Сторінка редактора

Зізнаюся, наша редакція з деяким острахом приступала до роботи над темою «Християнин і патріотизм». Я сам не надав особливого значення цій темі, коли мені в приватній розмові запропонували висвітлити її на сторінках журналу. Причини зрозумілі: в українському протестантському середовищі патріотизм «не в пошані». За мої понад 40 років свідомого відвідування церкви я не пригадую, щоб хтось колись про це говорив за кафедрою. Негативні висловлювання ще іноді можна почути і то розпливчасто, на зразок «наша батьківщина на небі».

Що ж, причини цьому є. І перш за все — це наслідок атеїстично-радянської системи, яка зуміла за 70 років панування вбити в нашу свідомість спотворене розуміння патріотизму. З точки зору «совєцьких» ідеологів патріот — це той, хто любить не просто Україну, Росію, Казахстан, а насамперед Радянський Союз із його політикою та системою цінностей і ревно ненавидить усе «не наше». Така любов прищеплювалася часто штучно та насильницьки, а ненависть підігрівалася й пропагувалася на всіх рівнях суспільства. Окрім того, будь-які прояви любові до свого народу, які не вміщалися в рамки пануючої ідеології, оголошувалися націоналізмом і жорстоко переслідувалися.

По-друге, в українському суспільстві ще задовго до радянської влади сформувалася думка, що набула особливого поширення і в останні 20 років незалежності, про те, що український патріот — це ревний прихильник православ'я, яке саме стало невід'ємною частиною національного патріотизму. З огляду на те, що від зародження (і частково навіть дотепер) український протестантизм відчував великий спротив і переслідування з боку православ'я, серед самих євангельських християн він уособлювався з чимось ворожим, світським, неєвангельським.

Те, що в нас склалося неправильне уявлення про патріотизм, свідчить і те, що в інших країнах, які не були під впливом згаданої ідеології, ставлення християн до патріотизму позитивне, там не соромляться і не бояться говорити про свою любов до вітчизни.

Але найбільш переконливим фактом, який допоміг нам приступити до згаданої теми, є те, що Біблія приділяє дуже багато уваги патріотизму. Не помилюся, коли скажу, що Слово Боже просякнуте патріотизмом, біблійні історії учать нас любити свій народ, свою землю, свою історію. Авраам та Мойсей, Давид та Неемія, Єремія та Естер, Ісус Христос та апостол Павло — це істинні патріоти своєї землі. Саме про них ми й будемо згадувати на сторінках «Благовісника».

Якраз під час підготовки цієї тематичної підбірки, у нас, у редакції, відбулася зустріч із нашими білоруськими колегами — працівниками Республіканського об'єднання «Благодать» Об'єднаної Церкви ХВЄ в Республіці Білорусь. Це були творчі працівники, поети, які пишуть і пропагують християнську поезію в білоруських церквах. Вразили їхні розповіді про стан білоруської мови в їхній державі. Скажімо, у півмільйонному Гомелі лише одна (!) дівчина навчається в єдиному (!) білоруському класі. Національна мова вимирає. Але мене здивувало інше. Вони наполегливо пишуть білоруською мовою, пропагують свою творчість і вірять, що вона, згідно з Божим відкриттям, яке вони отримали, «будзе запатрабаваная».

Віримо, що наша мова і здоровий патріотизм будуть затребувані й у нашому суспільстві й у серцях християн.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"