Сторінка редактора
І наказав фараон усьому народові своєму, говорячи: Кожного народженого єврейського сина кидайте до Річки, а кожну дочку зоставляйте при житті! (Вихід 1:22).
Цьогорічне свято першого дзвоника в школах припало якраз на неділю. Комусь із чиновників здалося, що це свято настільки важливе, що його не можна перенести на понеділок. Для більшості батьків, у принципі, не так уже й важливо, чи це неділя, чи будний день, а от для практикуючих віруючих, які регулярно відвідують церкву з дітьми, це стало проблемою. У результаті в багатьох церквах того дня не було не тільки дітей, але й батьків.
Я сидів на богослужінні в церкві, дивився в залу і ловив себе на думці, що тут щось не так. Зізнаюся: картина, яку я бачив, була гнітючою. Напівпорожні лави, вихолощеність у ході служіння, якась напружена атмосфера. Причина проста: того дня в церкві не було дітей…
Так, церква без дітей викликає гнітюче враження. Така церква не має майбутнього. Більше того, вона не має вже й нинішнього. І це добре розуміє диявол. Тому історія людства — це історія, у якій ворогуючі племена, родини, народності, держави намагалися за будь-яку ціну знищити майбутнє супротивника. Пригадуєте: у збройних сутичках знищували перш за все чоловіків, хлопчаків та підлітків часто брали в полон, де робили їх нездатними мати дітей. Народ, у якого не було дітей, не мав майбутнього, він приречений на самоліквідацію. І навпаки: чим чисельнішим він ставав, тим могутнішим був. Саме тому єгипетський фараон так злякався зростання народжуваності серед євреїв. Тому будь-яким методом намагався знищити молоде покоління.
Коли я в дитинстві читав історію Мойсея, який всупереч дикунським наказам фараона не тільки залишився живим, але й потрапив на виховання у фараонові палаци, я думав: «Як добре, що я і мої батьки не живемо в такі жорстокі часи!» Коли ж трохи підріс, зрозумів, що не все так ідеально в наші «гуманні» часи: виявилося, що радянські «фараони» час від часу використовували старовинні методи. Правда, кидали дітей «інакомислячих» батьків не в річку, а в інтернати, де панувала своя методика перевиховання, що в принципі одне і те ж.
Нині ж, переступивши поріг двадцять першого століття, якому характерні надміру афішовані здобутки «свободи слова», «вільного волевиявлення», «толерантності», «взаємоповаги», я з жахом спостерігаю за тим, яку страшну м'ясорубку приготувало «гуманне» сьогодення нашим дітям. Мотиви фараона залишилися ті ж, змінилися тільки форми та методи. Ціль одна — знищити дітей. Але єгипетські фараони виявилися мудрішими від сучасних. Ті винищували дітей своїх ворогів, сучасні знищують дітей власних. Демократичні, цивілізовані, освічені, вільні та ситі країни масово відмовляються від власних дітей усіма мислимими й немислимими способами. Красномовний факт. Згідно з дослідженями, за нормальних умов для самозбереження будь-якої людської спільноти потрібно, щоб у ній народжувалося не менш як 2,8 дітей в сім'ї. У нинішній Франції для етнічних французів ця цифра складає 1,8 у той час, як серед емігрантів (переважно представників мусульманських народностей) — 8,5. Чи має майбутнє французька нація?
Чи має майбутнє суспільство, у якому за вбивство кішечки можна потрапити за ґрати в той час, як убивство ненародженої власної дитини — буденна річ? Чи має майбутнє суспільство, де дітей без згоди батьків у школі вчать «правильному» сексу і «правильним» абортам? І, нарешті, яке майбутнє чекає держави, у яких законодавчо захищаються сумнівні «права» одностатевих пар, які апріорі не можуть взагалі мати дітей? А втім — можуть. І хочуть мати. Тільки не власних, а наших з вами дітей. Нині запущена страхітлива машина зі знищення дітей, у якій задіяні практично всі державні структури. Вилучення дітей без суду в батьків, які «неправильно» виховують дітей, із подальшим всиновленням одностатевими «родинами», обов'язковими уроками сексуальної освіти та толерантності, пропагандою абортів — це ознаки нашого часу.
У 70-80-тих роках минулого століття особливо популярною була пісня «Я у бабушки живу» білоруського гурту «Вєраси». У жартівливій формі пісня піднімала серйозну й актуальну тему: небажання батьків мати більше однієї дитини: «Стало модным одного малыша иметь всего, да и то подкинуть старикам». Тоді, слухаючи приспів «Что же будет, что же будет через сто ближайших лет, если мода на детей совсем пройдет», я і в страшному сні не подумав би, що для здійснення такого песимістичного прогнозу сто років забагато. Вистачило якихось 10-20. Не подумав би, що сьогодні вже не актуальне питання: «Скільки дітей повинно бути у родині?», зараз стоїть питання: «А чи взагалі потрібні діти?». Для розбещеної, егоїстичної, ласої до насолод та вседозволеності людини діти — зайва морока та заважкий тягар. От тільки одного не можу зрозуміти: як можна бути настільки сліпим, щоб не бачити, що це дорога до самознищення. Як фізичного, так і духовного.
Церква, незважаючи на те, що її також уже торкнулися ці проблеми, ще залишається чи не єдиним острівцем, куди не досягнула рука фараона. Бог, зберігаючи Свій народ, має Свої шляхи, як це зробити. У єгипетському краї в Нього були богобійні бабки-повитухи, що не злякалися грізного наказу. Вірю, і нинішнім богобійним батькам та служителям Він дасть мудрості, як зберегти Боже насліддя від знищення. Але Церкві та християнам потрібно бути на сторожі своїх родин, дітей і біблійних принципів виховання. Бо інакше нас чекає самознищення. Я не хотів би в майбутньому бачити страшну картину, яку бачив першовересневої неділі, — бездітну церкву.
Ось тому ми вважаємо доречним підняти цю тему на сторінках журналу.
Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"
|