Хроніки війни: «Хочемо у темряву додати промінчики світла»

Третього березня департамент освіти УЦХВЄ провів перший прямий ефір у рамках телепроекту «Хроніки війни». «Восьмий день війни. Мовчати не можна. Уже сьогодні «запускаємо» новий проект, щоб говорити про те, що болить, і про Того, Хто дає силу справлятися з цим усім!» — так анонсувала цю передачу на YouTube та Instagram творча команда. У першому випуску ведучий Віктор Вознюк зауважив: «Будемо розповідати не лише про жахи війни. Ми хочемо в темряву додати промінчики світла: Божі чудеса, те що роблять люди, церкви, робить Господь, про мужність наших людей. Щоб слухачі підбадьорилися й розуміли, що за добром завжди стоїть Господь».

Сьогодні ми розмовляємо з одним із ініціаторів та постійним ведучим «Хронік війни» Віктором Вознюком.

— Як виникла ідея створення саме такої передачі?
— Коли розпочалася війна, для нас усіх це був шок. Медійна команда нашого департаменту тоді вже розпочала один проект. Але хоча в перші дні ми дійсно були шоковані, та все-таки мали чітку думку, що потрібно щось робити. Ми оцінили наші можливості, зрозуміли, що академічне, церковне навчання, семінари тепер не на часі через метушню, біженство та переміщення людей. Ми порадилися й вирішили, що найкраще — щось робити в медійній сфері. Що саме? Можна було б проводити якісь онлайн-семінари, але краще буде — щось таке, що близьке людям, життєве, актуальне. Вирішили вести своєрідну хроніку війни, але так, щоб вона була зрозумілою та корисною людям. Щодо формату, то, порадившись, згодилися висвітлювати те, що відбувається, аналізувати його, показувати роботу церкви — і за всі конкретні моменти молитися з учасниками передачі.

— Ці передачі про війну, військові дії... Але в них порушуються теми не лише війни, а ще й загальнолюдські, богословські, які й раніше турбували, та на них менше звертали увагу. Вони були менш обговорюваними — а це такі, як прощення ворогів, пацифізм, служба в армії... Чи є різниця в трактуванні цих тем до війни й тепер?
— Так, є, і це помітно неозброєним оком. Люди перед ефіром, коли обговорювали тему, признавалися, що їхні думки змінилися в трактуванні пацифізму, молитви за владу, армію, захисників. Особливо помітно це, коли люди моляться. Раніше молилися якось загально, іноді навіть нейтрально, а тепер конкретно. Я помітив, що чимало наших учасників побачили Божих слуг, працівників, яких раніше не бачили — тих, про кого ап. Павло сказав, «що вони носять меч». І тепер ми потребуємо їхнього служіння, щоб церква була захищена фізично. Щодо прощення, то в реаліях війни відкрилося більше граней цього складного питання, прийшло розуміння, що Бог не всім прощає й не завжди…

— Передачі створювалися як інформаційні, але при їхньому перегляді складається враження, що вони й глибоко богословські…
— Я сам тепер переосмислюю нашу теологію в практичному вимірі. Ми побачили, що життя в умовах війни також має елементи богослов’я. Ще одна грань відкрилася — наше богослов’я, і в цьому я вкотре пересвідчуюся, має бути максимально наближеним до реального життя й відповідати на його потреби, бути відповіддю на виклики часу. Але незмінним залишається головний стрижень нашої віри.

— Які відгуки отримуєте щодо передачі?
— Чесно кажучи, ми чекали на негативні відгуки, дизлайки, але ми їх отримуємо дуже рідко. Багато позитивних відгуків є безпосередньо в чатах, але ще більше пишуть після передач на наші сторінки, зокрема департаменту освіти, мою особисто. Дякують за порушені теми, пишуть із окупованих територій, їх це підбадьорює. Пишуть із Росії, із Європи та США.

— Як обираєте теми для передач?
— Наша команда заздалегідь обирає та обговорює теми, які були б цікавими та актуальними. А ще в нашій церкві, в Острозі, є щоденні молитви — і ми всією командою молимося, щоби Бог дав нам слово знання, щоб не просто обрати тему, але і її розкрити. Зазвичай ми обираємо промовців, для обговорення цих тем, але часто бувало так, що вони самі шукали нас, самі виходили нам назустріч.

— Які передачі тобі як ведучому були найбільш цікавими?
— Мені, як керівникові проекту — усі цінні. Але багато залежить і від глядачів, їхніх настроїв та потреб. Скажімо, були побоювання щодо актуальності передачі про посівну, але отримували й відгуки, у яких дуже дякували нам за цю тему.

Мені на особистому чуттєвому рівні були близькими та цікавими передачі про Бучу, Маріуполь, переселенців. Особливо мене «зачепило», коли молилися за дітей, передача, у якій брав участь Станіслав Грунтковський, до речі, мій родич — він розповідав про Ірпінь, евакуацію. Сподобалася програма з Миколою Романюком…

— Насамкінець — два запитання, які ти ставиш усім учасникам передачі. Перше з них: як Віктор Вознюк сприйняв новину про війну?
— Напередодні ввечері був комітет УЦХВЄ онлайн. Одному з членів комітету прийшло повідомлення від компетентних людей, що вночі буде напад. Ми помолилися. Михайло Степанович усіх підбадьорив. Я, відверто кажучи, не вірив. 5-та година, я ще відпочивав, мене розбудив дзвінок. Як тільки я побачив хто телефонує — то все зрозумів. Це був брат із нашої церкви, діючий офіцер, заступник командира військової частини. Я почув цю неприємну новину, причому й те, що наступ повномасштабний, бо раніше мова йшла більше за Донбас… Був шок, якийсь сон, сюрреалізм…

— Що найперше зробить Віктор Вознюк після війни?
— Я ще не знаю, у якому це буде форматі, але насамперед подякую Богові в колі сім’ї, потім — із нашою творчою командою, із церквою, а далі — просто відпочину. Фізично, емоційно та психологічно відпочину…

— Від імені усіх глядачів дякую за вашу працю.

Розмовляв Юрій Вавринюк

Благовісник,1-2,2022