Зустріч з цікавою людиною

Володимир Сад: поет, музикант, художник... пастор

Біографічна довідка
Володимир Сад народився 1 січня 1956 року в с. Великі Телковичі Володимирецького району Рівненської області в родині Івана та Василини Садів. Родина була великою: він став сьомим із одинадцяти дітей. З дитинства був здібним до поезії, музики та малювання. Навчався у Рівненському державному музичному училищі, Рівненському біблійному інституті. Працював художником-оформлювачем у Володимирецькій художній майстерні. Автор збірок поезій «Мого серця скрижаль» (2007) та «Літо моєї осені» (2012). Служить пастором у церкві «Світло життя» с. Підгайці Луцького району Волинської області. Разом із дружиною Любов'ю є батьками дев'ятьох дітей.

— Чи пам'ятаєте ви, як виявили в собі творчі здібності? Коли це було?
— Ще в дитинстві. Десь у четвертому-п'ятому класі вчителька дала завдання усім учням спробувати написати вірш.

Щодо музики — це прийшло набагато пізніше. В школі-інтернаті, був набір на духовий оркестр, де я ознайомився з основами музичної грамоти. Пізніше — чотири роки навчання в Рівненському державному музичному училищі. Потім був полковий оркестр...

Тяга до малювання також з'явилася ще в шкільному віці. Малював стінгазету... Після армії закінчив річні курси художника-оформлювача й став працювати за цією спеціальністю разом із братом.

— Розкажіть про своє творче становлення. Хто були вашими вчителями?
— Почуття рими в мене, напевно, від тата. Пам'ятаю, коли ми збиралися в сімейному колі, він любив до слова, яке йому сподобалося, швиденько підібрати риму. Нам, дітям, це дуже подобалося, всі сміялися... У свій час я помітив, що рими й мені даються легко. У школі любив «українську мову», любив читати й вивчати вірші на пам'ять. Мама казала, що ще в дошкільному віці я знав близько 70 віршів, віршиків і віршенят. Коли збиралися гості, мене ставили на стілець і я заробляв собі «на морозиво».

Мене завжди вражала поезія. Коли потрібне слово стоїть у потрібному місці, роблячи якийсь сильний акцент. Для мене це було чимось високим і навіть недосяжним. Був час, коли ми з братом листувалися віршами. Це, звичайно, було щось подібне до гри, але так вправлялися в римуванні. Це готувало мене до більш осмисленого й серйозного слова.

Прийшовши до Господа, на якомусь етапі я відчув, що потрібно писати серйозні вірші. Кілька разів друкувався в журналі «Євангельський голос». Із переїздом із Рівненщини на Волинь ще більше відчув свій творчий ріст, коли познайомився з колегами-письменниками, зокрема з Василем Мартинюком, який став моїм першим наставником. Він підказував, редагував, заохочував і, практично, за його допомогою я видав першу збірку «Мого серця скрижаль». Поезія з часом зайняла основне місце в моєму творчому житті.

— Що найчастіше спонукає вас до написання вірша, картини? Натхнення – це спонтанна річ?
— Мені дуже подобається осінь. Серед усіх пір року – найбільше. Якось виникло сильне бажання написати якщо не картину, то бодай етюд осінній. Вибрав гарний пейзаж, узяв художнє начиння, сів на мотоцикл і подався на вибране місце. Приготував мольберт, намітив контури, зробив перші мазки... І тут зненацька налітає вітер – і змітає все в траву. І ось — я стою з палітрою, яка винувато дивиться на мене своїми кольоровими очима. На цьому все могло й закінчитися... Але сильне бажання перемогло — я зібрав розсипані фарби, мольберт і продовжив роботу. Цей осінній етюд висить нині над каміном. Він особливо дорогий і пам'ятний для мене.

Коли померла мама (тата не стало набагато раніше) – це було глибоке внутрішнє переживання, яке одразу вилилося у рядки:

Ну ось і все. Не стало в мене мами,
Ніхто вже сином більше не назве.
І лиш печаль опала пелюстками,
І опустилось небо грозове...

Отже, на творчість впливають і зовнішні фактори, і внутрішні потрясіння. Натхнення – це коли відчуваєш приплив творчих сил. Іноді воно приходить і раптово.

— Як ви вважаєте, творчість – це уділ «обраних» чи якоюсь мірою здібності й потреба творчості закладені Богом у кожну людину?
— Слово «творчість» — від слова «творити», «творець». Наш Творець – і Художник, і Музикант, і Архітектор, і Поет. Творити – це приносити щось нове, оригінальне, чого ще не було. Це стосується і культурних, і матеріальних, і духовних цінностей. Пригадується євангельська притча про таланти. У ній йдеться про те, що творче начало було дано кожному. Інша справа – як хто уживає свої таланти.

— Що вам дає творчість? Ви могли б прожити без поезії, музики, живопису?
— Творчість – продукт нашої духовності. Бездуховна людина не створить нічого прекрасного, швидше – зруйнує. Музика, поезія, живопис – як грані діаманта, який сяє для людей. Звичайно, без цього прожити можна. Зрештою, це не є основним у житті... Але життя тоді стане більш чорно-білим, буденним. Я буду бачити себе обкраденим, збіднілим... Це буде вже примус, мука – обходитися без чогось високого й прекрасного. Краще перебувати у «муках творчості».

— Що в творчості є божественним, а що людським? Яким повинен бути баланс між талановитістю і працьовитістю автора?
— Духовне начало в людині є божественним. Воно повинне домінувати. Вважаю Божим благословенням і Його присутністю – осяяння згори. Коли, наприклад, пишеться вірш на одному подиху. Не знаєш, звідки прийшло й куди відійшло, але добре розумієш, що сталося.

Буває ж і так, що не дочекаєшся натхнення. Тоді береш папір, ручку, якийсь задум і – працювати, працювати, працювати. А вже в процесі праці приходить і натхнення.

— Чи потрібна додаткова освіта для талановитої людини?
— Вольфганг Амадей Моцарт уже в 5-7 років їздив зі своїм татом із концертами по Європі. Він ще не мав освіти як такої. Його геніальний талант проявився ще в ранньому віці. Наш Тарас Шевченко – подібний приклад. Він навіть не міг навчатися, будучи кріпаком, але мав талант, який зробив його відомим на весь світ. Але генії – це виняток. І, зрештою, навіть видатні люди навчалися.

Загалом, для успішної творчості базова освіта потрібна. Вона дає простір, можливість імпровізувати, ширше мислити. До того ж елементарних правил орфографії, пунктуації і т. п. ніхто не відміняв. Щоб бути письменником, потрібно знати й історію, і літературу, і багато чого іншого... Є випадки, коли люди здобували фах лікаря чи інженера, а ставали видатними письменниками. Неосвічена, погано мисляча людина не зможе реалізувати своє творче начало, навіть якщо воно в ній є. Кажуть, геній – це 1% таланту і 99% праці. Коли навчався в музичному училищі, знав хлопців дуже талановитих, із абсолютним слухом, але їхня винятковість їх розслабляла, вони зупинялися в рості, і деякі просто спивалися...

— Якщо розглядати тип людей, про яких кажуть «творча натура» — що б ви назвали їхніми плюсами і мінусами?
— Особисто я завжди ставився з повагою до таких людей. Мене захоплювало їхнє нестандартне мислення, звички, навіть стиль одягу. Люблю, зайшовши до майстерні художника, вдихнути запах фарб, відчути цю атмосферу. Люблю спілкуватися з письменниками про літературу. З мого досвіду, творча натура – це плюс. Такі люди живуть більш повним життям, у них і більше оптимізму, позитиву, почуття гумору, їм легше переживати кризи. Творчій людині, яка завжди у пошуку, легше знайти вихід із якоїсь тупикової ситуації. Думаю, митці, особливо які споглядають і оспівують природу, стають і ближчими до Творця.

Якось наше богослужіння у Володимирці (ще до мого переїзду на Волинь) відвідали два дуже колоритних брата. Я не втримався – поки вони проповідували, намалював на них шаржі. Ніхто цього не помітив, бо я сидів у хорі, на останній лаві. Пізніше, кому показував ці малюнки – усі впізнавали їх. І це пастир на служінні таким займався... Звичайно, я собі більше такого не дозволяв. Але ось так жага творчості іноді відволікає від серйозних справ. То це – мінус. Хоча часто, що для когось мінус – для творчих людей буває за плюс.

— Яким було ваше покликання до пастирського служіння?
— У Володимирці церкви зареєстрованої не було, збиралися по хатах. Тоді організаційними питаннями займався тато. Моє перше служіння було — регент хору. Коли ж почала йти мова про постійне місце для богослужінь, обрання пастора, то вибір упав на мене. Я не відразу погодився, переживав... Але Бог промовив до мене через пророче слово, вказуючи, що це — справді моє покликання. Уже служачи пастором, я навчався й викладав у Рівненському біблійному інституті.

Через 13 років склалися обставини, які змусили переїхати на Волинь, ми придбали будинок у с.Лище. Це сталося досить швидко і несподівано. Я здав служіння у Володимирці й став членом церкви с.Підгайці. Коли ж пастор Михайло Близнюк став заступником старшого пресвітера Волинської області і виникла потреба другого пастора, то обрали мене. На сьогодні буде вже 27 років, як я виконую це служіння.

— Чи важко поєднувати в собі поезію, музику, живопис, пастирство?
— Якось почув про себе: «Кажуть, він вірші пише... А ще ПАСТОР!» (сміється). Насправді усе це поєднується дуже природно. Коли щось робиш не з примусу, а від душі, то це не тягар. Це те, чим живеш, це відпочинок, це благословення, це приносить задоволення.

І що не кажи, а пастором-поетом бути непогано. Особливо, коли постає питання, приміром, як оформити дім молитви до Дня подяки. А в пастора самого лежить серце до цієї справи, він хоче, щоб було гарно. Колись я і плакат малював – «Подяку складайте за все». Також завжди заохочую молодь церкви, щоб проявляли фантазію. Вони відчувають, що в них розв'язані руки, що їм довіряють, що можна бути вільними у втіленні нових ідей.

— Як ви встигаєте, маючи сім'ю і роботу, займатися творчістю і служінням? Чи допомагають творчі здібності в служінні, сімейному житті, на роботі?
— Мусиш якось встигати... Звичайно, поезією часом доводиться займатися «у третю зміну». Та Бог усе врівноважує, і творчість ніколи не стає перешкодою ні в служінні, ні в сім'ї, ні на дорозі до Божого Царства. Навіть навпаки: часто творчі здібності стають у пригоді, коли потрібно дітям допомогти – щось намалювати, якийсь твір написати, завдання з української мови перевірити... Дружина – бухгалтер, вона більше зай­мається точними науками.

— А як поєднується ваша поетична натура з логічно-математичною натурою вашої дружини?
— Добре поєднується. Ми ж одна сім'я. Коли Любов Дмитрівна бачить, що чоловік сів за стіл із ручкою й папером – знає, що це може бути надовго. Часом і посварить мене як хазяйка. Але в цілому – підтримує.
Зрештою, поезія для неї не чужа, у юності вона декламувала вірші в церкві, і тепер любить читати вірші. Вона буває й моїм критиком.

— Як життєві будні впливають на творчість?
— Творчій людині потрібне вміння підніматися над суєтою і не чекати якихось особливих комфортних моментів. Думаю, найбільше з того, що написане, і не тільки мною, – писалося саме в таке повсякдення. Еклезіаст каже: «Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, і хто споглядає на хмари, не буде той жати» (Екл.11:4). Хтось сказав: «Поет – це не той, хто може писати, а той, хто не може не писати!»

— Наскільки важливе мистецтво в практиці євангельських богослужінь? Чи можна обійтися без нього?
— У наших церквах звучить хор, оркестр, працює диригент, співають і соло, і гурти під музичний супровід і акапелло, декламуються вірші, оповідання в ролях... Навіть проповідник будує свою проповідь за законами ораторської майстерності. Усе це – творчість, мистецтво. Чи можна уявити наші богослужіння без нього?

— Що б ви назвали проблемами мистецтва, яке використовується в сучасній церкві?
— Часто в церкві досить легковажно підходять до подачі духовних істин. Мені подобається, коли людина, що служить, є підготовленою. Коли вірш чи пісня вибрані відповідно до тематики богослужіння. Коли правильні наголоси, дикція, грамотні тексти. Має навіть зовнішність бути бездоганною. Не говорячи вже про те, що читати з листочка, збиваючись – не личить ні перед церквою, ні перед Богом. Над цими моментами потрібно працювати.

— Чи можна, на вашу думку, провести чітку межу між «християнським» і «нехристиянським» мистецтвом? Чи доречний взагалі такий поділ?
— Мистецтво не поділяється за конфесіями. Практично, мистецтво стає «християнським» лише тоді, коли використовується для виховання в людині християнських цінностей, духовності. А так – це універсальне поняття, не обмежене ні політичними, ні релігійними, ні будь-якими іншими рамками. Чи можна поділити, приміром, лікарів на християнських і не християнських? Або художників?

— Чому так мало талантів реалізуються в помісних общинах? Як змінити цю ситуацію?
— Люди в цілому стали більш пасивними. Небагато хто взагалі має бажання служити. Бо це — і відповідальність, і праця, і молитовна підготовка... Важко «покласти себе на вівтар». Це жертва. І до цього людей потрібно мотивувати й заохочувати.

Мені подобається наша підгаєцька община. Наприклад, у більшості церков декламує вірші переважно молодь. У нас цим служінням займається багато старших сестер і братів. Також організувався хор і гурт із сімейних пар – люди узяли на себе відповідальність! Є дільничні служіння, у яких кожен, починаючи з малих дітей, може взяти участь. Заохочуємо до проповіді нових людей, попередньо призначивши їх на конкретний день. Думаю, усе це — правильні напрямки, щоб ситуація в церквах якісно змінювалася.

— Чи повинен кожен християнин мати почуття прекрасного? Як виховати в собі гарний смак?
— Звичайно, християнин повинен мати гарний смак, як мінімум, гарно й правильно одягатися. Виховується смак на хорошій поезії, музиці. Варто бувати на художніх виставках. Усе це робить життя багатшим.

— Можливо, є митці, із творчістю яких ви особливо радили б познайомитися для власного розвитку?
— У світі налічується 2500 живописних полотен на теми біблійних історій, які вважаються національним скарбом країн. Практично всі композитори-класики — від Баха до Рахманінова — писали насамперед церковну музику. Я виховувався на проповідях Пейсті, Зінчика, музиці Клименка і Давидюка, поезії Кушнір та Водневського. Із такими талановитими людьми та їхніми творами варто знайомитися, шукати з ними зустрічі.

— Що б ви побажали християнам, яким Бог дав талант до мистецтва?
— Якщо людина усвідомлює, що вона отримала талант від Бога, вона його не закопає, не занедбає. Якщо я лікар і знаю рецепт важливих ліків, то як не поділитися ним із людьми, що помирають від хвороби? Якщо я музикант, та граю тільки для себе – обкрадаю людей, які могли б надихнутися моєю творчістю. Варто розвивати, множити власні таланти. Хай вони служать для будівництва церкви, приносять плоди й славу Тому, Хто ними нас наділив!

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ

Ознайомитися з поезією Володимира Сада можна на:
сайті "Українська християнська поезія",
та в розділі "Поезія"

"Благовісник", 2,2014