Поезія

Марія ЗВІРІД

Тато
У першу подорож на татових плечах.
І перші сльози в татові долоні.
Сувора ніжність в лагідних очах.
І тепла сивина на його скронях.

М’яка колючість рідної щоки,
І посмішка в промінчиках любові.
Легенький доторк дужої руки.
І справжня мудрість батьківського слова.

Повиростали доньки і сини,
Повилітали з батьківської хати.
Скриплять старі поважні ясени.
І дякують за нас, наш рідний тату.

За те, що вчив, ростив і годував,
Молився в ясну днину й серед ночі,
В дорогу на світанку проводжав,
Ми знову й знову дякувати хочем.

Молитви Ваші — крила для дітей.
Аж поки Ваше серце битись буде,
Молитва у життя нас поведе,
І Сам Господь про долю не забуде.

Благословіть на щастя нас, дітей,
З благословенням в світі так безпечно...
Хай скотиться скупа сльоза з очей,
Це не біда... В любові це доречно...

Татові
З дитинства тата я пам’ятаю
Ще молодим...
Життя, як книгу, тепер гортаю
Все, ніби дим....
І чорні хвилі його волосся
Вже наче сніг...
Доріг немало пройти прийшлося —
Не чує ніг...
Лиш карі очі такі ж ласкаві
Як літня ніч...
Очам цим стільки ще не сказала,
А час летить...
Схилившись низько, тулюсь вустами
До рідних рук...
І затихають громи з вітрами —
Лиш серця стук...
Мій Сивий Явір, дощами вмитий,
Мій дорогий...
За тебе хочу завжди молитись,
Татусю мій...
Сама не зможу тобі співати.
Та пісня ця,
Для тебе, рідний, для тебе, тату..
Любов моя...

* * *
А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними похований,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: «Маріє…» – бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я, Марія, Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Клич мене на ім’я, Учителю,
Коли Світло Твоїх очей втрачу я.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… Не ховала Марія сліз своїх…
Так і я і плачу, й молюся.

* * *
Господи, серце створи в мені чисте,
Таке ж білосніжне, як сніг цей іскристий...
Та хочу: хай буде ще теплим і ніжним,
Як яблуня в квітні в серпанку розкішнім.

Створи в мені серце просте й непримхливе,
Щоб в злиднях й багатстві було би щасливе,
Босоніж воно не встидалось ходити
Та хліба окрайчик з голодним ділити.

Створи в мені, Господи, серденько вдячне,
Щоб в кожній миттєвості бачило щастя.
В захмаренім небі чи сонячній днині
Знаходило Божої ласки проміння.

Створи в мені любляче серце, Ісусе,
Тоді і на горе чуже я озвуся,
Чийсь біль обпече мою душу сльозою, –
Та все це я зможу тільки з Тобою.

Тому й сотвори мені серденько чисте.
І радість спасіння верни променисту.
Дух правий в мені обнови, мій Ісусе,
Помилуй, благаю Тебе, мою душу.

Заховай мене у долонях

Доторкнися до мого серця,
Заховай у Своїх долонях,
Пригорни ти його до Себе,
Як малесеньке пташеня...
І на дотик воно озветься,
Бо навколо негода стогне,
Заспокоєння тільки в Тебе,
Мій Ісусе, з Тобою я.

І вгамується дужий вітер,
Синьооке всміхнеться небо,
Розгойдає веселку щастя,
Подарує пречисту даль,
Знов полине воно над світом,
Бо єдиного серцю треба –
Тільки волі Твоїй віддаться,
Ти розвієш гірку печаль.

Заховай мене у долонях,
Дай забути світу марноту.
Дай зігрітись від дощів холодних.
І відчути серцем теплоту.
Ти, мій Боже, Ти – моя надія,
Ти – веселка радості моя.
І душа моя про щастя мріє,
Як Тебе побачу в небі я...

Не бійся бути доброю

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а летіти,
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полину,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не ангели, ми загубили крила
Ще там, в раю, як почали грішити.

Як серце раптом зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров’ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов’ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, чужим пройнятись болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоб ти любила,
Щоб добротою в світі цім світити.
Бог позичає іноді нам крила,
Щоб і літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті та червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, і півоній.

А наостанок знову побажаю
Прощати і любити, і радіти.
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але ми будьмо простими, як діти!

* * *
Жінка задивилася у дзеркало,
Посміхнулась трішки гіркувато...
Лиш зіниці – яблуневі зернятка,
Зазвучали теплою Сонатою.

В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,
Сміх весняний і мінор осінній...
Серце заметіль вишневу згадує
І світанок Щастя ніжно-синій.

За вікном вербу гойдає вітер
І смичком виводить тихе скерцо...
Жінка до грудей притисла квіти –
І тепліше стало її серцю.

Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов’ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.

Ви – та Жінка, що приносить свято,
Ви – та Скрипка, гоїте зажуру.
Пташка Ви, що створена співати
Серед дня і в опівнічну пору.

Дзеркало вдивляється у Жінку...
В чистий образ святості й спокою...
Витесану Богом, мов сопілку,
Що цей світ озвучує собою.

* * *
Коли боляче серце ранять
Гострим словом, мов лезом бритви,
Одиноко і гірко стане –
І знеможеш в нерівній битві.

Не ховайся в німе мовчання,
Серце небу лиши відкритим…
Хай душа у сльозах благання
До Ісуса несе молитву…

На образи пекучий попіл
Хай проллється дощик прощення.
Під хрестом на старій Голгофі.
Ми вчимося благословення…

І якщо навіть серед літа
Сніг байдужості закружляє,
І замерзнуть любові квіти,
І розколеться лід відчаю…

Ти сердечні свої долоні
Піднеси догори, до сонця –
Благодатна любов Господня,
Тьму розсіє в твоїм віконці.

"Благовісник", 2,2012