Володимир САД
* * *
Земля просякла до основ гріхами,
Нам би спинитись, але ми ідемо.
Ведуть нас вперто бездуховні хами
Все далі, далі, далі від Едему.
Помилуй, Господи, Своє творіння,
Бо йде душа утомлена за грати.
Був час — і розкидали ми каміння...
Чи буде час, щоби його збирати?
Чи, може, час сміятися нам, люди,
Коли руйнуються душі основи
І щем порожній розтинає груди...
Напевно, час нам плакати, панове.
"Благовісник", 4,2017 |
