Віктор ПРОХОР: «П’ятидесятниця — це проявлення Божої сутності в практичному християнському житті та служінні»

На запитання журналу відповідає член комітету МАХВЄ, голова Слов’янського дистрикту Асамблей Божих, пастор церкви «Життя» (м. Такома, США), єпископ Віктор Семенович ПРОХОР.

— Гасло ІІ конгресу ХВЄ — «П’яти­десятниця — відповідь на виклики сьогодення». Що ви особисто вкладаєте в поняття «п’ятидесятниця» (духовні прояви, духовний рух, об’єднання церков і т. ін.)? І яка саме «п’ятидесятниця» є відповіддю на виклики сьогодення?
— У моєму розумінні термін «п’ятидесятниця» має найпростіше пояснення: це весь потенціал, що захований в обітниці Ісуса Христа — Дусі Святому, Яким Бог наділив Церкву в день П’ятидесятниці. Тобто Дух Святий — це не свято, яке згадуємо через п’ятдесят днів після Пасхи, і не академічна доктрина для дискусій, це, я би сказав, прояви Божої сутності в практичному християнському житті та служінні, які описані в Діях апостолів та супроводжували Церкву протягом її історії.

Тому, враховуючи виклики, із якими зустрічаються служителі церкви в практичному служінні, на моє переконання, Дух Святий був і залишається Господом, порадником, підтримкою, консультантом, Який діє не на рівні «можливо» або «якось», а Він проникає в глибини та знає все.

— Які зовнішні виклики актуальні саме для вас і для церкви ХВЄ в діаспорі? Які з них ви назвали б першочерговими?
— Думаю, що великої відмінності у викликах, які є в діаспорі та в Україні немає. Просто є різниця в часі — хтось доторкнувся до того чи іншого на декілька років раніше, а хтось — пізніше. Тепер важко зберегти межу в культурному чи освітньому просторі. Світ став відкритий, неначе на долоні, добрі речі поширюються дуже швидко, а недобрі — ще швидше.

Звичайно, у США одним із найбільших викликів, що турбують нас, є зміна законів щодо сімейних цінностей. Ми живемо в державі, де великий вплив мають демократичні принципи при визначенні та прийнятті законів — чистою більшістю голосів. І це не поганий принцип для морально та духовно здорового суспільства. Але коли середовище втрачає розуміння того, що потрібно буде відповідати за наслідки, — це тривожить нас. І саме Євангелія, як сила Божа для спасіння кожного віруючого, як ніколи потрібна й може змінити хворе суспільство.

Щодо першочергових, на мою думку, — це егоцентризм, зосередженість на своїй індивідуальності. Наше оточення стає настільки закоханим у себе, що забуває про власне призначення й відмінність від іншого творива Божого.

Також я б назвав релятивізм, тобто скептичне ставлення до істини, іншими словами — сумнів у абсолютності істини. Це призводить до досить глибоких негативних наслідків, які виражаються в розчаруванні, у депресивному стані людей.

— Чи є внутрішні виклики в церкві ХВЄ, які гальмують її ріст і розвиток? Які з них для вас найбільш болючі?
— Я вважаю, що є. Кожна місцева церква — це сім’я, тому те, що переживає одна церква, може відрізнятися від того, що переживає сусідня.

Ріст та розвиток церкви залежить від багатьох факторів: любов до Бога, любов до людей, наша посвята служінню іншим, наша готовність до змін, терпіння до новонавернених і так далі. Найбільш небезпечною рисою, що гальмує ріст та розвиток церкви, я би назвав самодостатність. Тобто — ми маємо доброго пастора, добрих співаків, музикантів, молодь, дітей, дім молитви, нас багато, нам більше нічого не треба... Але чи дійсно це кінцеве призначення Церкви Ісуса Христа? Безумовно, це надзвичайно важливо, але Ісус прийшов знайти та спасти те, що загинуло. Коли ми втрачаємо смак до свідчення іншим про Господа та служіння потребам нужденних, а концентруємося тільки на собі — це небезпечно.

Люди приходять у церкву не по стандартах, що ми оголошуємо, а зі своїми, іноді дивними потребами. Вони дуже різні за культурою, рівнем знання, вподобаннями, і нам потрібно постійно працювати як над ними, так і над собою.

"Благовісник", 3,2016