Благовісник

Життя Церкви

Мистецтво художнього читання

Художнє слово – це вміння красиво викладати свої думки, використовуючи художні засоби, чітко висловлювати суть, вміння зацікавити читача й слухача. Його використовують в поезії, в художніх творах. Воно відрізняється від звичайної мови, якою ми користуємося в повсякденному житті.

Щоб донести його зміст, почуття, які вклав автор у свої рядки, до слухача, є певні правила й засоби виразного читання. Створена ціла наука читання творів художньої літератури. Адже майстерно прочитати вірш або створити образ літературного героя – теж мистецтво.

У християнському служінні часто використовується декламація, театральні постановки, сценки. Але найчастіше ті, хто читає вірші, грає ролі біблійних персонажів, не володіють мистецтвом художнього читання, та й не бажають цього вчитися. Але, що ще гірше, багато хто вважає, що в церкві не потрібне гарне виразне читання, бо ж це не мирська сцена. Але для того, щоб передати почуття автора, зміст твору, для того, щоб він зворушив серця слухачів і вплинув на їхнє життя, необхідно володіти мистецтвом слова й художнього мовлення.

У християнстві здавна використовується риторика (ораторське мистецтво) в християнській проповіді. Завдяки таким великим ораторам, натхненним Духом Святим, як Мартін Лютер, Жан Кальвін, Джон Вікліф, Джон Веслі, Чарльз Сперджен християнство поширилося по всьому світу.

У цій невеликій статті неможливо широко познайомити читача з усіма засобами художнього читання, адже це цілий курс, який протягом року вивчається в педагогічних вузах (у театральних закладах сценічній майстерності навчають три-чотири роки), але хочу відзначити, на що важливо звернути увагу при читанні християнської поезії.

По-перше – це техніка мовлення. Читець повинен мати хорошу дикцію (чітка й правильна вимова всіх звуків мови). Уміння володіти своїм голосом також необхідне для виразного читання твору. Наш голос може звучати вище або нижче, голосніше або тихіше. Він може мати різний тембр (забарвлення) – ласкавий, м'який чи суворий, твердий, різкий, залежно від змісту тексту, який ми читаємо. Читати ми можемо швидко, якщо йдеться про щось менш значне, і повільно, якщо хочемо щось підкреслити, відзначити його важливість.

По-друге, ми повинні звертати увагу на логіку мовлення. Не читати співучо-однотонно все підряд, а виділити в тексті ті слова, які є найголовнішими, найбільш важливими, зробити на них логічний наголос. Зазвичай перед цими словами робиться логічна пауза, щоб приготувати слухача до сприйняття особливо важливої інформації.

По-третє, величезне значення при читанні художнього твору має емоційно-образна виразність.
Це, перш за все, інтонація. Ми голосом можемо передати почуття захоплення, радості, жалю, смутку, сум'яття, страху, гніву й дати відчути це тим, хто нас слухає.

Коли ми читаємо вірш, ми повинні мати уяву (бачити всю картину, намальовану автором), щоб зуміти передати її слухачеві. Також ми повинні знати, кому належать ті чи інші слова, щоб передати їх від імені героя (позитивного чи негативного).

Часто в художньому творі автор промовляє не прямо і ясно, а потрібно щось осмислити, додумати, прочитати, як кажуть, між рядків. Це – підтекст. Важливо самому його зрозуміти і зуміти донести іншим. Для цього потрібно пропустити все через своє серце, щоб воно стало твоїм, близьким тобі.

Отже, ми бачимо, що художнє читання – це теж свого роду мистецтво, яке вимагає від нас знань, уміння й старання. Адже те, що ми приносимо в жертву Богові, має бути прекрасним, досконалим і слугувати для Його слави.

Лідія ВУДВУД

"Благовісник", 2,2014