Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Гостьова книга

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Інтерв’ю

Михайло Паночко: «Я вдячний колективу радiопередачi «Жива надiя»

Паночко Михайло Степанович, старший єпископ Церкви християн віри євангельської України, відповідає на запитання журналіста в інтерв’ю з нагоди 40-річчя виходу в ефір першої радіопередачі пастора Івана Зінчика.

— Коли ви вперше почули передачу Івана Зінчика?
— Вперше ця радіопередача, яка спочатку називалася «Дорога до Бога», прозвучала в 1970 році. Але я тоді служив у армії і зміг її почути лише в 1972. У нашому селі Сулимів, що на Львівщині, люди збиралися групами біля приймача, і всі уважно слухали, як звучить проповідь українською мовою десь із далекої країни. Для нас у державі, де проповідь Слова Божого всіляко заборонялася, це було дивовижно. Збиралися і віруючі й невіруючі. Усі черпали наснагу в цих передачах, отримували підкріплення для душі. Особливо всім подобалися пісні, що звучали у виконанні дуету — брата Івана Зінчика і його дружини Насті. Люди плакали від їхнього співу: «Я пришлець в земній долині, кругом мене чужина…». Їхня проста проповідь Слова Божого українською мовою (це була перша християнська передача українською мовою в світі), високодуховний спів пробуджував у людей віру в Бога.

— Чи бачили ви людей, які саме через цю програму прийшли до Бога?
— Виконуючи обов’язки старшого пресвітера церков християн віри євангельської Львівської області, я навідав нову церкву в селі Татаринів. Мені цікаво було дізнатися, як виникла ця церква? Члени церкви відповіли, що вони слухали радіопередачу Івана Зінчика і таким чином навернулися до Бога. Ця програма була єдиним духовним джерелом українською мовою на пострадянському просторі. У нас була атеїстична система, тому для віруючих було дуже важливо почути, що вони не самі, є ті, що знають про них, моляться. І як я особисто пересвідчився з прикладу утворення нової церкви, ця програма служила й для невіруючих. Я впевнений, що таких церков виникло багато.

Отже, по-перше, це була перша програма українською мовою (для жителів України це було важливо). По-друге, ця передача служила духовним підбадьоренням для церкви, яка переживала переслідування від атеїстичної влади. По-третє, ця передача сприяла тому, що дуже багато людей через неї увірували, покаялися і отримали спасіння. І по-четверте, чимало людей через цю передачу отримували й фізичне оздоровлення. Брат Зінчик молився за зцілення людей. Тут він взагалі був піонером, ніхто ніколи раніше не молився подібним чином за оздоровлення. Хоча, на жаль, через це він наштовхнувся на гостру критику і сильний спротив з боку віруючих. Але брат Зінчик мав на це спонукання від Бога. Я вбачаю, що такі його молитви — це правильний і слушний крок. Люди в цьому мали потребу. На такі молитви є підстава в Біблії. Бог різними способами говорив до наших батьків. Бог поклав на серце Зінчику, щоб саме через фізичне оздоровлення люди пережили на собі силу Божу. І через чуда зцілення багато людей навернулося до Бога. Саме в цьому полягає проповідь повної Євангелії!

— Зараз виникло і виникає багато нових радіопередач християнського спрямування, а також — телепередач. Наприклад, дехто з тих, що стали вести телепередачі, відео-програми, стверджують, що радіопередача — це етап минулого. Мовляв, нехай жертводавці звернуть увагу саме на телевізори.
— Я багато їжджу по Україні. Зустрічаю різних людей, вони мені кажуть, що слухали мене. Я дивуюся, де вони мене могли чути, я ж вперше з ними зустрівся? Одразу думав, що, можливо, почули мої проповіді, записані на касеті чи CD. «А по радіопередачі «Жива надія!» — отримую відповідь. Я не так часто проповідую в цій радіопередачі, але й цього достатньо, щоб люди почули. Навіть цей незначний факт доводить, що люди й сьогодні слухають радіопередачі. Вони не сказали, що бачили мене по телевізору, а саме чули по радіопередачі. Я часто зустрічаюся з інтелігенцією, науковцями. І вони мені кажуть, що слухають радіопередачу. Більше того, вони навіть підказують мені, які теми порушувати в програмі. Наприклад, про сім’ю, молодь. Чи це ще не одна ознака актуальності цієї програми?

— Ви вважаєте, що радіопередача «Жива надія» повинна звучати й надалі?
— Щодо цього в мене немає жодного сумніву! Я вірю, що ця радіопередача має звучати й надалі! Незважаючи на значні кошти, що вимагають платити керівники радіо, я з упевненістю завіряю жертводавців, що потрібно відкинути всі сумніви щодо доцільності призначення коштів на радіопередачу «Жива надія». Це є Божа справа і Божа воля!

— Ненсі Зінчик піднімає питання, що проповідь Євангелії по радіо не повинна бути справою лише церков у еміграції.
— Цілком згоден. Раніше, коли наші церкви лише зароджувалися, трансляція таких програм була можлива лише завдяки слов’янським церквам у еміграції, але нині ми вже дозріли. Ми роками отримували допомогу і вже дуже звикли до цього. Але потрібно самим вчитися жертвувати, саме тоді можливий духовний зріст (як церкви, так і кожного окремого християнина). І не варто говорити, що я бідний і не маю що вділити.
Наприклад, ми порадилися з братами і вирішили зробити своєрідний експеримент: зібрати кошти по наших церквах для голодних у Африці. Ми входимо до церков Всесвітньої Асамблеї Божої, а там є фонд для таких цілей (для людей, які найбільше страждають від голоду, війни, епідемії, катастроф). Туди завжди жертвують значні суми віруючі Америки, Кореї, а Україна пасе задніх. Тому ми вирішили хоча б один раз внести й свою лепту, а не тільки користуватися цим фондом. Не можна ж все життя бути жебраками! І що ж ви думаєте? Ми зібрали більше сорока тисяч доларів. Я планую оголосити на комітеті про важливість підтримувати радіопередачу «Жива надія» і окремо надіслати листа до кожної церкви із закликом молитовно та матеріально підтримувати проповідь Євангелії через радіопередачу «Жива надія».

— Отже, щоб наші церкви розвивалися, зростали духовно, потрібно вчитися жертвувати на діло Боже. Саме це є каменем спотикання для невіруючих, які стверджують, що у наших церквах вимагають гроші.
— Насамперед, ця справа цілком добровільна, ніхто за руку не смикає і в кишеню не заглядає. Хочеш — давай, а не хочеш — не давай. Але поміркуймо: скільки хто жертвує? Хто більше, а хто менше? Скільки людей у цьому світі жертвують гроші та здоров’я на алкоголь, тютюнопаління, наркотики, інші непотрібні речі? Колосальна сума, яка вимірюється не одним процентом із прибутку, а часто — усім заробітком. Уявляєте, яку «банду» такі «жертводавці» підтримують! Вони хочуть нас посоромити, мовляв, ревніше служать дияволу, ніж ми Ісусу Христу. Вони на жертовник Ваалу кладуть значно більше, ніж ми, віруючі, кладемо Богові. Сатана збирає мільярди, але хоче, щоб ті, хто вірить в Бога, взагалі нічого не клали на справу Євангелії. Є така притча: зустрілася сотня з гривнею. Сотня хвалиться, що ходить по дорогих ресторанах, барах, казино, борделях, а гривня каже, що вона здебільшого все ходить по церквах... Дуже печально, що люди настільки обмануті дияволом, що добровільно відносять йому всі свої кошти, віддають здоров’я, життя, а ще й принижують тих, які щось жертвують на діло Боже. А ще печальніше подібне чути з вуст самих віруючих…

Я вдячний колективу радіопередачі «Жива надія», усім спонсорам, співпрацівникам, служителям, проповідникам за їхній внесок у цю благородну справу. За це буде велика нагорода на небі. Ця програма є тим кусочком хліба для голодного, склянкою води для самотньої бабусі, про яку всі забули, для бідного хворого, якого ніхто не відвідує. Скільки таких нужденних людей в Україні, їх влада забула, діти і родичі забули, але Бог не забув.

Розмовляв Геннадій АНДРОСОВ,
"Благовісник, 3,2010

Українська християнська поезія