Роздуми над Словом Божим

Непозитивне «позитивне сповiдання», або Чарiвний Ключик до неба

«Позитивне сповідування» вже кілька десятиліть активно проповідують різні християнські вчителі. І окремі його ідеї часто можна почути й у наших церквах. Підняти це питання нас спонукало те, що основою цього вчення є саме віра. Але, на жаль, віра в те, чого насправді немає. Є багато людей, які вірять, що зцілені, хоча відчувають нездужання і жоден з лікарів не підтверджує ніяких змін на краще в їхньому стані.

Чи погано вірити? Ні. Але часто така «віра» веде до розчарувань та повної зневіри. І саме це найнебезпечніше у так званому «позитивному сповідуванні».

Так, ми маємо вірити Богові, і з цією вірою приносити Богові наші «бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4:6). Але основою цієї віри мають бути не наші позитивні слова, не твердження про те, що ми віримо, а усвідомлення того, що Бог суверенний і остаточне рішення щодо нашої ситуації приймати саме Йому. Наша ж віра та довіра Богові полягає в тому, щоб з радістю приймати все те, що Бог посилає нам.

Скільки не кажи «халва», у роті солодше не стане (Східна мудрість)

Сидить харизмат в пеклі і, прикривши очі, безперестанку повторює: «А я вірю, що я в раю…» (З недуховних анекдотів).

«Ви слабкі? Добре! Сповідуйте протилежне. Чому? Тому що витвором своїх уст ви насичуєтеся. Але якщо ви фізично слабкі й кажете: «Я слабкий», — таким і будете. Якщо у всій своїй фізичній слабкості говорите: «Я сильний», — будете здоровим, бо «язик мудрих — лікує» (Аделаджа С. Жизнь и смерть — во власти языка).
«Які в людини думки, така вона сама. Це означає, що якщо її сповнюють думки про невдачі, то вона буде невдахою; якщо думки про бідність — буде бідною… Якщо ж людина думає про успіх та добробут, то в неї буде успіх і добробут» (Аделаджа С. Победа над греховными мыслями и чувствами).

Ох уже ці позитивні сповідування! Пам’ятаю, як на зорі своєї християнської юності я намагався, лежачи на дивані, силою віри і сповідування вимикати світло в кімнаті. Не досягнув успіху. Щоразу доводилося вставати.

Але коли я чув чергову проповідь про четвертий вимір віри і решту привабливих бонусів, які сиплються з «небесного мішка» на власників позитивно підвішеного язика, то починав зневірюватися. Не бачити мені золота та діамантів…

Та й деякі біблійні праведники «у світлі» цих проповідей здавалися невиправними лузерами. Бо ж що це за сповідання? «Я вбогий та бідний…» (Пс.69:6). «Смердять та гниють мої рани з глупоти моєї... Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний, — бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця...» (Пс.37:6-8). «А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі» (Пс.21:7).

Словом, юність моя була серйозно затьмарена заздрістю до тих, хто позитивно сповідує швидкі покупки білих кадиллаків. Правда, цих авто на вулицях мого рідного міста я так і не побачив. А міфічне процвітання ніяк не ставало реальністю в моїх друзів. Винятком були тільки особливо безсовісні пастори, які, обіцяючи іншим життя з надлишком, увесь надлишок забрали собі.

Про логічні та історичні зв’язки цього вчення з окультизмом Куімбі, Мері Беккер Едді, «Християнської науки» та «New Age» можна досить багато прочитати в інтернеті. Але мене не це сьогодні цікавить. Сьогодні я хотів би розглянути деякі тексти, на які опираються проповідники позитивного сповідування і перевірити, чи є в Біблії вчення про «позитивне сповідання».

Отож: «Смерть та життя у владі язика» . Цей уривок потрібно читати в контексті: «Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне, а сварки, немов засуви замку. Із плоду уст людини насичується її шлунок, вона насичується плодом уст своїх. Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (Пр.18:19-21).

Тут автор притчі має на увазі людські взаємостосунки. Якщо брати сваряться, то вони наче перебувають в оточеному місті (люди, які перебувають в оточенні, приречені на голодну смерть), але якщо вони вміють домовлятися один із одним, то зможуть вижити і благополучно вийти з ситуації, що склалася. Тому від того, як ти підбираєш слова у спілкуванні з братом, залежить твоє життя чи смерть. Тут зовсім не йдеться про молитву чи про заяви-сповідування перед Богом.

Наступна фраза, якою часто оперують «Язик же премудрих — то ліки». Ну, це навіть не цікаво. Треба хоча б зрідка розгортати Біблію і читати ці цитати повністю: «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих — то ліки» (Пр.12:18). Якщо припустити, що лікування тут не метафоричне, а буквальне, то треба було б визнати, що й у роті інших, про яких йдеться вище, замість язика металевий клинок! Однак тут Біблія каже лиш про втіху, яка, мов цілюща олива, ллється з уст мудрої людини.

Ще один популярний вислів: треба кликати «неіснуюче, як існуюче» (Рим.4:17). Але в тексті йдеться не про сповідування Авраама чи будь-якого іншого віруючого. Це Бог наділений такою рисою — творити реальність Словом Своїм. Бог викликав Словом Своїм наш світ із небуття, Він животворить мертвих. Але ніде в Писанні не сказано, що християнин має робити спроби творити щось своїм словом ex nihilo (з нічого).
І ще один момент, на який опираються послідовники позитивного сповідування: «Наша віра «вивільняє» силу Бога. Якщо немає віри і позитивного сповідування, то Бог нічого не може зробити. «І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив» (Мр. 6:5).

Ще в школі учитель англійської мови пояснив нам різницю між англійськими дієсловами can та may (в шкільних словниках вони обидва перекладені одним словом «могти»). Він казав: «Якщо ви запитаєте «Can I come in?» — англієць здивується. Звичайно ж, ви можете зайти, тому що у вас є ноги. Тому треба запитувати: «May I come in?»

Грецький вислів «не міг» з чисто граматичної позиції може означати будь-що від «не мав фізичної можливості» до «не мав морального права». І останнє значення було відоме Маркові. Наприклад, у Мр. 2:7 це слово явно явно вживається у значенні «не мав права». У Мр. 6:5 абсолютно той самий випадок. Бо євангеліст в другій частині цього уривка все ж стверджує, що Христос звершив-таки декілька чудес. Якби тут йшлося про фізичну неможливість проявити божественну силу, то жодних винятків бути б не могло. Але тут є очевидна вказівка на те, що Христос не вважав за потрібне «розсипати перли» перед невіруючими насмішниками. «Не міг», у значенні — не захотів.

То ж бо наше невірство не «зв’язує» Бога, а віра не «розв’язує» Його. Творити чи не творити чудо — це суверенне право Бога. Він може прислухатися до нашої мольби, а може й не задовольнити нашого прохання. На все Його воля. Але наївно думати, що наше «сповідування» позбавляє Бога можливості діяти: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе!» (Йов. 42:2)

Але невже в Біблії нічого не сказано про позитивне сповідування? Мені здається, що сказано! Ось вам доволі позитивне сповідування: «Сьогодні чи взавтра ми підем у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти» (Як. 4:13). Тільки чомусь апостол дає цьому сповідуванню негативну характеристику: «…Ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає! Замість того, щоб вам говорити: Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або те. А тепер ви хвалитеся в своїх гордощах, лиха всяка подібна хвальба!» (Як. 4:14-16).

Шукайте передусім виконання Божої волі, навіть якщо вона суперечить вашим бажанням. Відкривайте свої бажання перед Богом (див. Фил. 4:6), але пам’ятайте, що навіть Найкращий із тих, хто молився, не отримав позитивної відповіді, коли просив, щоб чаша оминула Його. Хай же нашим позитивним сповідуванням стануть Його слова: «Не Моя, а Твоя воля хай буде» (Лк. 22:42).

І хай береже вас Господь від міфічних сповідувань!

Павло БЄГІЧЕВ

"Благовісник", 4,2011