Михайло Паночко передав служіння старшого єпископа

18 травня 2023 року під час звітно-виборної конференції УЦХВЄ Михайло Паночко передав служіння старшого єпископа, яке він виконував протягом 25 років. Новим головою Української Церкви ХВЄ став Анатолій Козачок.

З цього приводу ми задали їм декілька запитань.

Більш детальну інформацію про хід конфернеції ви зможете знайти на с. 56 та на сайтах УЦХВЄ та нашого журналу.

Анатолій Козачок: «Чим більше людей ми приведемо до спасіння, тим більшою буде наша нагорода»

— Чи були ви готові до обрання себе старшим єпископом Української Церкви Християн Віри Євангельської?
— У своєму житті я ніколи не планував такого служіння, навіть про нього не мріяв. Я мав інші плани для свого життя та служіння. Зокрема — розвиватися в освіті як учитель та викладач, у справі євангелізації. Але, мабуть, так Господь розпорядився, що я став пастором, а потім старшим пресвітером області. Згодом — першим заступником старшого єпископа, і ось обрали й старшим єпископом Української Церкви Християн Віри Євангельської. Я десь внутрішню відкидав, що таке відбудеться, але воно відбулося. Сприймаю це як волю Божу й хочу бути корисним для Господа та Його церкви.

— Яким ви бачите своє служіння?
— Однозначно, що воно не буде авторитарним. Я сповідую колегіальний стиль управління. Бачення розвитку Церкви буде формуватися на рівні всіх служителів. І тоді ми всі будемо йти в руслі спільного бачення. Теперішній напрямок наших зусиль сформульований словами Господа: «Ідіть і проповідуйте Євангелію». Ми й надалі будемо працювати в цьому напрямку. А вже потім додадуться інші деталі. Зокрема ми багато говоримо про душеопікунську працю. Це також елемент нашого бачення. Багато хто потребує душеопікунської допомоги, а в майбутньому її потребуватимуть ще більше людей. Ми думаємо й про оптимізацію структури братерства, щоб вона була більш дієвою.

— Яку ділянку праці церкви ви вважаєте найбільш сильною?
— Найбільш сильне в нашій Церкві соціальне служіння, у різних його проявах, починаючи від центрів реабілітації до просто роздавання їжі людям. Як на мене, у Церкві високий рівень самоорганізації та єдності в багатьох соціальних проєктах. У Церквах на хорошому рівні й особистий євангелізм, і масові євангелізації. Але найбільша сила в тому, що ми маємо Ісуса Христа та взаємини з Ним. Він дає нам напрямок.

— Чи виснажувалися ви в праці та як досягали другого дихання?
— Звичайно, були періоди втоми. Мене одного разу вже запитували, що я роблю, коли втомлюся. Я казав і скажу, що є таке поняття як «таємна кімната». Отож, заходиш в неї — і молишся. А ще роблю фізичні вправи, щоб тіло краще себе почувало. Але все-таки найкраще спілкування з кимось, хто може тобі допомогти, а ще ліпше — це особисті взаємини з Богом. Саме Господь дає сили для відновлення й праці.

— Чи ви уявляєте, як зміниться ваше життя після обрання вас на таке відповідальне служіння?
— Я бачив, як жив старший єпископ Михайло Степанович Паночко, то дещо уявляю. Уявляю на рівні видимому. Але те, що буде відбуватися всередині, ще потрібно буде пережити. Звичайно, моє уявлення мого майбутнього поки що неповне.

— Що б ви сказали в короткому зверненні до служителів?
— У нас є місія від Господа — приводити людей до Нього. І ми маємо підкорити не тільки своє служіння та всі свої здібності звершенню цієї місії, але й усе своє життя. Чим більше людей ми приведемо до спасіння, тим більшою буде наша нагорода.

Михайло Паночко: «Секрет успішного служіння — близькість із Богом»

— Що ви вважаєте успіхом своєї роботи як старшого єпископа Української Церкви ХВЄ?
— Вдалося зняти напругу між церквами сходу України та заходу. Західний менталітет до сьогодні відрізняється від східного. Церковна культура центру й сходу відрізняється від культури заходу. Були різні нездорові тенденції, різні підбурювачі. Мені Бог дав на розум, щоб не допустити розділення, щоби працювати зі всіма, щоб умістити в серці всіх. Ці Божі діти — і ті Божі діти, цих треба вчити — і тих, ці недосконалі — і ті недосконалі, хоча всі думають, що вони досягли вершини. А це вже помилка, бо ми всі навчаємося й удосконалюємося впродовж життя. Тож перше, що вдалося — зберегти братерство.

Друге — це те, що Бог дав силу пережити деякі труднощі, які виходили від певних лідерів церков та братства. Були важкі моменти. Я переконався, що люди в Україні та за кордоном хочуть мати наді мною владу, і зрозумів, що це небезпечно. Тому на те, щоби мною маніпулювали, я не піддався. Бог дав мені бачення й силу протистояти.

Я серцем відчував людей, які бажали добра братству й підтримували мене, і відчував тих, хто хотів мене використати. Бог дав мені силу таким не підкоритися, як Неемія не підкорився різним зловмисникам. І за це слава Богові!

— Яку свою мрію як старший єпископ братства ви не змогли втілити?
— Я мріяв і мрію, щоби п’ятидесятницький рух в Україні був більш єдиний, об'єднаний. Я мріяв, щоби братство, яке якимось чином розділилося в певний час, злилося в єдине й могло впливати на різні процеси в Україні, на життя всіх людей. Я за це молився, простягав руку дружби, організовував різні зустрічі. Але, на превеликий жаль, деякі старші служителі дуже активно працювали всупереч, не хотіли засипати рова розділення, навіть копали глибше. Я вважаю, що це їхня помилка. Та моя совість чиста, моє серце спокійне. Це вони не захотіли йти з нами. Тож я вирішив більше часу приділяти роботі всередині церкви, щоб спаслося більше людей, і не тратити сили на розмови з тими, хто вважає себе кращим, святішим, добрішим. Це марна трата часу. Ми пішли вперед.

— Чи переживали ви виснаження у своєму служінні й де брали сили для другого дихання?
— Такий стан за 25 років служіння переживав, але дуже рідко. Це тоді, коли мене звинувачували служителі в тому, у чому я не був винний. Або хотіли принизити. Тоді приходив біль. Мені допомагало, і раджу іншим братам, коли я дивився на Господа, на Його страждання на Голгофі за нас грішних.

Відразу ставало легше. Так, я черпав силу тільки в Господі, у Його Слові, Його благодаті, і в молитовній підтримці людей, які мене поважали, яких Бог спонукував за мене молитися. І такі були, про це мені свідчили брати, навіть із інших об'єднань.

— Яким ви бачите своє майбутнє служіння?
— Я дав згоду на те, щоби бути скарбником Української Церкви ХВЄ і навести порядок у питаннях матеріального служіння, бо вважаю, що воно невід'ємний складник духовного. У нашому братстві не всі мають правильне розуміння цих речей. Мета ж лідера, служителя, як сказав апостол Павло, нічого корисного не минути, щоб його звістити людям й навчити їх прилюдно і в домах. Тож брати доручили мені цю працю, щоб покращити матеріальний стан наших церков, щоб вони були незалежними від інших джерел фінансування, які можуть перекритися, і мали свій хліб.

— Що ви побажаєте своєму наступнику?
— Щоб він боявся Бога, любив Боже Слово й любив Божий народ. Оці три речі: страх Божий — це початок мудрості; любов до слова, пошана до Слова — це запорука благословення; любов до Бога, до людей. «Чи ти мене любиш?» — запитує Господь. Любити Бога, любити народ — це штука дуже непроста, бо люди дуже непрості. І оце все вмістити, оце все нести — то треба мати дуже широке серце. Не кожен пастор його має.

— А від чого його хотіли б застерегти?
— Номер один — застерегти від зловживання владою. Від гордині — два, і від грошолюбства — три.

— Яким секретом успішного служіння ви поділитеся?
— Секретом успішного служіння є близькість із Богом. Пошана до Слова Божого, яке здатне змінювати людські душі. Близькість із Богом передбачає ходження в Дусі. Але не всі люди хочуть учитися ходити в Дусі. Тілесних людей маємо дуже багато, і то в різних сферах. Тіло бере гору, а воно завжди противиться духові. Бути ж людиною, яка живе по духу — оце те, до чого нас покликав Господь. Тільки духовні люди можуть ввести отару, бо вони керуються не тілом — не заздрістю, не грішми, не амбіціями, а їх рухає, як Мойсея, любов до Бога. Власне, лідер не повинен розглядатися по сторонах, не боятися людей, а боятися Бога. Має показати людям не те, що їм подобається, а те, що їм корисно. І не боятися докорити, не боятися сказати правду в очі. Де треба, там зробити зауваження, але ніколи не підлещуватися до людей. Любити людей, служити людям, та ніколи не потакати їхнім забаганкам. І бути батьком для всіх віруючих.

Розмовляв Василь Мартинюк

Благовісник, 2023,3