Батьківство без фанатизму, або Діти — не центр Всесвіту

Декому ця стаття може здатися радикальною, хтось побачить у ній власні методи виховання, дехто покрутить пальцем біля скроні, але знайдуться й ті, хто спробує застосувати описане на практиці й виявить, що любити дитину й недосипати та недоїдати — речі абсолютно не тотожні.

1. Сон. Під час першої вагітності я прочитала в одній книжці цілком антислов’янську пораду: не робіть сон своєї дитини залежним від колискових, гойдання чи будь-яких інших традицій, створених батьками новонародженого дитятка під припливом бурхливих емоцій. Звичайно, у цей період хочеться постійно тримати немовлятко на руках, цілувати, розглядати, співати й робити все, щоб виявити свою любов. І це робити треба! Тільки не перед сном. Адже неодмінно настане час, коли батьків спіткає хвороба чи нездоланна втома, коли сил на колискову не буде, а залежне від «традицій засинання» немовля просто не зможе самостійно поринути в сон.

У нашій сім’ї практикувалося таке: знаючи, що Євангелінка сита, суха й здорова, я вкладала її, а згодом і Солю, у колиску зі словами на кшталт «пора спати» й дистанціювалася. Спочатку дітки трохи плачуть, і це природно (вони перевіряють дорослих на емоційну слабкість), а потім, зрозумівши, що «номер не пройде», спокійно й солодко засинають. Тут одразу згадуються слова Соломона: «Якщо покладешся — не будеш боятись, а ляжеш — то буде приємний твій сон» (Пр.3:24). До речі, у цьому уривку мова йде про «розважливу людину, яка стереже свій розум», а отже — аналізує різні підходи, не покладаючись лише на традиції пращурів. Моїм дівчатам майже 6 і 4 роки, і в результаті впорядкованого від народження сну вони вже два роки сплять в окремій кімнаті. Більше того, удень, коли ми просто кажемо, що пора спати, — вони йдуть у дитячу кімнату, за ними закриваються двері — і ВСЕ, діти сплять. Увечері ж останні три роки практикуємо читання біблійних історій та сімейну молитву. Це вже робимо цілеспрямовано, щоб із дитинства вони звикали завершувати день у спільності з Богом та рідними. «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр.22:6).

2. Їжа. Тут йтиметься про те, що вже з 1,5-2 років здорова людинка ЗДАТНА їсти самостійно. Звичайно, важливо, щоб вміст тарілки був достатньо подрібненим, щоб страва без проблем потрапляла до маленьких ротиків, а ваше рішення не пхати її до цих ротиків — достатньо твердим. Зрозуміло, що на початках все навколо буде в каші, супі чи пюре. Але чим більше ви дозволятимете дитині бути самостійною, тим швидше вона такою стане.

А боротьба з небажанням їсти проста. Ми кажемо: якщо хочеш, можеш не їсти і йти гратися. Але поки тарілка не буде порожньою, тобі не можна буде їсти абсолютно НІЧОГО (ні хлібчика, ні пряничка, ні бананчика й т. ін.). І, знаєте, це працює. Може, я і кат, але мої діти їдять перше, друге й салат, а не перебиваються бутербродами.

3. Візочок. Дорогі мами, прекрасний період життя, коли дитина сидить у візочку, а ми ходимо з ними так далеко і так довго, наскільки нам хочеться, повинен колись закінчитися. Звичайно, це непросто, бо діти, які звикли до того, що їх возять, пройшовши зі сто метрів, попросяться «на ручки», і на початках треба буде їх трохи нести, а трохи вести за руку. Мені особисто дуже допомогли самокати. Дитина вже розуміє, що на цьому засобі пересування може рухатися самостійно в однаковому темпі з мамою. Якщо ж сильно втомилася, може поставити обидві ніжки на самокат, щоб дорослі трохи допомогли. Це зручно, бо не треба носити малечу на руках і при цьому не дати їй перевтомитися. Євангеліна стала на самокат з 2,6 років, а Соломія — з 1,8.

4. Будьмо чесними з дітьми. Щоб уникнути участі в аматорських сімейних концертах у громадських місцях та зберегти свою нервову систему від зайвих конфліктів, важливо дотримуватися своїх обіцянок. Якщо пообіцяли, що купите «кіндер», коли дитина чемно посидить із вами в довжелезний черзі до лікаря, а вона так зробила, то неодмінно купіть його. Інакше потім жодні обіцянки-цяцянки на неї не вплинуть. Те саме і з покаранням. Якщо бачите, що дитина пхає пальці псові в пащу або в електричну розетку з цікавості, то як дорослий, що тверезо оцінює небезпеку таких експериментів, твердо скажіть, що так не можна робити, поясніть — чому й зауважте, що наступі спроби будуть каратися. І якщо ці спроби будуть, друзі, дотримуйтеся того, що пообіцяли. Це може спасти дитині життя й допоможе усвідомити, що батьки слова на вітер не кидають. Здається, саме про це апостол Павло писав батькам, що належали до Ефеської церкви: «А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф.6:4).

5. Правило команди. Найважче виховувати дітей там, де дорослі не мають спільної стратегії. Мабуть, кожен був свідком ситуації, коли один з батьків за непослух карає дитину (у межах адекватності, бо ж «до юнакового серця глупота прив’язана, та різка картання віддалить від нього її» (Пр.22:15), а інший стає на захист. Ось таке «добро» — найгірше зло. Це, по-перше, дає дитині зрозуміти, що дорослі й самі не знають, чи правильно роблять, і, як наслідок, вона отримує «право» не визнавати своєї провини, чекаючи на «захист». А, по-друге, дитина з роками, знаючи, що покарання завжди можна уникнути, знайшовши «милостивого захисника», може закріпити в собі звичку маніпулювати. Яким же буде шок, коли ця колись маленька людина дізнається, що в дорослому житті за свої вчинки треба відповідати. Тож не будьмо «добрішими за Бога» і згадаймо мету, заради якої інколи треба зробити дитині боляче: «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведності!» (Євр.12:11).

Звичайно, наші діти не ідеальні, бо не ідеальні ми. Вони теж бувають нечемними, пустують, не слухаються, але в загальному ці декілька правил, придумані не нами, а позичені з книжок та почуті в розмовах із досвідченими друзями, дуже допомагають зберігати мир та емоційну рівновагу нам, батькам. «Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала, бо ліпше надбання її від надбання срібла, і від щирого золота ліпший прибуток її, дорожча за перли вона, і всіляке жадання твоє не зрівняється з нею» (Пр.3:13-15).

Марічка ГАЛЮК,
м. Івано-Франківськ

Благовісник, 1,2017