Благовісник

Поезія

 

Ольга ЛАЗАРУК

* * *
Людська душа! Яке велике диво
Закладено від створення в тобі.
Ти мала бути радісна, щаслива,
Ти мала жити вічно на землі.

Людська душа. З початку досконала,
Відображала ти Творця красу,
Але, згрішивши, сутінками стала…
Хто розпізнає, що вони несуть?

В тобі усе: любов і злодіяння,
Жадання слави й мамині пісні…
Душа, душа! Ти то в хмільнім тумані,
То в пристрастей шаленому вогні.

Тобі й півсвіту б видалось замало,
Якщо ж у пересичення зайшла б,
То з радістю пустельником би стала,
Багатства всі за спокій віддала б.

Пиття, наїдки, подорож до моря,
Модерний одяг, люкс-автомобіль,
А ти все та ж: вся зранена і хвора,
Спустошена від вчинених гріхів.

І безуспішні спроби лікувати
Душевні болі платтям дорогим,
Для неї можна навіть дім придбати —
Та їй, самотній, як в’язниця дім.

То все для тіла — речі і умови,
То все із тілом піде в небуття.
Душа безсмертна — їй потрібне Слово,
Господнє Слово, що дає життя.

Лиш в Ньому, душе, зможеш світлом стати
І більш не бути за криївку зла,
А знов красу Творця відображати,
Якби спасіння в Нього ти знайшла.

Колись від Слова вся Вселенна стала,
І ти від Слова до життя прийшла.
О, якби, душе, ти Творця пізнала,
Якою б ти щасливою була!

 

* * *
Цвіте гортензія. Яке розкішне слово!
Мов китиці дорідні на кущах —
Вони розквітли нині по садах
Рожево, біло, синьо, фіалково.

Гортензія… Я вдумуюсь в слова
Й захоплююсь звучанням букв і звуків.
З них створюється слова зміст, і слухом
Сприймаємо слова. Які дива!

Гортензією не назвеш ромашку.
Ромашка — слово й квітка — простота,
Цвіте в полях, садова є в містах.
Хто дав ім’я квіткам — сказати важко.

Давав в Едемі імена Адам
Живій душі: худобі, птаству, звірям.
Звучало слово імені й лишилось
На всі часи. Воно відоме й нам.

Я вдумуюсь в слова. Я тішусь Словом —
Дарунком Божим, що зійшов з небес:
Ісус Христос — Він в третій день воскрес
І є спасіння людського основа.

Звучали Ним промовлені слова.
О, то були не просто букви й звуки;
Була в них сила від Святого Духа.
Христос почав сівбу, тепер — жнива.

Він мовив Слово до людського серця
Й людське ім’я Своїм Він називав,
І Духом Пресвятим Бог силу дав,
Що те ім’я повіки не зітреться.

Записані на небі імена.
Жнива землі — дописуються списки.
Як Божа милість до людей є близько!
Радію, що й моє ім’я є там.

Радіють інші, бо над іменами
Своїх дітей пильнує Сам Творець.
Ми бачимо — близький всьому кінець.
«Я до скінчення віку буду з вами!» —

Христос це слово мовив в початках,
Він береже нас Словом і у Слові.
Святий щодня освячується знову,
І чинить правду, хто в Христа руках.

Ім’я гортензії ромашці дати —
Не буде мати сили слова зміст.
Йди до Христа — спасіння Він приніс,
Твоє ім’я Він може поміняти!

Велика Божа милість до людей.
Спіши — в жнива дописуються списки!
Чекає Церква — Наречений близько.
А у садах гортензія цвіте…

 

* * *
Господь живе не в рукотворних храмах,
Будівлі жодній Бога не вмістить,
Всіх людських мов є на землі замало,
Щоб, як належить, Господа хвалить.

Що є ті жертви, що дає людина,
І безліч менших і великих справ,
Якщо саме життя ще від почину
І все довкола сам Господь нам дав?!

О мудрість Божа! О безмірна велич!
Твої шляхи хто, Боже, осягне,
Коли сузір’я Ти мов килим стелиш
І твориш розмаїття це земне!

Аби для Тебе принести дар гідний,
Що можна взяти, що не є Твоїм?
І щоб з пісень сплести віночок дивний,
Спочатку Ти вселяєш в серце гімн.

Із чого храм побудувать для Тебе?
Як це зробить, щоб він Тебе вмістив,
Коли престол Твій — неосяжне небо,
А землю Ти підніжком учинив.

Цар Соломон брав золото і камінь,
Митці найкращі будували Дім,
Але того Бог не вподобав Храму,
Щоб пробувати аж навіки в нім.

І все ж є храм, де Бог бажає жити.
Він містить Духа і любов Його.
Це — людське серце, чисте і відкрите
Для Бога і для ближнього свого.

Коли тривога, коли зло як море,
А хочеться добра і чистоти.
Господь сьогодні всім серцям говорить:
«Чиїм же храмом, друже мій, є ти?»

Хто в серці у твоїм щодень царює?
Що чиниш явно ти чи тайкома?
Бог знає все, Бог бачить все і чує,
І згідно з вчинками віддасть сповна.

О, якби ти відкрив сердечні брами
І Господа на царство запросив,
Ти вічно жив би з Ним в Небеснім Храмі
І в Царстві Божім без кінця б радів.

 

* * *
Я не знаю, чи буде то пізнього вечора,
Чи уранці, коли починає світати,
Ми відчуємо в дусі незвичне піднесення,
Мабуть, так, як в пташок, коли час відлітати.

Зазвучать небеса надзвичайними нотами;
Ще не чула земля, як звучить та сурма.
Все зупинить свій біг; метушні не буде з турботами:
Ось підведена риска — й майбутнього далі нема.

Складно то уявить, але знаю — так каже Писання:
Ми побачимо раптом багато незвичних людей.
Це померлих в Христі Бог підніме при сурмі останній;
Може, рідні до нас зайдуть в дім просто так, без дверей.

А ще знаю, що вмить в нас самих буде теж переміна:
В славнім тілі новім ми підем по повітрю стрічать
Жениха і Царя, в славі й величі Людського Сина,
Він на хмарах появиться — будем з Ним пробувать…

Є важливі події — їх звуть поворотні моменти
У житті цілих націй, країн, навіть материків.
Все в історії людства не матиме жодного сенсу
Вже опісля того, як відбудеться прихід Христів.

Хоч життя — то як шторм, то як стежка в густому тумані,
Та тримає Господь нас в могутній правиці Своїй;
І у час вечоровий, і в ранню пору, на світанні,
Не мені лиш одній вже вчувається звук неземний.

Це в бажаннях, в думках, на устах всіх Христових;
Цим себе підбадьорюєм, щоб в молитвах пильнувать.
І усіх на землі закликаємо: «Будьте готові!
Все утратить свій сенс, коли Бог забере благодать».

Як в пташок до відльоту, в мені надзвичайне піднесення:
«Повертайся, Ісусе! Жде Церква Твойого повернення…»

"Благовісник", 4,2015