Благовісник

Чи потрібна реформація нам?

Говорити про якісь реформаційні ідеї чи бути реформатором трохи невдячна справа. Проте я хочу зайняти саме цю позицію. Передусім хочу запитати: «У якій церкві Мартін Лютер зробив реформацію?» На це питання ми одразу відповідаємо, що в католицькій. Але, по суті, це була його церква — він був монахом католицької церкви.

Я розумію, що, говорячи про реформацію, ми дивимося довкола себе й бачимо: реформація потрібна мало не в кожній сфері — і в державі, і у владі, і в церквах інших деномінацій. Та постає питання: чи потрібна вона в нашій церкві? Вона ж найправильніша, чи не так?! Історично склалося, що спочатку були закладені першооснови церкви, а потім церкви відійшли від цих першооснов. Ми ж нібито до них повернулися. Мартін Лютер під час Реформації проголосив: «Тільки Писання». І відтоді люди стали вертатися до біблійного вчення. Бог відкривав ті істини, які були занедбані віками. Одна з останніх істин, яка була відкрита і яку практикує наша церква — це хрещення Святим Духом, духовні дари. І тому коли ми беремо до рук Новий Заповіт, то, яку б сторінку не розгорнули, ми жодного тексту не боїмося. Ми всі визнаємо — тобто ми є євангельськими християнами.

Та, попри це, чи потребуємо реформації? Одне з визначень реформації — перетворення, виправлення, відновлення або перебудова, повернення колишнього, але поліпшеного стану.

Ісус Христос сказав: «Побудую Я Церкву Свою…» Із цього тексту ми бачимо, що Христос має лише одну Церкву. Якій конфесії належить ця Церква? Йому! І Він Сам будує Церкву, а ми є Його співпрацівниками. Кожне будівництво ведеться за відповідним проектом. І цей проект є у Христа. А ми, як його співпрацівники, як будівничі, відповідно повинні будувати Церкву Його за Його ж проектом.

Сучасні значення поняття «церква»

По-перше, Церква — це спасенний Божий народ через віру в Ісуса Христа завдяки дії Святого Духа. Це ми називаємо Вселенською або Христовою Церквою. От саме про цю Церкву й говорив Христос.

Водночас церквою ми називаємо зібрання християн у певному населеному пункті. Церква, як нас навчали, може бути сімейною. Одні дослідники вважають, що домашня церква — це батьки, діти, раби та інші члени родини. Інша думка: зібрання ранніх християн відбувалися по домах, оскільки ще не було спеціальних споруд для цього. А скільки людей міг умістити середньостатистичний дім у той час? Орієнтовно від 30 до 100 людей. Тобто місцеві церкви були окремими групками людей, розсіяними по місту, кожна з яких мала змогу разом збиратися в чиємусь домі. Тож домашня церква могла бути частиною місцевої церкви.

Згодом церква набула статусу конфесії, проте все одно називається церквою. Церква набула також національного забарвлення. І останнє значення цього поняття: церквою називають також будівлю, де відбуваються загальні зібрання.

Ми розуміємо, що всі ці значення важливі, проте найважливіше бути членом Вселенської Христової Церкви. Можна бути частиною інших структур, про які йдеться нижче, проте не бути спасенною людиною. Спасенні ті, які є частинкою Церкви Христової.

Який же Божий проект Церкви?

Апостол Павло так пише про це: «…Так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени (Рим.12:5). «Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне… і всі ми напоєні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!» (1Кор.12:12-14). «Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю» (Еф.4:15-16).

Тобто новозавітною моделлю Церкви є тіло. У ньому багато членів, але воно злагоджено функціонує. Чому була взята модель тіла? Тіло — це щось єдине, і кожен його член не може існувати без тіла. Разом з тим кожен задіяний у певному процесі, хоча за своєю суттю він є тілом, бо, наприклад, і моя рука, і нога — це тіло, вони не просто причеплені до мене, я народився з ними. Тіло функціонує завдяки органам і членам. Тобто різні члени тіла допомагають нам ходити, говорити, чути. І наше тіло вважається здоровим, якщо правильно функціонує кожен його член і якщо всі вони функціонують гармонійно. І останнє — один член тіла може принести або користь, або страждання для всього тіла. Тобто якщо художник здобув славу завдяки своїм картинам чи співак завдяки голосу, то не хвалять лише руку чи голосові зв’язки, а людей уцілому.

Тоді запитання: «Кого з членів місцевої церкви можна вважати Тілом Христовим?» Згідно з прочитаним текстом — кожного народженого згори, незалежно від віку й статі. Тоді якщо кожен є членом тіла, то кожен має й певну функцію, яку повинен виконувати.

Усі ми легко погоджуємося, що є частиною Тіла Христового. Та якщо запитати людей в церкві: «Яку функцію ви виконуєте?», то, як ви думаєте, скільки людей могло б впевнено відповісти на це питання? Багато хто б відповів: «Не знаю». Тобто те, що ми є тілом, знають всі. А свою функцію як члена цього тіла знає мало хто.

Отже, у нинішній час перед нами гостро постає питання: що робить кожен член Тіла Христового, яка його роль у ньому. Для багатьох робочим місцем є місце в домі молитви — прийти, посидіти, послухати. І це проблема. І попробуй-но займи це місце — то у відповідь почуєш: «Я вже тут тридцять років сиджу!» І якщо раніше ці місця займалися кілька разів на тиждень, то нині наші доми молитви заповнені лише в неділю й зранку. Але відвідувати зібрання (навіть якщо не один раз на тиждень, а щодня) і мати своє місце в домі молитви — ще не означає функціонувати як член тіла. Я не маю на увазі, що не треба на зібрання ходити, але це найменше, що ми повинні робити. Але кожен член церкви має усвідомлювати: коли я ходжу на зібрання, сиджу там і слухаю, то ще не виконую своєї функції як член тіла.

Якщо церква живе, служачи тим, що відвідує зібрання, то яке мислення формується в людей? Усі доми молитви в нас побудовані так: сцена, зал і балкон. Найсвятіші брати — попереду, на сцені. Середнячки в залі. Ну а на балконі — уже решта. З такої моделі випливає висновок — Богові служать ті, що на сцені. Отже, якщо ти хочеш служити Богові, то обов’язково повинен прорватися до сцени. А на сцені в нас лише проповідують або співають. І в людей формується думка: проповідувати — не можу, то мушу йти в хор або в групу. Дуже часто ми можемо стикнутися в наших людей з розумінням: послужити Богові — значить виступити на сцені з проповіддю, піснею, ну ще з віршем чи свідченням. І якщо я зробив це, то я взяв участь у служінні Богові.

Система зібрання

Добре, що в нас є зібрання. І є ті люди, які повинні служити в церкві. Але ми повинні змінити спосіб свого мислення, витіснивши думку, що служити Господу — означає бути на сцені. А то ми зробили своє християнство вельми комфортним. Шість днів живемо для себе, а один — для Господа. Ми приїжджаємо на комфортному авто на зібрання. У найкращому одязі. Відсиджуємо дві чи дві з половиною години. Є просто слухачами, які в кінці собі можуть дозволити проаналізувати проповідь і сказати: «Файно брат сказав», — «А що він казав?» — «У силі Святого Духа говорив», — скажуть, оперуючи духовними термінами, якщо брат трохи голосно кричав. «А як хор співав… А от тому хто дав слово? А цю дитину хто випустив?» Після зібрання прийшли додому, поїли — відпочити треба. Увечері знову повторили ранішню процедуру слухання. І після такого важкого дня «для Господа», коли люди аж два рази були на зібранні, сиділи аж чотири години в комфортних домах молитви, вони зітхнули й сказали: «Господи, ми Тобі послужили!»
Але чим?

Читаючи Писання, ми натрапляємо там на такі слова, які описують богослужіння в першоапостольській церкві: «Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об’явлення має, має вияснення, нехай буде все це на збудування!» (1Кор.14:26).

Коли церква живе системою зібрання, то в ній завжди щось мають лише одній й ті ж. І їх меншість. А більшість залишається бездіяльною.

Який же вихід?

Хто в нас стає членом церкви? Звісно, той, хто прийняв водне хрещення. І за стандартним розумінням, щоб бути членом церкви, треба відвідувати богослужіння. І якщо людина відвідує зібрання хоча б раз на місяць, то її ніхто не вилучає з членів. Й іноді в нас навіть стає критерієм духовного рівня християнина те, чи відвідує він зібрання, чи ні. І ще одним критерієм для членства є те, щоб людина не робила «великих» гріхів — блуду, перелюбу, махінацій, п’янства й ще дечого. А те, що він гнівається вже декілька місяців, те, що не прощає, — ну то так, то духовна незрілість, ми з цим працюємо. Тобто в нас завжди знайдуться оправдання й відмовки.

Тобто якщо людина прийняла хрещення, ходить на зібрання й за нею не тягнеться шлейф гріхів — це ідеальний член церкви в нашому розумінні. Таких членів у нашій церкві більшість. Усе це непогано, але я б запропонував додати до того, що є, одну умову — функціонувати як член Тіла Христового, згідно зі своїм покликанням.

Звісно, якщо впроваджувати таку схему, певна частина людей скаже: «Я піду в іншу церкву. Тут я вже двадцять років — і все добре було, а тепер ви мене штовхаєте на щось». Але якби всі наші церкви додали до свого статуту такий пункт, то всюди, куди б ти не пішов, тобі була б поставлена умова — функціонувати як член тіла.

У Церкві є дуже багато роботи. І це не лише проповідь та пісня. Я пробував дослідити й підрахувати, скільки функцій може виконувати людське тіло. Розмовляв про це зі знайомим лікарем. Він також довго досліджував це питання й сказав: «Не можу відповісти тобі, бо тіло людське ще не до кінця вивчене. Як свідчать дослідники, одна лише печінка може виконувати до 500 функцій». І апостол Павло так само свідчить, що кожен член тіла має не однакове діяння. Я одного разу провів дослідження в одній групі студентів, запитуючи в них, яке служіння вони виконують. Із 50 людей орієнтовно 60% сказали, що вони грають чи співають. То невже ми просто «спільнота співаючих». Павло перераховує перелік служінь, які можуть виконувати християни, і, що цікаво, тут навіть музики немає, немає хорового служіння, хоча я не проти них і вважаю, що вони повинні бути в церкві. І люди мають ці дари, перелічені апостолом, але їх потрібно виявити в собі й реалізовувати. У нас іноді буває: ти брат — то вперед, за кафедру. І бідний брат і себе мучить, і народ томить. Я розумію, що іноді є безвихідь — і треба, щоб хтось став за кафедру, але краще, щоб це робив той, хто має покликання до цього й може виконувати це служіння.

Завдання служителів Церкви не просто служити людям, виконуючи безліч різноманітних функцій. Але Бог настановив певних людей пасторами, щоб «приготувати святих на діло служби» (Еф.4:12). Тобто основне завдання служителя — готувати інших членів, щоб вони могли знайти своє місце в Церкві та реалізуватися у своєму служінні. У нас не повинно бути тих, які просто сидять. Ми повинні шукати своє покликання, зрозуміти свої дари й реалізувати їх, будучи функціональними членами. Служителі не роздають дари — дари дає Святий Дух. Завдання служителя — підготувати святих до служіння там, де їх хоче бачити Господь.

Я знайшов сумні статистичні дані: 90 відсотків християн не задіяні в служінні. Тобто всі справи Церкви виконуються лише 10-ма відсотками людей. Уявіть, яким би був світ, якби цих людей, які служать, було не 10%, а 50%? А якщо всі 100%?

Але за тією ж статисткою: 50% християн ніколи не замислювалися про постійне служіння Господу, а 40% — ніколи цьому ніхто не навчав.

От вам і причина для реформації — задіяти якомога більше людей, щоб вони функціонували як члени Церкви. Я записав одну цитату, правда, не можу знайти її автора: «90% християнства нагадує кладовище, де поховані дари та покликання». Коли людина не розвивається й не здатна реалізувати свої дари й таланти, у її життя приходять проблеми. Завдання Церкви — не дозволити дияволу перетворити її на кладовище дарів. Тут повинна виявитися мудрість Божа й дати можливість розкритися кожній людині відповідно до покликання, яке вона має».

Отже, чи потрібна реформація нам? У цій сфері — так. І в чому ця реформація? У тому, щоб відповідати новозавітній моделі Церкви, яка функціонує як Тіло Христове й «у міру чинности кожного окремого члена чинить зріст Тіла на будування самого себе любов’ю». Не в міру «чинности» пастора, диякона, проповідника чи регента, а кожного члена — і тоді буде зростання Тіла.

Василь ПОПУДНИК

Проповідь, виголошена на пастирській конференції Церкви ХВЄ України, 25-25 квітня 2017 р., м. Київ

"Благовісник", 2,2017