Для чого потрібна місцева церква?

Христос стверджує, що Він побудує Церкву, якої не переможуть сили адові

Для того, щоб з неба скинути сатану, Бог послав архангела Михаїла. Але для того, щоб заснувати Церкву, Бог послав Сина улюбленого! І Церква (що ми не раз знаходимо в Писанні) — це Тіло Господа Ісуса Христа. Христос — Голова Церкви. Він вознісся на небеса і сидить праворуч Отця Небесного. А ми, як Церква Його, залишилися на землі. І все, що Христос робив на землі, робилося Духом Святим через Церкву. Скільки разів нам доводилося чути від людей: «Сам Бог тебе послав! Сам Бог промовив через твої уста». Але ми якось не надавали цьому відповідного значення, хоча насправді це так. Ми — Його уста. І нашими устами Христос промовляє Добру Новину до людей. Нашими руками Христос чинить милостиню для бідних і знедолених. Нашими устами Він утішає скорботних. Нашими ногами приходить туди, де є потреба. Ми — Його тіло. І цим я хочу підбадьорити людей, підбадьорити служителів, тому що в Бога немає нікого на землі, з ким би Він міг співпрацювати у Своїх справах, окрім нас. Так, ми прості й часто невчені. Є люди, які набагато освіченіші від нас, вправніші в організаційних питаннях. Можливо, хтось займає високі посади, але, не будучи Божими дітьми, вони не є знаряддям у Божих руках. Вони не віддали себе, свого серця та розуму на служіння Господу. Бог не може послуговуватися ними, хоча інколи може й використати, це Його прерогатива. Він використовує нас.

Ось декілька прикладів. Корнилій у пості та молитві. З’являється йому ангел Божий і каже: «Пошли в Йопію. Там в домі гарбарника Симона гостює Симон, якого звати Петро. Він прийде і скаже тобі…» Напрошується природне питання: «Ангеле, а ти не знаєш, що сказати?» Але є робота для ангела, є — для архангела чи херувима, але є робота для людини. І Бог на землі використовує нас, часто простих і незначних.

Мойсей був навчений усієї науки єгипетської, був сильний у слові та ділі. Але лише після того, як він розучився говорити, Бог вибрав його й через нього зробив Свою роботу. І Сам Бог про Мойсея засвідчив, що він найбільш лагідна людина.

А історія воскресіння Лазаря? «Відваліть каменя!» — каже Ісус. І учні відвалюють камінь. «Лазарю, вийди. А ви розв’яжіть пелени! Дайте йому їсти», — знову звертається до людей. Ісус же міг сказати: «Каменю, відкотися! Пелени, поспадайте!» Але ні! Він звернувся за допомогою до людей. Щось робить Христос. А щось повинні зробити й ми. Бо ми є природною основою для надприродних дій. Ми робимо те, що можемо. А Бог робить те, що нам не під силу. Ми — Тіло Христове, ми — інструмент в Його руках. І все, що Бог робив, робить і робитиме, звершується Духом Святим через Церкву.

Дари Святого Духа дано для Церкви й практикуються в Церкві

І вони призначені для того, щоб будувати Церкву й готувати народ Божий на діло служіння. Часто Бог закладає ці дари в людину ще з материнської утроби. Часто ми, п’ятидесятники, особливу увагу звертаємо на дари пророцтва, на витлумачення мов, видіння, зцілення. Ми по-особливому прагнемо цього. Але підіть із цими дарами на вулицю й оголосіть про це людям — вони вас не зрозуміють. Наприклад, скажіть, що ви бачили видіння. Що про вас подумають? Щонайменше, що ви не сповна розуму. У Посланні до ефесян йдеться про ще одну групу дарів, на які ми менше звертаємо уваги: «Тому й сказано: «Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!» І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф.4:8,11-12). Отже, дари дано як оснащення для Церкви. Вони практикуються в Церкві для того, щоб будувати Церкву. Коли ж хтось поза Церквою хоче бути великим, духовним, він зазнає невдачі. У цьому я твердо переконався за понад 15 років свого пасторського служіння. Я побачив, що такі джерела пересихають. Вони стають каламутними. А ті джерела, які працюють у Церкві, наповнюються свіжою водою.

Церкві дано право зв’язувати та розв’язувати

«Поправді кажу вам: що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі» (Мт. 18:18). Усі віхи нашого життя пов’язані з Церквою. Богобоязні батьки приносять у Церкву своїх дітей, щоб за них помолилися. Одружуються — у Церкву на молитву. І Церква благословляє.

Якби Бог нам дав здатність побачити, як Бог нахиляє своє вухо й відповідає на молитву Церкви, і чинить милість людям, сім’ям, країнам, націям, то ми б оцінили, як багато значить молитва Церкви перед Божим лицем. Тому я закликаю всіх людей цінувати благословенням Церкви. Не нехтуймо тим, щоб просити благословення Церкви, коли їдемо на роботу, у якісь поїздки чи розпочинаючи певні справи… Хтось може закинути нам, що церкви моляться, але ситуація в країні не змінюється. Але я хочу сказати, що було б у сто разів гірше, якби церкви не молилися. Проаналізуймо, скільки разів могло б не стати України, вона могла б просто розчинитися як країна, як народ. Але Боже око бачило, а Боже вухо чуло, як молилася Церква. І Бог відповідав та посилав благословення. І було б незрівнянно гірше, якби не молитви народу Божого.

Наш брат Віктор Юхнюк близько 15 років тому пережив дуже складну операцію на серці. Тричі в нього зупинялося серце й у цілому близько трьох хвилин він перебув із зупиненим серцем. Операцію робили у Варшаві, і лікар, який оперував, а черга до нього розписана на декілька років уперед, сказав, що лише 3% людей виживають після такої операції. Якщо ж узяти тих людей, за яких ми молимося, то процент зцілень буде незрівнянно більшим, ніж від скальпеля видатного професора. Слава Богові!

Христос прийде за Церквою

Вселенська Церква Христова складається з людей, які упокоїлися в Бозі, і з тих святих, що живуть на землі. І Слово Боже стверджує, що «Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1Сол.4:16,17).

Є люди, які називають себе членами Вселенської Церкви. Але я хотів би сказати такому: «Блукаюча ти зірка, а не член Вселенської Церкви. Ти далеко заблудишся, якщо не зміниш свого розуміння». Якщо ти не можеш бути членом місцевої Церкви, бо хтось там на тебе не так подивився, хтось сказав тобі щось, що тобі не дуже подобається, то ти не можеш бути й членом Вселенської Церкви. Якщо ти не можеш прийняти брата, якого бачиш, то як можеш любити Бога, Якого не бачиш. І ти не зможеш увійти в небо, бо туди не ввійде ніщо нечисте. Туди увійдуть примирені, ті, що простили, що покрили образу любов’ю. А ображені та непримирені туди не ввійдуть.

У Церкві виховується наш християнський характер

Ми багато чого в житті вибираємо. Ми вибираємо садок і школу для дітей, вищий навчальний заклад, супутника життя, але братів і сестер у Церкві не обираємо. Їх приводить Бог. І часто вони призначені Богом для того, щоб обшліфувати, обтесати наш характер, бо як же ми можемо навчитися терпіння, якщо нема кого терпіти? Як навчитися прощати, якщо нас ніхто не образив? Господь хоче, щоб у нас виробилися такі риси характеру, про які каже апостол Павло: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1Кор.13:4-7).

Бог добрий до нас, Він оберігає нас, наші сім’ї. Проте Він посилає в наше життя людей, які страждають, щоб ми могли допомогти їм, підтримати їх, виробляючи в собі риси Христові. Якщо в Бога є план щодо нас, якщо Бог бажає використовувати нас як інструмент, як посудину в Своїх руках, то Він буде посилати в наше життя людей, які допоможуть нам бути такими обтесаними камінцями, які б могли лягти в стіну Господнього храму без проміжків і без зайвого шуму.

У Церкві ми вчимося Божого Слова й життя

Я з повагою ставлюся до різних навчальних закладів. Але вони не вчать нас основного — як жити. Вони дають інформацію, дають знання, певною мірою заточують людей під існуючі системи та структури. Економічні заклади не можуть навчити заробляти гроші. Педагогічні — не можуть навчити людину правильно виховати дітей. У Церкві ж ми вчимося не лише Божого Слова. У Церкві ми вчимося життя. Якби не Церква, скільки б освічених людей лишилися нещасними, розлученими, нікому не потрібними. Їхні таланти й дари пропали б. І лише Церква зуміла підняти ці таланти й використати їх на славу Господу.

У Церкві ми підзвітні один одному

І це дуже добре. Є люди, які за своїм видом діяльності нікому не підкоряються, бо працюють самі на себе. Але так не буває в Церкві. І це велике благо для нас, яке береже нас від того, щоб не зійти з вузенької стежки на манівці. Відсутність підзвітності — це велика загроза для людини, для служителя. Але коли ми в Церкві підзвітні один одному, то це надзвичайно цінно й корисно для нас. Це на благо для нашої душі.

У Церкві ми частіше сповняємося Духом Святим

Хтось заспіває пісню, хтось скаже Слово — і Божа благодать, і Божий Дух діє в нашому серці. І та людина, яка перебуває в Божій благодаті, у Господній присутності, ніколи не залишиться такою, якою була до того. Щось у ній змінюватиметься на краще. Пророк Ісая каже: «Горе вам…» І повторює ці слова багато разів, доки сам не потрапляє в присутність Божу. І тоді його слова звучать так: «Горе мені!» І після цього Ісая виправив свої уста, бо побачив, що саме вони були занечищені.

Церква нас виховує естетично

Може, це не зовсім духовне питання. Але це стосується місцевої церкви. Жителі міст мають більше можливостей розвиватися естетично, у менших містечках таких можливостей менше. Але замислімося над тим, як часто середньостатистичний житель України має змогу слухати живу музику? А ми навіть не замислюємося над тим, що те, чим ми користуємося, просто так, легко й задарма, багато людей бачили лише по телевізору. Як часто люди співають? Ну хіба що після третього столу, але тоді, здається, вже б краще й не робили цього. А ми маємо змогу співати по кілька разів на тиждень. І це розвиває нас естетично.

Часто проста сестра з Церкви вміє так розповісти про Бога, що вважають, що вона якусь академію закінчила. Тобто ми є сіль для землі і світло для світу. Мало хто у світі тепер звертає увагу на естетичний вигляд. А в Церкві на це звертається увага. І це виховує нас естетично. Відповідний зовнішній вигляд впливає на нашу поведінку, а поведінка, яка стала звичкою, стає нашим характером.

Церква впливає на суспільство

Якби запитали людей у Хмельницьку, чи знають вони мене, то мало хто відповів би, що мене знає. Але якщо запитати, чи знають вони нашу Церкву, то багато хто б сказав, що йому доводилося там бути чи проходити мимо або йому відомі люди з цієї Церкви. До нас часто приходять представники влади, щоб ми помолилися за них. Але, як думаю, якби не було місцевої Церкви, то хто б знав про нас як про представників Вселенської Церкви? Якби не служіння місцевих Церков, ніхто б і не чув про нас.

Церква — це наша духовна сім’я

Там найближча наша родина, там найближчі друзі. Де наші однокласники, наші друзі дитинства? Де навіть наша родина? Ну десь вони є. Але коли в нас горе, хто першим приходить на допомогу?

Коли горе сталося в моїй сім’ї, а це було о 3:15 ночі, то о 3:45 у мене вдома вже були брати-служителі з Церкви: хтось говорив із дітьми, хтось говорив зі мною, хтось просто був поруч, вирішував побутові питання. Родина приїхала згодом, але Церква з нами поруч і в найскладніші, і в найщасливіші миті життя.

Церква — це чудова база для євангелізації

Ми повинні свідчити людям про Бога. Але якщо ми не відвідуємо Церкви, то куди їх вести? Одна людина сама по собі не може поширювати Царство Боже. А Церква в цілому може. До неї приходять різні люди. Колись один із братів жартував, що в нього в Церкві є три ведмеді, п’ятеро коней, а решта — вівці. Ведмеді — ті, які завжди бурчать, коні — все тягнуть, а вівці з усім згодні: «Як ти, пасторе, вирішиш, так і буде». Овець пасти легко, коней — важче, а ведмедів — неможливо. Проте в Церкві є люди, які й таких можуть приборкати.

Наприклад, у Церкві є люди, покликані працювати з реабілітантами. Реабілітанти завжди намагаються мене перехитрити, обманути, і їм це вдається. Але є брати, які тільки на них поглянуть — і вони стають покірними й тихими. І слава Богу, що в Церкві є різні люди, бо одна людина ніколи сама не впорається з різними викликами.

Але я в усіх випадках говорю тут саме про помісну Церкву, а не про Вселенську, про конкретну групу людей, які знають один одного й разом йдуть за Богом.

Чого люди очікують від помісної Церкви?

Прийняття й дружніх відносин
Люди, які приходять у Церкву, спочатку не розуміють нашого богослов’я, але вони відгукуються на ту увагу та турботу, яку ми їм виявляємо. Брат Олександр Григорчук із Чернівців розповів, що коли вони стали цьому приділяти більше уваги, то люди почали приходити в Церкву. І при тому, що їхня Церква налічувала 50 членів, вони за рік охрестили 30 чоловік.

Люди хочуть бачити в Церкві турботу про своїх дітей та молодь, про своїх рідних. І добре, коли ми звертаємо увагу й на це.

Відчуття Божої присутності та сили Святого Духа
Ми в Церкві маємо традицію двічі на рік закладати п’ятиденний піст. І в якийсь момент Бог почав по-особливому діяти в Церкві. Люди стали приїжджати до нас із інших населених пунктів. Ми зв’язувалися зі служителями тих Церков, разом молилися за цих людей. Люди відчувають запах Святого Духа, дію роси благодаті. І будуть приходити в Церкву без реклами. Але від нас потрібні молитви, пости й проповіді не лише в переконливих словах людської мудрості, а в дії Духа та сили.

Люди хочуть пережити збудування
І тут велике значення відіграють служителі, які покликані вести Церкву й будувати її.

Значення служителів у помісній Церкві
В основному всі ми прості люди. Але Бог надзвичайно дорожить служителями. Служитель — це Божий дар для Церкви (див. Еф.4:8-12). Служителі рівні з усіма членами Церкви в питанні спасіння. Бог однаково любить що єпископа, що пастора, що й найнезначнішого члена Церкви. Але в нас різна відповідальність перед Богом і різні права.

Пророк Єзекіїль дуже суворо говорить до пастирів. Проте не буває так, що Бог покладає на людину відповідальність, не давши їй жодних особливих прав. Святе Писання захищає служителів, вказуючи на те, що в Церква повинні дорожити служителями й виявляти їм особливу пошану. Іноді буває, що в церквах люди поводяться зверхньо, не прислухаючись до слів пастора, особливо, коли мають якісь духовні дари, як от пророцтво чи видіння. Але я зазвичай кажу таким людям: «Так, ви маєте дар. Але в мене є дар тримати в порядку ваш дар». Це не раз підтверджується Писанням.

У Посланні до євреїв сказано: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр.13:17)

Сьогодні потік скептицизму, критицизму, різних нападків на Церкву дуже великий. Але мало тих, хто стоїть у проломі за Церкву. Апостол Павло говорить у першому розділі Послання до колосян: «Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква; якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже» (Кол.1:24-25). Ось справжній служитель. Він стоїть у проломі, вболіває і страждає за Церкву. Такі посвячені пастори — це герої нашого часу. Це ті люди, яким Бог покладе на голову Свої вінці.

Хочу поділитися одним свідченням. Одного раз сестра з нашої церкви запросила мене в одне село помолитися за жінку, яка в результаті хвороби повністю втратила зір. Приїхавши в дім, я привітався з цією жінкою, назвався: «Мене звати Ростислав». Ми спілкувалися, вона уважно слухала й покаялася перед Богом. Потім нас запросили до столу, і під час обіду ця жінка розповіла, що півроку тому їй приснився сон. У сні вона побачила чоловіка в білому, який сказав їй: «До тебе в дім прийде чоловік на ім’я Ростислав. І те, що він скаже тобі, зроби». Вона дуже здивувалася цьому, бо ім’я Ростислав не дуже поширене. Тому коли я прийшов до них додому, вона зрозуміла, що цей сон був неспроста.

Коли вона розповіла це, сльози навернулися на мої очі. Я подумав: «Господи, хто я такий, що в Твоєму небесному розпорядку за багато місяців наперед було прописано те, що я буду в цьому домі, буду молитися за цю сестру і що мої уста будуть знаряддям в Твоїх руках».

Я хочу сказати, що Бог тримає Свою Церкву. Партії минуть, влада минеться, ситуація буде змінюватися, але Церква Ісуса Христа буде стояти. І ті, хто наверне багатьох, у Царстві Небесному засяють, як зорі. Так, усі ми рівні в Божій любові, усі рівні в спасінні, але в нас різна відповідальність, і нагорода кожному буде своя. Комусь готується вінець праведника, комусь вінець мученика, комусь вінець слави. Тому хай же Бог благословить нас, щоб усі ми зустрілися в Божому Царстві й нагорода кожного з нас була великою. Бо всі ми є членами Христового Тіла — Його Церкви, яку Він збудував і якої не здолають ворота пекельні.

Ростислав МУРАХ,
старший пресвітер церков ХВЄ Хмельницької обл.

"Благовісник", 2,2016