Благовісник

Життя Церкви

Як передати досвід благовістя?

Який предмет у школі був для вас найнуднішим? На це запитання я часто отримую відповідь: «Хімія». Можливо, я б так само відповів, якби не моя вчителька хімії Раїса Олексіївна. Вона любила не лише хімію, але й нас, своїх учнів. Вона змусила нас влюбитися в цей нудний предмет. Раїса Олексіївна щоразу після того, як пояснила нову тему, з-під окулярів, які сповзали на кінчик носа, уважно вдивлялася в наші очі й запитувала: «Дітки, ви все зрозуміли?» Не бачачи в наших очах повного розуміння, вона повертала окуляри на своє місце й ще раз пояснювала нам тему. Потім знову ставила те ж саме запитання, адресуючи його вже останнім рядам, де зазвичай сиділи двієчники. І ще раз пояснювала, аж поки не відчувала, що зрозуміли всі. Дуже важливо було їй побачити в наших очах абсолютне розуміння.Та ви знаєте, чого Раїса Олексіївна навчила мене більше, ніж хімії? Вона навчила мене тому, що, виявляється, з першого разу до нас не доходить. І тому перед нами постає питання, як донести свій досвід іншим, щоб спонукати їх до змін? Особливо це актуально, якщо перед нами таке важливе питання, як навчити благовістити.

Я пропоную вам один з найфундаментальніших віршів з Писання, який відкриває принципи педагогіки, принципи передачі цінностей, знань та досвіду. Не дивно, що ці слова походять із уст Самого Бога: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх (5М.6:4-9).

Отже, Бога турбує, щоб передавалися віра та духовний досвід. І Він вклав повеління щодо цього в Закон, у заповідь. І основний наказ щодо передачі особистих цінностей наступному поколінню —пильно навчати завжди. Але перш ніж ти почнеш процес переконання та навчання, перш ніж ти говоритимеш сидячи, йдучи, перш ніж напишеш, прив’яжеш чи зробиш будь-що інше, правильне з педагогічного боку, Бог ставить ряд вимог до тебе як учителя чи вихователя. Ти сам повинен бути кимось. Щось особливе має бути всередині тебе. І без цього все решта втрачає свою силу.

Ось чому, коли йдеться про те, як передавати досвід благовістя іншим, ми повинні пам’ятати ці слова: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм».

Я особливо чітко зрозумів значення цих віршів Писання, коли дізнався про результати дослідження у сфері комунікації. Коли дослідили вплив однієї людини на іншу та вплив на суспільство в цілому, то з’ясувалося, що 10% впливу на людину здійснюється через слова, 30% — через діла і 60% — через нашу сутність, через те, ким ми є.

Слова мають силу, хоча не є чимось матеріальним. Думаю, що в цю мить деякі люди думають про самовбивство. А деякі були за крок до самогубства, але не зробили цього лише тому, що хтось сказав їм правильні слова, які змінили їхнє життя. Та якими б правильними вони не були, їхній вплив на формування особистості становить лише 10%. Є щось більш впливове, ніж слова. Це діла. Іноді сила слів знецінюється, якщо вони не підтверджуються ділами. Ось чому те, що ми робимо, те, наскільки відповідають наші слова нашим вчинкам, складає 30% впливу на іншу особистість. Але які б правильні слова ми не промовляли й навіть які б праведні вчинки не робили, виявляється, 60% впливу однієї людини на іншу здійснюється саме через її сутність. Сутність — це характер, система цінностей, те, ким ти є насправді в найтемнішому куточку своєї істоти.

Тому Бог, перш ніж дати якусь вказівку вчителям та наставникам, звертається до глибин їхньої сутності. І закликає мати у своїй сутності насамперед любов, а в серці своїм Божі слова. І лише тоді, коли в сутності відбулися певні зміни, коли за сутністю ти хтось, коли благовістя — частина твоїх цінностей, коли любов до людей та співчуття — частина твоєї сутності, тоді ти зможеш краще передавати досвід благовістя.

Отже, наша сутність основна в процесі передавання наших ідей. Друга за важливістю — постійність. Якщо ми хочемо донести до людей важливість якоїсь ідеї, ми мусимо розмовляти про неї, коли сидимо вдома, коли в дорозі, коли лежимо чи коли встаємо...

Тобто передавання відповідного духовного досвіду вимагає постійності. Це щось, що вчитель має робити не один раз. Є правило чотирьох «якщо». Якщо ви щось сказали, то це не означає, що вас почули. Якщо вас почули, це не означає, що вас зрозуміли. Якщо вас зрозуміли, це не означає, що з вами погодилися. І зрештою, навіть якщо з вами погодилися, то це не означає, що будуть так робити.

Тому ми завжди повинні па­м’ятати, що людина, якій ми передаємо досвід благовістя, не одразу перейме його. Саме тому ми повинні робити це постійно.

І ще один принцип — це наочність. Пам’ятаєте, що Бог закликав людей прив’язати пов’язку, на якій записані Його слова, на руку та чоло, написати їх на одвірках та брамі. Бог знав, що людям краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Саме цей принцип наочності дуже актуальний у передаванні вашого духовного досвіду. Учень перебуває разом із вами й залучений у процес благовістя.

Тепер торкнемося особистості учня. Що має відбутися з тим, кому я хочу передати свій досвід?
Перша зміна, на яку ми повинні звернути увагу, — переміна мислення та світогляду. Учень повинен усвідомити, що благовістя — це перша й остання заповідь Христова. Коли Христос кликав перших учнів, то сказав їм: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Христос лише почав формувати команду Своїх послідовників, як одразу ж окреслив їхнє завдання — впливати на людей. Перед вознесінням на небо, залишаючи цю вже сформовану команду людей, Він сказав їм: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангелію!»

Для того, щоб привести учня до такого розуміння, мало просто сказати йому, що це така заповідь Христова. Поставте йому запитання: «Чому Христос звелів це робити й на початку й у кінці Свого земного служіння? Чому це важливо?» І хай учень сам дасть відповідь, щоб усвідомлення важливості цієї заповіді наповнило його єство.

Друге, що має усвідомити учень, дуже чітко виражене апостолом Павлом у Першому посланні до коринтян: «…Горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!» (9:16). І саме до цього усвідомлення потрібно вести учня, усвідомлюючи це самому.

Третє, що потрібно усвідомити: євангелізація — це процес, а не подія. У багатьох із нас слово «євангелізація» викликає певну картинку: люди зібрані на площі чи стадіоні, а перед ними проповідують чи співають. Тобто це подія, до якої ми готуємося. Але насправді це не так. Євангелізація — це процес. Пригадайте причту про сіяча, яка характеризує Царство Боже. Сама ідея порівняти благовістя із сіянням вказує на процес. Є час, коли зерно посіяли. Потім дощ його поливає, з’являються перші паростки… Потім боротьба з бур’янами, потрібні відповідні природні умови. Минає час, поки зрештою з’являються плоди. Ми не можемо просто посіяти — і більше нічого не робити, чекаючи хорошого врожаю.

Ще один момент: ми маємо помічати довкола себе тих людей, у житті яких працює Бог. Пригадуєте, що сказав Ісус, коли Йому дорікнули, що Він працює в суботу? «Отець Мій працює аж досі, працюю і Я» (Ів. 5:17). Ісус бачив людей, у житті яких працює Бог. Не знаю, яким чином Він бачив це, бо ж Він був не лише Сином людським, але й Сином Божим. І саме цьому повинні навчитися ми самі й навчити своїх учнів — бачити тих, у чиєму житті працює Бог.

Христос казав: «Я прийшов не для праведних». Так само й ми повинні йти туди, де є проблемні люди. Ісус прийшов до грішників, бо саме категорія людей, хворих гріхом, найбільше потребує Христа. Декілька років тому в Україні проводили дослідження: які обставини сприяють тому, що люди приходять до Бога. Це дослідження проводилося приблизно в 15-ти областях України. Було опитано понад 150 новонавернених. 26 відсотків із них сказали, що до Бога прийшли після смерті друга чи родича; 26% — через проблеми в сім’ї; 18% — через проблеми зі здоров’ям; 11% стикнулися зі смертю; 5% — через алкоголь та наркотики. Зверніть увагу: переважний відсоток людей, які навернулися до Христа, кажуть про те, що в них були проблеми. І однією з причин, чому ми безплідні у своєму благовісті, полягає в тому, що ми не приглядаємося до людей, до тих прошарків суспільства, які переживають неймовірно серйозні проблеми. А виявляється, саме з серцями таких людей Бог працює в цей момент. Ми ж звертаємо свій погляд зовсім в інший бік і свідчимо не тим, хто потребує цього.

Ми й наші учні маємо розуміти, що потрібно готувати сердечний ґрунт тих невіруючих людей, у серця яких Він покладе зерно Божого Слова. Кожен християнин повинен мати молитовний список тих людей, яким він свідчить і яких хоче привести до Бога. Молитва — це найосновніший чинник спасіння. Наступний — спілкування. Нам обов’язково потрібно спілкуватися з тими людьми, за яких ми молимося. Нам потрібно познайомитися з ними ближче, щоб краще пізнати їх.

Щоб спілкуватися з людьми, потрібно знати, що робити, щоб з тобою хотіли спілкуватися. Хочете знати, що спонукує людей спілкуватися навіть із незнайомими людьми? Перш за все — взаємодопомога. Якщо ви пропонуєте людині якусь допомогу, а вона її потребує, то вона буде з вами спілкуватися. Спільні інтереси та захоплення — це те, що єднає людей і робить цікавими один для одного. Якщо людина потребує якоїсь поради, а ви спеціаліст у цій галузі, то до вас прийдуть за порадою, і ви зможете налагодити спілкування. Вас може єднати спільне проведення часу, особиста прив’язаність, захист спільних прав, ділові стосунки та інше.

Як можна свідчити про Христа, Який діє у вашому житті? Передусім — розповідаючи людям власну життєву історію. Коли я кажу «власну», то маю на увазі те, що ви пережили особисто. Ви можете запитати: кому вона буде цікава? Я аналізував історію свого життя й прийшов до висновку, що, хоч я й походжу з інтелігентної сім’ї, моя історія може бути цікавою тим хлопцям, які переживають нерозділене кохання й не хочуть жити; дітям, які рано втратили батька (мій батько помер, коли мені було два роки), дітям, які мають нерідного батька чи алкоголіка; людям, які в науці шукають Бога, бо я, вивчаючи медицину, прийшов до висновку, що Бог є. Я раптом зрозумів, що історія мого життя може бути цікавою різним людям.
Потім можна буде пояснити певні духовні істини, цитувати Писання, але передусім кожен, хто хоче свідчити людям, повинен засвідчити про себе.

Отже, підсумовуючи, хочу сказати. Поганий учитель — просто описує щось; хороший — пояснює; чудовий учитель — демонструє, показує те, що хоче донести до людей; а великий учитель — надихає. Отож, щоб стати досконалими вчителями, ми повинні описати, що таке благовістя; пояснити, для чого воно потрібне; продемонструвати, як потрібно благовістити, до того ж не раз і не два. І на завершення, коли ми пройдемо всі ці стадії, ми повинні надихати своїх послідовників робити те, чому їх навчили.

Хай же благословить Господь кожного з нас бути великим учителем, тому що ми учні найбільшого та найдосконалішого Вчителя.

Станіслав Грунтковський

"Благовісник", 3,2015