Благовісник

Реформація сьогодні

Реформація почалася на початку XVI століття. Чи потрібна вона нам сьогодні? Спробуймо розібратися, що це таке? Для чого цей рух людині та сучасному суспільству в цілому?

Що таке Реформація?

Тлумачний словник дає нам таке визначення: «Реформація — це широкий соціально-політичний рух проти феодалізму в західній і центральній Європі в ХVІ ст., який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви й папської влади».

Навіть у словнику, що виданий уже в незалежній Україні в 2001 році, відчувається радянський атеїзм (це тлумачення руху реформації є калькою зі словника Мельничука 1974 року видання — прим.). Ті, хто вчився ще при радянській владі, пам’ятає, як нас учили, що Ян Гус був керівником селянського повстання в Чехії. Але цей «керівник селянського повстання» насправді був ректором празького університету та щиро віруючою людиною, яка виступала за повернення церкви до біблійних принципів.

Тому Реформація — це зовсім не те, що пропонує нам словник. Це рух за навернення до першоджерел християнства — Біблії. Чому це було необхідно? Тому що церква за п’ятнадцять століть відійшла від тих істин, які проповідував Ісус Христос та апостоли. Тодішні служителі так далеко зайшли, що в церкві зрештою з’явилася корупція, посади єпископів та священиків купувалися, богослужіння проводилося католикам латинською мовою у Західній Європі та православним старослов’янською у Східній. Тому прості неписьменні люди, знаючи лише рідну мову, не розуміли, про що їм проповідували священики. Та й багато інших настанов та принципів церкви не сходилися з Євангелією...

Лютер не прагнув підняти революцію, він лише хотів, щоб католицька церква повернулася до біблійних принципів. Але цей процес все більше набирав однодумців, а місцями привів до селянських повстань. Утворилися нові церкви й навіть конфесії.

Уже починаючи з 2015 року в різних країнах світу проводять конференції, семінари на тему Реформації. Та найцікавіше те, що жодна з конфесій не заперечує важливості реформації. Адже ці могутні зміни вплинули як на католицьку церкву, так і на православну. І ці процеси продовжуються.

Реформація людини

Реформація — це не просто одночасна історична подія, про яку ми згадуємо. Але це постійно діючий процес, який повинен відбуватися в церкві та в житті кожного християнина. Чому? Тому що світ, який створив Господь, не був подібний до теперішнього світу. Гріх прийшов — і почалася деформація (зміни) людини, сім’ї, суспільства. Грішна людина не має достатньо ресурсу жити за законом, що дав Бог. Тому Господь із благодаті прислав найбільшого реформатора — Ісуса Христа.

Окупований римськими військами Ізраїль чекав Месію, що звільнить його від загарбників. Та Христос розпочав із реформації людини — покаяння, зміни розуму, народження згори. Адже без зміни особистості не можна змінити суспільство.

Теперішні військові події в Україні нагадують ті давні часи в Ізраїлі. Люди, у тому числі віруючі, очікують дива. Але так само, як у період приходу Христа, так і сьогодні, якщо не відбудеться реформації народу, а в першу чергу церкви, — дива не буде. Бог каже, що якщо зміниться Його народ, що називається Його ім’ям, лише тоді Він зцілить землю.

Чому ж потрібна реформація людей, що покаялися та народилися згори? Тому що лише символічно християни кажуть, що померли. Усі ми продовжуємо жити у власному тілі. Наше тіло постійно бажає противного духу. «Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете» (Гал.5:17). «Коли духом живемо, то й духом ходімо!» (Гал.5:25). «Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал.6:8).

Схема проста: іде боротьба, і якщо ми виконуємо бажання тіла — помремо, якщо живемо по духу, який відродився, і над ним панує Дух Святий, — матимемо життя вічне. Таким чином, кожен, хто називає себе віруючим, щодня повинен контролювати цей процес. Апостол Павло казав, що кожен день розпинає своє тіло, тому що воно хоче керувати ним. І зрештою ми повинні дійти до стану — «уже не я живу, а живе в мені Христос». Це стан, коли Дух Святий керує нами: думками, бажаннями, діями. Тому Павло писав своєму другові Тимофію: «Досліджуй себе і Писання, і займайся цим постійно».

Отже, як тільки ми перестаємо жити по духу, відбувається деформація, яка веде до загибелі. Тоді для відновлення необхідна реформація. І Христос готовий допомагати нам у цьому щодня, якщо ми щирі з Ним.

Реформація сім’ї

Починаючи ще з допотопних часів і до сьогодні йде деформація сім’ї. Аборти, фемінізм, сексуальна революція, ЛГБТ — усе це спрямовано на руйнування родини як у світі, так і в церкві. Наприклад, одна з найбільших катастроф християнської сім’ї, коли батьки не беруть відповідальності на себе. Згідно з Біблією, тато — це голова сім’ї, священик у домі. Саме батько, який відповідає за виховання дітей, захисник і опора сім’ї. На жаль, таких батьків серед християн мало, через це нема благословення в родинах — і діти відходять від Бога.

У нашому особистому житті та в сім’ї все залежить від того, куди ми дивимося й на що покладаємо свою надію. Якщо наш погляд спрямований на Бога та Його закон — маємо успіх, якщо ж на обставини й людей — маємо деформацію й поразку.

Згадаймо хоча б Каїна. Бог йому каже, що гріх стоїть на порозі, потрібно щось робити, але юнак не слухає Його, а замикається на своїх емоціях, у нього з’являється заздрість — і врешті вбиває брата Авеля. Тепер пригадаймо Ноя, який 120 років будував ковчег під сміх сусідів, коли не було дощу. Чому? Бо чоловік не дивився на людей і обставини, а слухав голос Божий. І як наслідок — Ной та його сім’я єдині, хто врятувався.

Отже, коли ми дивимося на Господа, будь-який конфлікт — це можливість покращити наші стосунки. І тому я молюся, щоб Христос позбавив мене недоліків, що спричиняють конфлікт, а не прошу Бога змінити мою дружину. І якщо жінка так молиться — Господь діє. Саме тоді ми розуміємо, як покращити наші стосунки, і сім’я міцнішає.

Дивлячись на те, що каже віруюча людина й на що звертає увагу, легко зрозуміти її духовний стан. Тому дуже важливо, що є пріоритетом у нашому житті — догодити Господу чи дивитися на обставини.

У свій час, як я прийшов працювати в християнське середовище, дуже був розчарований: коли сидів на задніх лавах, усі, хто був попереду, здавалися мені святими, але, ставши пастором, виявив, що це не так. Я молився тоді, і Господь мені сказав: «Я покажу тобі ницість людства, та судити мій народ не дозволю!»

Ми можемо побачити в християнстві все, що завгодно, і кожен може впасти, якщо не підтримає Бог, бо всі ми люди. Та ви не дивіться на тих, хто падає, чи не так живе. Спрямовуйте свої очі на Господа, Його заповіді й на те добре, що Він сьогодні робить. І пам’ятайте: диявол хоче нас деформувати, та Всемогутній Бог завжди готовий нас відновити, явити свою милість і підняти.

Реформація церкви

Церква також зазнала деформації: і католицька, і православна, і протестантська. Тому йде нова хвиля пробудження, з’являються нові течії. Та якщо церква постійно не вникає в те, як служить Богу, — відбувається деформація. Чому? Люди звикають до традицій. Згадайте період, коли Мойсей поставив змія й люди, глянувши на нього, отримували зцілення від укусів гадюк. Той період згодом минув, але народ ще 700 років носив із собою зробленого мідного змія й поклонявся йому — замість символу спасіння змій став ідолом.

Таке саме відбувається в церквах і сьогодні — момент, коли діє Господь, стає традицією для християн. Наприклад, церква каже, що живе як за часів апостолів. Та коли ми читаємо книгу Дії апостолів то розуміємо, що церква в першому і в останньому розділі — це дві різні церкви. Тому що церква часів апостолів відповідала на запити того міста, ситуації й часу, у якому існувала. Вона змінювалася й відповідала тим умовам, у яких необхідно було проповідувати Євангелію. Якщо ми тепер хочемо проповідувати так, як за часів апостолів, — нічого не вийде.

Немає інструкції, як проповідувати Євангелію, але є інструкція, як наблизитися до Бога, йти за Ним, бути близько з Господом. І тоді, коли Бог у вас, через вас Він зцілює, спасає і діє. Але люди десь, колись, щось почувши, тисячу років можуть із тим носитися та поклонятися «чудотворній» іконі. Але ж дива не відбувається!

Інколи я чую, як брати розповідають про старі часи й про те, як тоді діяв Господь. Та хіба Бог змінився? Невже сьогодні Він інший? Ні, Господь той самий! Чому ж Він не діє тепер через братів так, як колись? Тому що час змінився, а брати — ні: вони досі хочуть, щоб Господь діяв сьогодні так само, як сорок років тому. Але зауважте, уже народилося два нових покоління, змінилися обставини, з коней пересіли на мерседеси.
Тож так і відбувається: у нас є традиція, і ми, як фарисеї, згодні переступити Слово Боже, аби не порушити традиції.

Церква повинна реформуватися: відповідати викликам сьогодення. Дуже важливо дотримуватися біблійних принципів, а не складених часом традицій.

Тепер 85-90% бюджету церков йде на будівництво. Але що повелів нам Господь? «Ідіть по всьому світу й проповідуйте Євангелію кожному створінню» (Мр.16:15) — це основне завдання християн. Бог створив Церкву для місії, а не навпаки. Ісус Христос прийшов із місією проповідувати Євангелію, і коли вознісся на небо — залишив Церкву для цього.

Потрібно вкладати не в каміння, а в людей. Тому що наше з вами наступне, а можливо, і найперше завдання — євангелізувати своїх дітей. Бог призвав Авраама, щоб він віру передав насамперед своїм дітям.

Тож виникає питання: скільки ми вкладаємо в недільну школу, підліткове та молодіжне служіння? Порівняно з будівництвом — у сто разів менше. І наша церква не виняток.

Дуже важливо, щоб ми, як церква, завжди дивилися: чи не деформуються наші євангельські принципи та повеління, які дав Господь. А якщо деформуються, то вихід є один — каятися й просити, щоб Бог реформував і відновив.

Тепер в Україні в багатьох церквах залишився пострадянський менталітет і «світогляд Пілігрима»: основне — попасти на небо, і не важливо, що діється навколо. До сих пір є такі «святі» церкви, які підпільно збираються й не хочуть ні з ким мати спілкування, бо світ нечистий (як вони обґрунтовують). Але ж Господь захищає нас від зла й доручив великий обов’язок — навчити всі народи.

Є і другий світогляд в українських церквах — «світогляд Авраама». Ми йдемо в Обіцяну землю, звичайно, стикаючись по дорозі з іншими людьми, але намагаємося з ними мирно співіснувати: допомагаємо, якщо просять, та йдемо далі, якщо не хочуть слухати. У нас є ціль.

Наша церква («Християнська надія» належить до християн віри євангельської, у якій автор є служителем — прим.) — протестантська. Та давайте з’ясуємо, у чому суть протестантизму.

1. Донести Слово Боже до народу. Лютер не думав, як монах, тільки про свій монастир, але думав про німецький народ. Тому найперше, що він зробив, — переклав Біблію на рідну мову.

2. Загальна освіта. Навіщо людям Євангелія рідною мовою, якщо вони не вміють читати? Тому протестанти розробили систему загальної освіти й виступали за неї. Ян Амос Коменський (1592-1670 рр.), основоположник сучасної педагогіки, казав: «Ціль освіти — це підготовка до вічного життя». Тому протестанти, усвідомивши відповідальність за народ і країну, стали підіймати економіку, створювати робочі місця. Вони хотіли забезпечити процвітання країни — відбулася промислова революція. Реформатори прагнули впровадити Божі принципи в життя свого народу, щоб підготувати богобоязливу еліту, яка б думала про свою країну й відповідальність перед Господом. І навіть якщо тепер Європа відступає від Бога, принципи, які колись так плекали протестанти, діють — Німеччина процвітає.

Чому ж у нас в Україні, незважаючи на постійну зміну керівників, немає реальних змін? Бо немає людей, які боялися б Господа, — і, на жаль, християни цього не розуміють. Тому наші церкви нагадують секти: думаємо лише про себе та своє зібрання, і головне наше завдання: спіймати людину і завести до церкви. А все, що робиться в країні, — не наша справа.

Христос дав дві великі заповіді: перша — «полюби Господа твого всім серцем, всією душею і всім розумінням твоїм»; друга — «полюби ближнього твого, як самого себе». Хто є ближній? Це твої батьки, брат і сестра, сусіди, однокласники, однокурсники, колеги, нарешті — місто та країна, де ти живеш.

Бог доручив нам велику місію — спасати наш народ, навчити його. Потрібно ставати вчителями, лікарями, йти від хати до хати та проповідувати Слово Боже. Чому вижили євреї? Бо були люди, які готові були померти за свій народ.

Тому, коли ми йдемо й проповідуємо, Бог завжди буде з нами й благословить. Для цього потрібна реформація — мене, моєї сім’ї, моєї церкви. А церква — це інструмент реформації нашого суспільства. Від нас із вами залежить — чи буде реформація в нашій країні, чи ні.

Нехай Господь допоможе кожному з нас протистояти деформації особистості й дасть сил перебувати в стані постійної реформації — стані постійного наближення до Господа.

Віктор ШЕВЧУК,
декан Київської богословської семінарії «Благодать та істина»

"Благовісник", 2,2017