Молодіжне служіння УЦХВЄ: нові обличчя та нові плани

На цьогорічній звітно-виборній конференції Української Церкви Християн Віри Євангельської відбулися кадрові зміни, зокрема обрано нового керівника молодіжного відділу. Богдан Левицький, який багато років очолював це служіння, передав повноваження Іванові Білику. Ми поставили декілька запитань обом служителям щодо їхнього бачення молодіжного служіння в УЦХВЄ.

Богдан ЛЕВИЦЬКИЙ.

Богдан Левицький народився 27 вересня 1963 року на Тернопільщині. Брав активну участь у молодіжних служіннях церкви християн віри євангельської с. Чернилівка Підволочиського р-ну Тернопільської обл. У 1984 році увійшов у заповіт із Господом. З 1987-1991 роках виконував служіння керівника молоді в церкві міста Підволочиськ. У 1991 році був рукопокладений на служіння пресвітера й виконував служіння другого пастора в тій церкві. У 1993 році в м. Волочиськ Хмельницької області заснував громаду ХВЄП, у якій виконував служіння пастора. У 1995 році був обраний в обласну пресвітерську раду і керівником відділу молоді в Хмельницькій обл.
У 2000 році обраний заступником завідувача відділу молоді ВСЦХВЄП. На 13-му з’їзді ВСЦХВЄ 21-24 травня 2002 року був обраний завідувачем молодіжного відділу ВСЦХВЄП. Зареєстрував громадську організацію «Я вибираю життя» і є її президентом.
Одружений, виховує п’ятеро дітей.

— Чому ви вирішили передати молодіжне служіння іншій людині?
— За віком. Я вже перейшов віковий молодіжний бар’єр. Мені потрібно було передати це служіння молодим, щоб вони розвивали його, враховуючи нові ситуації, технології. Вони краще знають, як досягати молодих людей, де їх шукати, як заохотити до служіння.

— А в якому стані, на вашу думку, ти передаєш молодіжний відділ?
— Я думаю, що не в поганому стані. Бо проводяться найрізноманітніші молодіжні заходи, молодь навчається, молодь гаряча, готова до місії. На молодіжних з’їздах молодь кається, Бог хрестить Духом Святим. Мені приємно, що тепер молодь у піднесеному настрої, горить бажанням послужити Богові.

— Що вам вдалося зробити на посту керівника молодіжного відділу?
— Я знаю, що працю кожного по-справжньому оцінить Бог. Але радію тому, що ми змогли придбати місце в Малині, облаштувати його, де молодь може щорічно збиратися для молитви й поклоніння Богові, для навчання, спілкування, зростання. Мені вдалося сформувати й зберегти гарний колектив обласних керівників молоді. Коли стали регулярно проводити молодіжні з’їзди, то вирішили запрошувати для служіння співом молодіжні хори. Так сформувалося багато об’єднаних обласних молодіжних хорів. Мені приємно, що молодь стала співати хорові пісні. Хоча ще не в усіх областях.

Мріяв, щоб у кожній області проводилися молодіжні табори. І ми цього майже досягли. Уже в сімнадцяти областях проводяться молодіжні з’їзди. Молодь хоче разом збиратися, молитися, прославляти Господа, вона потребує спілкування. І їй потрібно в цьому допомагати.

— Що було найважчим у вашому служінні керівника молоді? Маю на увазі якісь періоди, проекти чи моменти.
— Для мене настав важкий період, коли загинув Славік Бурлака. Він був сильною підтримкою мені. І саме тоді Сергія Циганкова обрали старшим пресвітером церков Харківської області, а він також був моїм заступником і помічником. Коли їх обох не стало в моїй команді – і я сам організовував молодіжний з’їзд у Малині, то мені було дуже важко.

— Є різне сприйняття малинського з’їзду. Хтось в захопленні від нього, хтось не пускає свою молодь туди. І останнім часом в кулуарах ведуться розмови, що малинський з’їзд потребує повного переформатування. Чи потрібно це робити?
— Я думаю, що реформи будуть. Тому що молодь міняється, форми зібрань міняються. Час на місці не стоїть. Я завжди зважую плюси й мінуси з’їзду. Я бачу розкаяних дітей, яких Бог хрестив Духом Святим. Бачу багатьох дітей, які звільняються від демонічної залежності. Але бачу й мінуси, які є в будь-якій роботі, бо неможливо все врахувати. Думаю, що люди, які шукають причин заборонити з’їзди, будуть шукати їх завжди. А хто бачить позитив в них, буде розвивати позитивні сторони. Малинський з’їзд — це плюс для братерства. Плюс для державних чиновників, які бачать, що наша молодь може спокійно й мирно проводити час, прославляти Бога й навчатися. Через такі заходи погляди на нашу церкву міняються. І на нас дивляться не як на сектантів, а поважають як повноцінних християн, які працюють із молоддю й досягають певних цілей.

— Які виклики ставить час перед молоддю, які проблеми молодіжного служіння сьогодні найбільші?
— Тепер в Україні непростий економічний період. Відбуваються воєнні дії. Багато віруючих молодих людей виїжджають за кордон і навчатися, і працювати. Хотілося б це зупинити, щоб молоді прогресивні люди не виїжджали, а залишалися в Україні й могли б служити українській молоді й українському народу. Багато нашої молоді їде місіонерами за кордон, їдуть спасати темношкірих людей, а тут повно роботи. Є багато населених пунктів, де нема жодної церкви — ні православної, ні католицької, ні протестантської. Це непроста ситуація. Коли молодь у церкві задіяна, вона не спішить кудись виїжджати, відчуває, що вона тут потрібна, і служить Господу, там, де проживає. Пасторам потрібно більше уваги приділяти молоді, заохочувати її до служіння.

— Як ви особисто пережили покликання до служіння молодим людям? У якому віці це було та які етапи служіння ви пройшли до молодіжного керівника Української Церкви.
— Думаю, що Бог готував мене ще з дитинства. Коли мені було сім років, я важко захворів. Лікар мамі сказав, що я до ранку не доживу. Мама поїхала додому, і в селі вночі зійшлися віруючі люди й молилися за мене, а в другій кімнаті тітка шила мені на похорон сорочку. І коли мама приїхала вранці до мене в лікарню, лікар сказав їй: «З Богданом щось сталося». І дійсно, Бог мене тоді підняв і дав сили. І коли я казав мамі, що помираю, то вона мені відповідала: «Ти не помираєш, ти будеш жити!» Біля мене в палаті помирала дівчинка. Вона лежала на ліжку поруч з моїм, її накрили покривалом із головою. Я попросив, щоб підняли це покривало. І ця гарна дівчинка з білявим волоссям й блакитними очима повернула голову до мене. Її очі кричали: «Я хочу жити!» Мама її знову накрила — і невдовзі вона померла. А я залишився жити. Я не раз бачив очі дітей, молоді, які кричали: «Я хочу жити!» Я старався допомагати молоді. Був час, коли я служив у церкві керівником молоді, потім обрали мене на це служіння у Хмельницькій області, а згодом обрали заступником по Україні. Одного разу на молодіжному з’їзді я був з Михайлом Степановичем, і діти часто підбігали до нас фотографуватися. Тоді він питає: «От чому ті діти так люблять тебе?» — «Тому що я їх люблю», — відповідаю. Найлегше дітей бити, картати, а от допомогти їм, зрозуміти їх — то таких людей мало. Потрібно мати батьківське серце, щоб цих діточок берегти, благословляти, виховувати, щоб ми завтра отримали хороший плід від них.

— Що ви порадите своєму наступникові та усім молодіжним лідерам?
— Любити молодь, молитися за молодь, прислухатися до старших служителів. Я знаю, що мій наступник планує певні реформи у відділі. Я йому сказав, що коли різко повернути корабель, то можна його втопити. Реформи потрібно робити поступово. Тому потрібно бути стриманим, мудрим і позитивні зміни робити поступово.

Іван БІЛИК.

Іван Білик народився 16 травня 1983 року в місті Львові.
У 15 років став членом місцевої церкви, прийнявши водне хрещення 11 липня 1998 року. У церкві працював у команді молодіжного служіння, згодом став молодіжним керівником.
24 січня 2009 року одружився з Юлією Олександрівною Лехновською. Виховують трьох дітей.
У 2009 році закінчив «Європейський університет» за спеціальністю «фінанси».
1 березня 2014 року обраний відповідальним за молодіжне служіння у Львівській області УЦХВЄ.
11 вересня 2016 року рукопокладений на служіння диякона в церкві «Життя» міста Львова.
У 2018 році здобув диплом національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за спеціальністю «релігієзнавство», аналітик суспільно-політичних процесів.
17 травня 2018 року на конференції УЦХВЄ обраний на служіння відповідального за відділ молодіжного служіння в Україні.

— Розкажіть, як ви зрозуміли, що покликані до служіння молоді?
— Був момент, коли я побачив проблему — ніхто не служить молоді. Не було людей, які б себе їй посвятили. Молодіжне служіння було в стані занепаду. З сімдесяти молодих людей церкви відвідували молодіжні служіння десятеро. Це й стало для мене викликом. Я не пережив якогось особливого поклику, швидше, як в Неемії, — я побачив проблему й став її вирішувати. Зрештою, ми створили ініціативну команду й розпочали працю. Довго я служив у місцевій церкві в складі молодіжної ради, згодом — молодіжним лідером.

— Чи вагалися перед тим, як прийняти служіння в масштабі всієї України?
— Це завжди важко — приймати такі рішення, коли розумієш вагу відповідальності, посвяти, жертовності. Для мене один із основних аспектів — чи зумію відреагувати на актуальні виклики. Як правильно відповідати на ті питання, які виникають в молодіжному служінні? Як збалансувати працю в різних регіонах із різними традиціями й ментальністю? Це складні моменти для мене. А ще: чи зможу правильно поєднувати сім’ю й служіння? Адже, крім молодіжного служіння по Україні, я маю й інші обов’язки в місцевій церкві.
Тобто відповіти «так» було складно. Я просто сказав: «Господи, ось я. Візьми й використай мій потенціал для Твоєї слави!»

— Якою рисою характеру, на вашу думку, має бути наділена людина, яка служить молоді?
— Комунікабельність, відкритість до молоді. Для молодих людей дуже важливо відчувати довіру до служителя. Якщо служитель закритий, створює навколо себе якусь незрозумілу ауру святості, винятковості або неприйняття, то їм буде важко. А коли людина проста, доступна, вона будує стосунки й відповідає на потреби.

— Напевно, беручи це служіння, ви мали бачення, ідеї. Що б хотіли втілити в першу чергу?
— Цієї осені починаємо новий проект. Він уже запрацював у Львівській області й у декількох інших. Ми давно говорили про ретріт молодіжних лідерів. Це збір відповідальних з усього регіону чи області з виїздом на 2-3 дні в гори для навчання, планування, неформального спілкування та відпочинку. У такій атмосфері стираються непорозуміння та формуються дружні стосунки. Одна з моїх цілей — створити монолітну команду молодіжних служителів на всеукраїнському рівні, а потім передати цей досвід у кожну область. Наразі одна з найбільших проблем, на мою думку, — розрізненість лідерів. Кожен вважає себе унікальним, свою церкву унікальною. І тільки вони знають, як правильно служити Богу. Але не потрібно бути надто «духовними», будьмо простішими. І коли люди починають будувати між собою стосунки, то помічають, що виклики, з якими стикається кожен у своїй церкві — подібні.

Другий проект, який теж розпочали, — це лідерські конференції для молодіжних служителів. Одна проходила на початку року в Києві — і має хороші відгуки. Теперішні молодіжні лідери — це майбутні служителі церков, дуже важливо сформувати в них цілісний світогляд.

— Останнім часом в кулуарах ведуться розмови щодо потреби переформатування Малинського з'їзду. Чи вважаєте, що це потрібно? Якщо так, то як саме?
— Зміни постійно потрібні. Якщо зупинитися на якомусь етапі, то рано чи пізно втратимо актуальність у суспільстві, у якому живемо. Просто різні регіони очікують різних змін. Якщо взяти кожну окрему людину, то вона теж очікує певних «своїх» змін. Усе одно ми не зможемо догодити всім. Я сам зі Львова, тому розумію претензії західних областей. Ми маємо традиції й хочемо впливати на певні сторони життя й служіння… Але часто самі не готові дати відповіді на виклики часу, переформатуватися й бути зрозумілими. Схід, навпаки, хоче йти в ногу з часом і не бере до уваги певні хороші традиції.

Тому зміни будуть обов’язково, ми напрацьовуємо кілька важливих моментів, щоб досягнути правильного балансу. Дуже хотілося б, щоб у всіх регіонах молодь і служителі розуміли, що всеукраїнські проекти вимагають компромісу. Ми повинні бути достатньо гнучкими, мати відкрите серце для сприйняття речей, які нам не до кінця зрозумілі.

Зрештою, найважливіше — об’єднати всіх навколо правильних цілей, відповідати на запитання молоді, сприяти її зближенню з Богом, посвяті й т. ін. Інакше проект втратить свою актуальність. Проект заради проекту не має змісту.

— Як досягнути єдності при такому різноманітті поглядів?
— Завжди хтось мусить чимось жертвувати. Єдність неможлива без жертви. І її приноситимуть завжди більш мудрі люди, які усвідомлюють ціль, розуміють цінність єдності й здатні відкинути власні амбіції.
При різнодумстві потрібно приходити до спільного знаменника. Є люди, які говорять: якщо ви зробите в Малині оце й оце, тоді ми приїдемо. А інші кажуть: ви робите оце й оце, тому ми не приїдемо. І ті, і ті свою думку вважають єдино правильною. Вона правильна в їхньому середовищі й контексті. Але це не означає, що всі люди в цілому світі повинні думати так само. Ми не будемо успішними, якщо традиції ставитимемо вище за Христа.

— Якщо говорити в загальному про сферу молодіжного служіння, чи є, на вашу думку, пункти, які потребують термінових реформ?
— На даному етапі бачу велику проблему в лідерстві. Часто молодіжні лідери зайняті дуже багатьма справами, задіяні в різних сферах. Тому не посвячені молоді повною мірою, служіння виконується за «залишковим» принципом. Молодь має великий потенціал, але він не вивільнений для служіння, для суспільства, для церкви. А все через те, що немає мудрого лідера, який би правильно спрямував зусилля.
Більше того, у нас немає одної концепції, розуміння цілей молодіжного служителя місцевої церкви. Часто молодіжний лідер робить те, чого сам розуміє. Іноді він робить те, що йому скаже братерська рада. Ми плануємо чітко визначити завдання молодіжного служіння й дати поради для молодіжних лідерів. Наприклад, як має відбуватися перехід із молодіжного в загальноцерковне служіння, як поєднати бачення церкви й молодіжного служіння, щоб вони не суперечили одне одному і т. ін. Можливо, на лідерській конференції 2019 року ми запропонуємо такий рекомендаційний пакет.

— Запропонуйте портрет сучасного молодого християнина. Які ви бачите основні проблеми молоді сьогодення?
— Важко сказати в загальному, адже є різні регіони з різними середовищами. Сучасна молодь дуже різноманітна. Попри те, що зовні вона може виглядати «неправильно» щодо вимог певних місцевих церков, але мати глибоке пізнання Біблії, протистояти таким викликам, про які старше покоління навіть не підозрює. Мені здається, це покоління дуже сильне. Просто йому потрібно допомогти через наставництво. Але наставництво не «наказове», а коли ми разом із ними рухаємося і разом долаємо ті чи інші перешкоди.
Великою проблемою сьогодення є проблема особистої дисципліни. Дуже багато зваб з’явилося в сучасному суспільстві. Віртуальне життя забирає все більше й більше часу. На жаль, навіть немає вироблених підходів до вирішення цих проблем. Тому що це нові виклики. Настав час говорити про «піст від ґаджетів». Якщо людина не буде дисциплінованою в пошуках Бога, вона втратить спільність з Богом.

Ще один виклик — сучасні тенденції щодо фінансів: ти маєш бути успішний, забезпечений… Мені здається, це веде до краху в житті людини. В історії, в Біблії було багато людей, з людського погляду, неуспішних, але використаних Богом для Його цілей. У вічності це більше значить. Успіх у суспільному вимірі — це не погано, але перш за все має бути правильним ставлення до свого покликання.

— До чого ви б хотіли закликати молодь, молодіжних лідерів України?
— Хотів би закликати молодь ніколи не розмінювати цінності Бога та Його Слова на цінності, які домінують у цьому світі. Знайдіть своє покликання, адже це приводить до справді щасливого життя.

Лідерам хотів би сказати, щоб вони не боялися ставити великі цілі, не боялися викликів, які перед ними. Помітив, що часто я чогось не роблю тому, що боюсь невдачі або не впевнений, що взагалі зумію правильно це зробити. Коли починаєш йти, тоді Бог дає вирішення проблем. Поки не зробиш першого кроку, Йордан не розступиться. Потрібно рухатися. Не бійтеся йти вперед і служити Богу!

Розмовляли Юрій Вавринюк та Дмитро Довбуш

"Благовісник", 3,2018