Фотопроповідь

Кочівники

Проживаючи багато років у Монголії, ось таку картину я спостерігаю з наших вікон кожного травня-червня: люди масово виїжджають зі своїх квартир. Куди вони їдуть? Та хто куди! Хтось вирішив переїхати в інше місто, хтось просто продав квартиру, щоб вкласти гроші в бізнес, хтось переселяється до родичів чи ще кудись.

Кочівники! Приходить сезон — і не має значення, що живуть вони не в юртах, а в сучасних будинках, все одно кочують…

Восени картина подібна, але речі вже не ВИвозять, а ЗАвозять. Так що сусіди у нас змінюються регулярно. Рідко хто проживає в одній і тій же квартирі більше 3-4 років.

Дивлячись на таку кочову культуру, я раптом зрозуміла, як сильно вона подібна на характер деяких християн. Причому, у будь-якій країні.

Є сіячі, а є кочівники.

Сіячі (хлібороби) зацікавлені у плодах. Навіть якщо їм випала неродюча ділянка (кам’яниста, витоптана, заросла бур’яном), вони все одно прикладають масу зусиль, щоб змінити цю землю (скопати, вичистити), щоб вона дала плід. Хлібороби готові терпіти, чекати і навіть страждати, лише б прийшли довгождані жнива. Їх любов і посвята в кінцевому результаті змінюють найбільш занедбані місця, перетворюючи їх у Божий сад. І це не обов’язково десь серед племені людожерів, а хоча б у власній сім’ї, на роботі. «Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній!» (Як. 5:7).

У кочівників усе навпаки! Ті перш за все намагаються вибрати «ділянку» більш м’яку та зелену. Деякий час насолоджуються тим, що виросло без їхньої участі та праці. Але поступово починають витоптувати, засмічувати та закидати камінням те місце, яке їх годує (як духовно, так і фізично). Потім, коли вже «з’їсти» більше нічого, вони все кидають і кочують далі… Навіщо, терплячи, люблячи, страждаючи, вирощувати плід, якщо можна просто підшукати собі інші «пасовиська зелені»?

«А ви, отаро Моя, так говорить Господь Бог: Ось Я буду судити між вівцею й вівцею, між бараном і козлами. Чи мало вам того, що ви спасуєте хороше пасовище, а решту ваших пасовищ ви топчете своїми ногами? І воду чисту ви п'єте, а позосталу ногами своїми каламутите? І отара Моя мусить випасати потоптане вашими ногами, і пити скаламучене вашими ногами!» (Єз. 34:17-19).

Так, важко бути «землеробом», живучи посеред «кочівників»… Я маю на увазі не традиційну культуру якогось народу, а особливу філософію християн, коли одні надають перевагу життю, націленому на принесення плодів, а інші шукають лише власної вигоди та зручностей…

Що ж, «жнива великі, а женців мало»…

Світлана АНДРЕЙЧЕНКО, Монголія

"Благовісник", 3,2011