Лікарю, оздоров самого себе!

«Лікарю, оздоров самого себе!» — таку приказку використали жителі Назарета, звернувшись до Ісуса, Який повернувся в рідне містечко після того, як звершив багато чудес. Вони знали Його раніше й не могли повірити в Його надприродну силу. Але коли я прочитав ці слова, то вони відкрилися мені відірваними від описаного вище контексту.

Ми всі знаємо, що Бог всемогутній, що Він великий і може робити неймовірні речі. Але чи є якісь моменти в цьому процесі, які залежать не від Бога, а від мене? Чи є те, що я сам за себе маю зробити, щоб отримати від Господа відповідь, щоб побачити Боже чудо? Розмірковуючи над цими питаннями, я прийшов до двох простих висновків.

Перше, що ми маємо робити, — це пам’ятати, кому ми належимо. Згідно з Божим Словом наше тіло насправді не наше, воно належить Господу, бо викуплене дорогою ціною Христової крові. «…Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви» (1Кор.6:15-20). Наше тіло викуплене Господом, щоб стати місцем, де перебуватиме Його присутність, або, як це названо у Писанні, бути храмом Святого Духа. І якщо завжди пам’ятатимемо про це, то ставитимемося до свого тіла трохи інакше.

Не знаю, як ви, але я, коли сідаю за кермо чужої машини, то поводжу себе трохи по-іншому, як за кермом своєї. Одного разу я кілька годин їхав автомобілем свого пастора — це було кілька годин зразкового водіння, тому що я усвідомлював відповідальність: цей автомобіль мені не належить, і тому я поводився з ним дуже обережно, щоб не створити ані найменшої загрози для нього.

Наше тіло належить Господу. Більше того, Бог викупив нас не просто собі у власність, а щоб ми були посудинами Божої слави, щоб ми були храмом Святого Духа, щоб ми могли бути тим місцем, де перебуватиме Божа присутність. Тому ставмося до свого тіла як до храму і не робімо з ним нічого такого, чого б не зробили з Божим храмом.

Гріх проти власного тіла — це те, що заважає Богові благословити наше тіло як його храм. Грішачи, ми руйнуємо храм Божий, але можна руйнувати його й не грішачи, а просто завдаючи шкоди своєму тілу. Писання ж чітко застерігає: «Не руйнуй Божого храму!» Апостол Павло казав: «Все мені можна, але не все на користь». Тобто може бути щось, що не є прямим гріхом, але це нам не на користь. Це не заборонено Біблією, але нам зашкодить, тому цього слід уникати.

Я не буду писати про здоровий спосіб життя. Для цього є більш компетентні люди та ресурси, але хочу сказати, що якщо ми молимося: «Боже, зціли мене, але живемо таким стилем життя, що шкодить нашому тілу, то обманюємо самих себе. Тобто ми хочемо зцілення, але не хочемо змінити свого стилю життя, який робить нас хворими. Так ми руйнуємо Божий храм, молячись при цьому: «Боже, зціли мене». Як мінімум, це не послідовно.

У мене час від часу виникає біль у спині. У кожного з нас, а у високих людей, як я, особливо, відбувається просідання хребців і защемлення нервів через слабкість м’язового корсету. Скільки разів на служіннях зцілення я стояв і молився Богові: «Зціли мене!» І як ви думаєте, Він мене зціляв? Зціляв! У деяких випадках я одразу відчував, як біль одразу зникає. Я щиро дякував за це Богові. Але кілька днів — і біль знову повертався. Я не раз запитував: «Господи, чому так? Ти ж начебто мене зцілив, то чому ж біль знову турбує мене?» І одного разу, коли я вчергове просив про зцілення, Бог відповів мені: «Я то тебе зцілю. Але м’язи тренувати замість тебе не буду». І тоді я зрозумів, що Бог може розблокувати, забрати біль. Але вирішення проблеми вимагає дій з мого боку. Я повинен змінити щось у своєму стилі життя. Я не раз чув заперечення: «Але ж Христос у спортзал не ходив», на що зазвичай відповідаю: «Але ж Він багато ходив». І якщо порівняти наш спосіб життя з тим, який був у часи Христа, то тоді було здорове харчування, здорове повітря, здорова вода і здорові фізичні навантаження.

Поділюся ще одним прикладом щодо цього. У мене недавно була настільки серйозна проблема з печією, що я смоктав таблетки від печії одна за одною. І от одного разу Бог послав у моє життя людину, яка запитала мене: «А о котрій ти останній раз їси?» Я спробував віджартуватися, щось типу: «Якщо не можна їсти вночі, то для чого лампочка в холодильнику?» Але ця людина серйозно пояснила: «Ну дивись: якщо твій шлунок протягом дня постійно завантажений і вночі також повний, то це не дає легеням працювати на повну. Ти обділяєш свій організм киснем. Від цього погіршується циркуляція рідин в організмі. Ти просто зупиняєш ті процеси, які Бог створив для твого нормального життя».

Я прислухався — і перестав їсти на ніч. Спочатку, скажу вам, давалося важко. Але десь на третій тиждень я помітив, що в мене зникла печія. Я став краще спати вночі. Тобто печія була сигналом від мого організму, щоб я щось змінив. І я міг би молитися скільки завгодно, але Господь замість мене не відрегулював би мого меню й режиму харчування.

Тому не грішімо проти свого тіла й не руйнуймо храму Святого Духа. Разом із тим дбаймо про те, щоб не руйнувати храмів інших людей, бо в Писанні сказано: «Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог…» (1Кор.3:17). І коли я став про це думати, то раптом зрозумів, що це як ніколи актуально сьогодні, коли ми можемо стати загрозою один для одного, якщо не будемо дотримуватися адекватних заходів. Я знаю, що деякі люди сміються з того, що ми дотримуємося застережень, сидимо в зібраннях у масках, зберігаємо соціальну дистанцію і т. ін. Але дотримання цих елементарних речей — це не відсутність нашої віри. Це взагалі не питання віри, це питання поваги до моїх ближніх, щоб я не створив загрози для інших. Тобто важливо думати не лише про себе, а й про інших.

Роздумуючи про тіло як про храм Божий, я згадав про Єрусалимський храм — і раптом зрозумів, що найважливіше в храмі не те, про що йшлося вище, хоча це дуже важливо. Найважливіше в храмі те, щоб храм був храмом, щоб він був місцем поклоніння, місцем, де ти переживаєш Бога. Євреї інколи плутали речі, вони забували, що важливий не сам храм, його оздоба, а те, що там відбувається. Важливе сходження Божої благодаті, важлива Божа присутність.

Пригадайте молитву Єзекії, коли напали вороги на Єрусалим: «Господи, врятуй це місто, бо тут Твій храм» — і сто сімдесят п’ять тисяч ассирійців полягло. «О, — кажемо ми, — Бог Свого храму на осміяння не дасть!» Але ж от подібна ситуація: нападає Навуходоносор, і люди до Бога: «Боже, спаси це місто, бо тут Твій храм». А Єремія їм: «Не кажіть: тут храм Господній». Ця історія закінчилася завоюванням, спаленням і Вавилонським полоном. Бо якщо храм перестає бути храмом, і все зводиться лише до зовнішньої оболонки, то Бог і такого храму не збереже.

Це повторилося і в часи Христа. Коли Він прийшов у Єрусалим, Йому сказали: «Подивися на цей храм, на це каміння, на золото!» Але Він відказав їм: «Оскільки ви не зрозуміли часу відвідин, не зрозуміли суті, то з цієї форми нічого не залишиться!» Якщо ти втратиш живі стосунки з Богом, якщо ти втратиш реальну близькість із Ним — і твій храм перестане бути храмом, то Бог буде допускати у твоє життя щось, що тебе тиснутиме, що буде завдавати тобі дискомфорту, щоб ти став піднімати свої очі до Неба. Це Божий сигнал, який свідчить про те, що тобі треба щось переосмислити й змінити.

Тобто найперше: пам’ятай, що ти не належиш сам собі. Ти Божий, тож стався до свого тіла як до Божого храму й поважай цей храм в інших людях.

Друга думка, на якій я хочу спинитися в контексті цієї теми, записана в Посланні до римлян, 10:11: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений». Тож друге, що ми маємо практикувати у сфері свого здоров’я, — це віра і довіра. Провівши два тижні на самоізоляції й знаючи, що буду проповідувати на цю тему, я прослухав десь від 30 до 40 годин різних проповідей на тему здоров’я та зцілення. І коли я став вникати в те, що взагалі на цю тему вчать, то зрозумів, що деякі думки є настільки полярними, що ти не згоджуєшся з жодною з них.

Одна позиція, якої тримається частина християн, полягає в тому, що нам взагалі не треба ревнувати про чудеса й шукати зцілення, бо Бог знає, що ти маєш пройти в житті. Якщо треба буде, Бог Сам тебе зцілить. Коли я почув цю думку, то обурився: «Зачекайте, а як же Христос, до Якого приходили люди й чекали чуда?» І ми бачимо ці чуда на кожній сторінці Євангелії. А книга Дій апостолів взагалі з’явилася тому, що люди не сиділи, а йшли та проповідували, а Бог супроводжував їхні слова чудесами й знаменами. Зрештою, якщо від людини нічого не залежить, то чому Христос запитував у людей, чи хочуть бути здоровими й чого вони взагалі хочуть? Для Ісуса було важливо, щоб у людини була спрага, було бажання. Апостол Яків прямо говорить: «Ви не маєте тому, що не просите». А ще: «Коли хто хворий із вас, то хай прикличе пресвітерів церкви, які помоляться. І молитва віри зцілить хворого». Ми тут бачимо, що ініціатива походить від людини, яка хворіє.

Очевидно, вищевикладений погляд неправильний. Бо якщо людина не шукатиме зцілення, то Бог не буде нав’язуватися. Адекватна позиція полягає в тому, що хвороба — це не норма. І змирятися з нею — не нормально. В Едемському саду хвороб не було, і у вічності їх не буде. Це значить, що Бог не планував хворобу і її не залишить. Звичайно, ми живемо у світі після гріхопадіння — між Едемом і Небом, і ми несемо на собі наслідки гріхопадіння. Але навіть при всьому цьому це не значить, що ми повинні з ними погоджуватися. Якщо Адам і Єва згрішили, і через них гріх увійшов у наше життя, чи означає це, що й ми повинні грішити? Звісно, що ні. Ми повинні боротися з гріхом, як боремося з бур’янами, які теж на землі з’явилися після гріхопадіння. Те ж саме з хворобами.

Протилежний табір приводить людей в іншу крайність: якщо ти віруючий, то повинен бути абсолютно здоровим. Якщо ти хворієш, то з тобою щось не так: у тебе мало віри, бо Ісус помер на хресті, взявши на себе й наші гріхи, і наші немочі, і наші хвороби. То якщо Христос забрав усі хвороби на хрест, а ти все ще хворієш, то ти маловірний.

І тут знову ж відчуваю обурення. Мало того, що хвора людина бореться і їй важко, то ще привалімо її кам’яною плитою осуду й вини. Я бачив безліч «дуже віруючих» людей, які навіть від лікування відмовлялися, бо Бог їх зцілить. А зрештою ми хоронили їх. Очевидно, це так не працює. Напевно, тут усе якось по-іншому.

«То Христос помер за наші гріхи та хвороби? Чи не помер?» — спитаєте ви. Однозначно, помер. Але спроектуймо це на спасіння. Ісус взяв усі наші гріхи на Себе. І коли ми каємося у своїх гріхах, то в цей момент отримуємо спасіння. Ми вже спасенні. Але далі, як каже Біблія, ми все своє життя звершуємо своє спасіння, будучи вже спасенними, і зрештою будемо спасенні, коли прийдемо на небо, бо там із гріхом точно вже не матимемо справи. Так, тут, на землі, ми вже спасенні, але гріх нікуди не дівся. І спокуси нікуди не зникли. І ми мусимо постійно протистояти їм, звершуючи своє спасіння.

Так само і з хворобами. У момент, коли ми прийняли Христа, юридично були визволені від хвороб. Ісус забрав наші немочі й болі, усе вже звершено. Але в процесі земного життя в цьому недосконалому світі ми десь допускаємо якісь помилки самі, десь стаємо жертвами певних обставин, і, як зі спасінням, щоразу повинні протистояти хворобам. Та коли прийдемо в небо, там усе буде, як Бог запланував спочатку. І ми станемо здоровими не лише де-юре, а й де-факто.

І як на питання: «Ти вже спасенний?» ми відповідаємо: «Так, спасенний», на питання: «Ти зцілений?» можемо відповідати: «Так зцілений». — «Але чому ти все одно хворієш?» — «Бо я ще не дійшов до неба».

Питання тут у тому, що ми іноді неправильно розуміємо, що таке віра. Це не просто ціль, до якої ми рухаємося будь-якими методами. Віра — це не те, що походить від того, що мені захотілося чи того, як я собі запланував. Істинна віра походить від слухання, а слухання від Слова Божого. Це ціль, яку поставив переді мною Бог.

В основі віри лежить Слово від Бога. У процитованому уривку про «віру від слухання Слова» вжите грецьке слово «рема», що означає «слово-відкриття», «слово, яке проговорило до мене». Звісно, віра може виникнути й від бажань людини. Але це буде віра людська. А Христос закликав нас мати віру Божу. Я знаю безліч людей, які мають сильну віру, але це не обов’язково віра Божа. Будь-який бізнесмен, який писав книгу про свій успіх, радить: «Став мету — і йди до неї будь-якою ціною». Це віра, яка привела його до успіху, але її не обов’язково дав йому Бог. Це може бути взагалі диявольська ціль. Але суть християнства в тому, що ми не просто віримо, але ми віримо в те, що нам сказав Бог.

Коли я став дивитися на це з цієї позиції, то зовсім по-іншому прочитав 11 розділ Послання до євреїв. Там ми бачимо відомі всім слова: «А віра ж — то підстава сподіваного і доказ небаченого». Раніше я читав так: «Тепер треба придумати, чого б сподіватися». І зазвичай у нас дуже бурхлива фантазія: ми починаємося уявляти те, чого хочемо в житті, ніби чим більше я буду собі уявляти й очікувати цього, то це вплине на ситуацію, і Господь дасть мені те, що я хочу. Але раптом, читаючи, я запитав себе: «А що стоїть на початку віри? Від чого вона походить?» І тоді я усвідомив, що її основою є слухання, а слухання від Слова Божого. Бог робитиме по твоїй вірі лише те, що Він заклав у твою віру від Свого Слова — стартової точки Божої віри.

І, зрозумівши це, я помітив, що за кожною історією віри, яка згадується в Посланні до євреїв, стоїть конкретне відкриття від Бога: «Вірою Ной, як дістав був об’явлення…», «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину…» Ці люди не думали: «О, що б то мені зробити чи куди піти?» Вони отримали Слово, і це Слово сформувало в них віру.

Тобто Слово Боже породжує віру Божу, і вже на цю віру приходять чудеса Божі. Не Мойсей прийняв рішення вивести народ Божий і вірою зробив це. А спочатку було слово до нього від Бога. І вірою в це слово він вивів народ, вірою відкрив Червоне море. Єгиптяни зробили спробу так само перейти через море — і загинули, тому що це було не їхнє відкриття.

До мене не раз приходять люди і запитують: «Пасторе, от я знаю чоловіка, який перестав пити таблетки — і після цього зцілився. Оскільки Господь явив йому чудо, то я тепер вирішив зробити так само. Можна?» На це я відповідаю: «Ти можеш робити все, що захочеш. Але якщо тобі цікава моя думка, то не можна». — «А чому?» — «Тому що це не твоя віра, це не твоє відкриття. Якщо йому Бог сказав це зробити, хай робить. А тобі Бог казав це робити? Чи ти просто наслідуєш іншого?»

Ми повинні брати зі свідчень не метод, який Бог відкрив конкретній людині, а приклад того, як людина шукала Бога й наскільки ревно робила це, що Господь їй відкрив.

Якою б не була твоя ситуація, щоб знайти віру, знайди передусім Слово від Бога. Причому те Слово, яке Бог скаже конкретно тобі. Це може бути обітниця про зцілення. І є різниця між тим, що ми просто читаємо «в ранах Його наше зцілення» і тим, коли це Слово Бог проговорить у твоє серце так, що воно прямо до тебе зазвучить ніби безпосередньо з уст Божих. Відкриття — це коли Слово Боже оживає, коли несе у твоє серце неймовірну силу. Саме з цього народжується віра.

Так само Бог дає обітницю про зцілення. Він може дати слово, яке спонукатиме тебе до певних змін у житті. Я впевнений, що для когось шляхом до зцілення стануть слова про тіло як храм Святого Духа. А комусь треба отримати слово, що для отримання зцілення він має простити своїм ворогам. Дехто має проявити вірність у тому чи іншому. Але людина повинна від Бога особисто почути, що їй треба зробити, щоб отримати зцілення. А комусь, можливо, Бог дасть слово, яке проведе його через долину недуги й дасть силу пережити все. І, може, це буде слово, яке, на перший погляд, усім видаватиметься таким, що не стосується тебе. Але коли ти це слово отримаєш, вір у нього, і, тримаючись вірою за нього, довіряй цьому слову, щоб гідно пройти найскладніші періоди свого життя.

Микола САВЧУК

"Благовісник", 4,2020