Нове Боже покоління Єлисеїв. Рейнхард БОННКЕ

Рейнхард Боннке (народився 19 квітня 1940 року у Кенігсберзі, Німеччина) — п’ятидесятницький євангеліст, засновник міжнародної місії «Христос для всіх народів» (Christ for all Nations, CfaN). Відомий своїми багатотисячними євангелізаційними богослужіннями на африканському континенті. Визнаний у світі однією з провідних фігур в області євангелізації.

Місіонерське повеління стосується кожного покоління

Місіонерське повеління Ісуса Христа — це не шматок паперу, який прилетів до наших ніг із глибини віків. Сам Ісус у всі часи стоїть посеред Церкви й каже: «Ідіть… а Я буду з вами!»

Припустімо, що Він би сказав це тобі особисто. Чи надав би ти Його словам більше значення, ніж письмовій вістці Нового Заповіту? Уяви собі: ти мав би у своїй церкві відкриття від Господа, як Іван на острові Патмос. У цьому видінні Ісус звернувся б до тебе й усіх нас і сказав: «Ідіть по цілому світові і всьому створінню Євангелію проповідуйте… А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки». Що б ти зробив? Чи продовжував би жити, як і раніше? Чи став би цілеспрямовано прагнути вперед і свідчити про Христа.

Той, хто запитує, чи «актуальним» є місіонерське повеління, міг би також запитати, чи актуально ще сіяти й жати, чи вставати з ліжка! Справа не в актуальності. «Актуально» — не те слово. Це термінове завдання! І воно повинне стати змістом нашого життя. Християнин — це свідок.

Те, що Христос повелів у Своєму слові, також безпосередньо стосується нас, начебто Він безпосередньо у відкритті говорив особисто з нами. Місіонерське повеління — це наша справа, і ми не можемо виконувати її відповідно до настрою або ж узагалі не виконувати. Господь не каже: «Чи ти можеш допомогти Мені? Я хочу запросити тебе на це». Він каже: «Не ви Мене вибрали, а Я вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш пробував» (Ів. 15:16).

У цьому вірші Христос каже не про обрання для спасіння, але про обрання на служіння. Ми служимо не на свій розсуд. Велике місіонерське повеління є призивом в армію, а не пропозицією, яку ми можемо при нагоді проаналізувати.

Насправді, завдання Христа набагато важливіше. Ісус перетворює нас на свідків. Він змінює нашу сутність через Духа Свого в нас. Він не сказав: «Свідчіть!» Він сказав: «Будьте Мені свідками!» Це було творче слово. Бог сказав: «Хай буде світло» — і над нами засяяло світло. Він обрав нас, а потім зробив нас носіями світла. «Бо ми — Його творіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла» (Еф. 2:10).
А що стається, якщо ми неслухняні Його повелінню? Чи продовжує Він бути з нами? Одне в будь-якому випадку безперечне: помазання Духа Святого пов’язане з готовністю до послуху. Як ми зараз побачимо, помазання та місіонерське служіння взаємопов’язані один з одним.

Завдання може передаватися

Ми знаходимо це в Першій книзі царів, 19:15-16: «І сказав до нього Господь: «Іди, вернися на свою дорогу на Дамаську пустиню. І прийдеш, і помажеш Хазаїла на царя над Сирією. А Єгу, Німшієвого сина, помажеш на царя над Ізраїлем, а Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе» (1Цар.19:15,16).

Ми бачимо важливий факт: завдання, яке отримав Ілля, і сила Іллі разом були передані Єлисеєві. Відбулася подвійна передача від пророка, який відійшов, на пророка, який повинен був залишитися. Єлисей отримав спорядження Іллі, але це помазання повинне було між іншим служити й для того, щоб довести до кінця завдання Іллі. Коли Ілля відійшов, Боже завдання та авторитет залишилися. Вони випали Єлисеєві. Мандат можна було передати.

Це божественний принцип. Як покликання, так і Його сила можуть передаватися. Місіонерське повеління Ісуса й пов’язані з цим обітниці зрештою зробили з учнів те, чим вони були. Те ж повеління і ті ж обітниці тепер передані нам, щоб ми могли робити й бути тим, що робили й чим були перші учні. Ми є спадкоємцями апостолів.

Але завдання Христа набагато важливіше, ніж завдання Іллі, так само, як і обітоване помазання набагато більше. Прочитай ще раз: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт.28:19,20).

Зверни увагу на формулювання «до закінчення віку». Це включає і сьогодні, і завтра, і післязавтра. Іншими словами, якби Христос сьогодні видимо говорив з нами, то Він сказав би те ж саме. Він не змінився.

Люди дуже хочуть знайти, що Господь каже церкві. Звичайно, Він має сказати їй багато чого, так само, як і тоді в Об’явленні. Але якщо ми не робимо того, що Він вже давно сказав нам, то Він не скаже нам нічого нового, крім цього: «Чого ви чекаєте? Починайте. Йдіть уперед!» Тому «хто має вуха, хай слухає, що Дух говорить церквам!» Навіщо чекати другого листа, якщо ти ще не відкрив першого? Ісус не має сказати нам нічого нового доти, доки ми не виконаємо Його постійного завдання — місіонерського повеління.

Багато хто очікує, щоб Бог промовляв до них, але тільки тоді, якщо це те, що вони хочуть чути. Вони чекають і чекають, щоб Він дав їм нові вказівки. Але звідки їм знати, що Він взагалі має для них нові вказівки чи неймовірне нове відкриття? Чи Він хоче дати їм інші інструкції? Вістка, яку я передаю за завданням від Бога, звучить так: це та ж вказівка, та ж давня директива — бути церквою свідків, які євангелізують у церкві й через церкву (див. 1Ів.2:7). Я хочу з усією серйозністю підкреслити: доти, доки не виконується це найважливіше доручення, усе інше не має значення.

Зі свого боку, я вважаю, що ми повинні бути достатньо смиренними й молитися, щоб плащ помазання зі служителів Божих, які пройшли перед нами, ліг на наші плечі. Без сили пробудження, яка була в них, нині не було б церкви Христа. Багато хто з них був істинним Іллею. Вони прийняли місіонерське повеління й стали дивними смолоскипами, які сяяли в середовищі, що оточувало їх.

Іван писав у дусі Ісуса: «Улюблені, не пишу я для вас нову заповідь, але заповідь давню, яку мали від початку» (1Ів.2:7). Ісус не видає постійно нових законів, як це роблять уряди наших днів. Те, що Він сказав одного разу, діє в усі часи. Його слово й нині є Його оголошеною волею.

Що «нового» Він не сказав би, ми це вже знаходимо записаним у Його старому слові. Немає захованих секретів для особливо святих. Його повеління звучить коротко та ясно: «Ідіть!»

Один водій автомобіля, чекаючи перед червоним світлофором, на хвильку відволікся, коли світлофор переключився на зелене світло. Тут із автомобіля, який стояв за ним, вискочив шофер і обурено закричав: «Світлофор каже: «Вперед!» Може, ви бажаєте зачекати, поки прийде міністр транспорту й особисто підтвердить вам це?» Ми всі вже давно отримали «зелене світло» від Бога. Отож, уперед!

Оригінали з оригіналу

Хочу сказати ще щось інше. Ми нічого не читаємо про те, що Ілля колись наказував своєму послідовнику Єлисею помазати Газаїла та Єгу. Хоча Єлисей «успадкував» завдання від Іллі, Бог, імовірно, дав йому особисте підтвердження. Для нас це означає: хоча ми тісно зв’язані з минулими поколіннями служителів Божих, але місіонерське повеління передає нам Сам Господь. Кожному з нас Ісус особисто вказує на це первинне завдання. У Царстві Божому немає копій із копії, а тільки оригінали з оригіналу Ісуса Христа! Мандат кожному зокрема видається Самим Ісусом, а не через традиції.

«Як проповідувати, якщо не послані?» (Рим.10:15). Дух Святий каже те ж саме. Він дає нам вказівки. Дух Святий — це Дух свідчення. Його намір — свідчити про Христа.

Місіонерське повеління дуже тісно пов’язане з Духом Святим. Якщо Христос хрестить нас Духом Святим, то Він одночасно дає нам директиву — нести Євангелію всьому світу. Усе походить від Учителя — і не в цілому, а індивідуально. Тільки Ісус хрестить Духом Святим, и ми угодні Йому, якщо виконуємо ту роботу, для якої Він послав нас. Звичайно, хрестити масово новонавернених у воді — це втомлива праця. Але Христос залишив за собою завдання хрестити нас Духом Святим — кожного зокрема особисто. Ми не йдемо до людей, щоб отримати силу. Кожен отримує своє духовне хрещення безпосередньо від Господа. Ми покликані не з волі людей, а з волі Бога. Сім зі своїх послань апостол Павло починає цим твердженням. А з покликанням приходить сила, божественне підтвердження. Звичайно, я можу класти руки на людей і просити Господа, щоб Він благословив і використав їх. Ми також можемо молитися з покладанням рук, щоб люди отримали духовне хрещення, як це робили апостоли в той час. Але тільки один Ісус хрестить їх. Він сказав: «Я вас обрав і поставив» (Ів.15:16).

Якби помазання з дня П’яти­десятниці мало б передаватися від одного до іншого, чи ж якби його могли передавати лише перші апостоли, то церква Ісуса вже давно б вимерла. Але алілуя — ми можемо отримувати свіжу оливу від Господа! Мудрі діви не віддали своєї оливи іншим (див. Мт.25:8.9). Кожен із нас може й повинен сам подбати про оливу й отримати її безпосередньо від Ісуса.

Нероздільне ціле

Місіонерське повеління передається Ісусом кожному з нас особисто й супроводжується особистим помазанням Духа Святого. Повеління й спорядження не можна відділяти одне від одного. Ісус повелів Своїм учням, щоб вони чекали в Єрусалимі, поки не отримають силу згори. Лише потім вони повинні були стати свідками по цілому світу. Хтось відділяє завдання від спорядження чи ж має силу без мети або мету без сили. Сповнення силою йде поряд із завданням Господа. Хто намагається робити це по-іншому, той не працює для Господа, а тільки мучиться.

Єдність із апостолами

Те ж саме спорядження, яке Ілля поклав на Єлисея, зійшло на Івана Хрестителя. Ми читаємо, що він явився в дусі та силі Іллі (див. Лк.1:17). Те, що зробило Іллю та Єлисея великими пророками, зробило великим пророком й Івана Хрестителя. Сам Ісус одного разу назвав його «найбільшим з народжених жінками».

Але на цьому справа в жодному разі не завершилася. Той же Дух, Який почивав на Іллі, зробив апостолів тим, чим вони були. Але й цього ще не достатньо. Дух Святий також почивав на мучениках, на свідках віри й на всіх наступних. А сьогодні? Може, Його більше немає тут? Дивна істина в тому, що той же Дух, Який поєднував їх з Іллею, дозволяє нам бути єдиними зі всіма ними. Він ще тут, і ми можемо приєднуватися до Його армії. Дух Іллі та Єлисея, Дух Івана Хрестителя, апостолів і перших християн ніколи не відходив. Це Дух Святий. Він завжди жив між людьми від одного покоління до другого. Цей Дух Святий є нашим спадком. Ми народилися для того, щоб мати спілкування з Ним.

Ми є частиною Божої команди пробудження, разом із Вайтфілдом та Веслі, Фінеєм та Віглсвордом, Прайсом і Джефрисом. Ми стоїмо пліч-о-пліч із усіма Божими помазанцями.

Ми — так, ми — ходимо в Дусі Святому, у Дусі та силі Іллі. Те, що належало тим великим мужам Божим, належить і нам, а те, що належить сьогодні нам, мали й вони в минулі часи. Дух Святий — це Дух пророків, Який сьогодні виливається на всяку плоть.

Якщо всі ці віруючі були Іллями, то ми нині є Єлисеями. Те, що роби­ли вони, будемо робити й ми. Ісус сказав: «Працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли» (Ів.4:38). Ми ототожнюємося з ними. Вони донесли до нас вогонь П’ятидесятниці прямо з горниці в Єрусалимі, а ми несемо його далі. Що надихало їх, тепер надихає й нас — та ж Євангелія, та ж Біблія, та ж любов, той же Ісус з Голгофи і той же Дух Святий.

Служителі, які очолювали великі історичні пробудження, відійшли у вічність. Усі відійшли, крім однієї основної особистості — Ісуса Христа! Він, Хто зустрів Савла на дорозі в Дамаск і покликав Петра біля Галілейського моря йти за Собою, — Він тут! Він із нами! Він і нині ще хрестить Духом Святим!

Рейнхард БОННКЕ

"Благовісник", 3,2016