу. І ми погодилися, що нам неважливо, хто (навіть якщо це президент) чим займається у приватному житті, якщо ми працюємо і з економікою все в порядку.

Далі хтось запропонував: «А надрукуймо-но журнали з зображеннями оголених жінок і назвімо це здоровою практичною високою оцінкою краси жіночого тіла».

І ми сказали: «Добре».

Тоді дехто став публікувати фото оголених дітей, поміщати їх в Інтернет. І ми сказали: «Добре, вони мають свободу слова».

Потім індустрія розваг пішла далі: «Зробімо фільми та передачі, які пропагують насильство, богохульство й заборонений секс. Записуймо музику, що заохочує вживання наркотиків, зґвалтування, вбивства і сатанізм».

І ми сказали: «Це тільки розвага, негативних наслідків ця музика не несе, всерйоз її ніхто не сприймає, тому продовжуймо в тому ж дусі».

І тепер ми запитуємо в себе, чому в наших дітей немає совісті, чому вони не можуть відрізнити хороше від поганого, чому вони, не замислюючись, убивають незнайомців, своїх однокласників і самих себе. Можливо, якщо ми всерйоз і надовго замислимося, то зможемо в цьому розібратися. Я думаю, що тут проблема ось в чому: «що посіє людина, те й пожне».

Один юнак написав: «Дорогий Боже, чому Ти не спас маленьку дівчинку, вбиту прямо в себе в класі? Щиро Твій небайдужий студент». Ось відповідь: «Дорогий небайдужий студенте, Мене не пускають у школи. Щиро твій, Бог».

Смішно, як люди легко позбуваються Бога, а потім дивуються, чому світ перетворюється в пекло.

Смішно, коли ми віримо тому, що пишуть газети, і сумніваємося в тім, що написано в Біблії. Смішно, коли всі хочуть потрапити на небеса, при цьому не вірячи, не думаючи, не говорячи і не роблячи нічого з того, про що говорить Біблія.

Смішно, коли хтось каже: «Я вірю в Бога», але сам йде за сатаною, який, до речі, також «вірить» у Бога.
Смішно, коли нам так легко судити і так складно бути осудженими іншими.

Смішно, коли безглузді жарти поширюються зі швидкістю світла, але люди двічі подумають, чи поділитися з друзями статусом чи заміткою, у якій йдеться про Бога.

Смішно, коли все непристойне, грубе, похітливе й вульгарне вільно розміщується в Інтернеті, а в школі чи на роботі відкрита дискусія про Бога неможлива.

Смішно, коли можна бути «всіма руками за» Христа у неділю, але залишатися непомітним християнином всю решту тижня.

Ви ще не смієтеся?

Дякую, що Ти ще з нами…

"Благовісник", 3,2013