Благовісник

Самодисципліна: рух вперед чи гамівна сорочка?

Зростання в особистій святості значною мірою визначається нашим прогресом в самодисципліні. Без твердої основи на дисципліні не може бути зростання в благодаті. Перш ніж дисциплінувати кого-небудь вдома, на роботі або в церкві, спочатку потрібно дисциплінувати самого себе.

Загальновідомо, що особиста дисципліна — це не дуже популярна тема в наші дні. У нашому суспільстві наполеглива вимога самодисципліни натикається на опір навіть серед багатьох християн. Вони кричать, що це легалізм, захищаючи свої права на християнську свободу. Ці люблячі свободу віруючі дотримуються ідеї, що дисципліна обмежує їхню свободу в Христі й одягає на них духовну гамівну сорочку.

Але багато хто з цих віруючих таким чином настільки неправильно використовують свою свободу в Христі, що насправді не мають взагалі ніякої духовної дисципліни. Вони настільки сильно перенесли свою увагу на християнську свободу, що їхнє духовне життя втратило рівновагу. А таке нехтування своєю духовною самодисципліною подовжує період духовної незрілості й залишає майже без самоконтролю для протистояння спокусам і гріху.

Будьмо чесними: там, де немає дисципліни, немає й учнівства (слідування за Христом). І якщо ми не дисциплінуємо самі себе, то Бог Сам буде виховувати нас (див. Євр.12: 5-11). Так чи інакше, у нашому житті буде дисципліна. І, знаючи нашу схильність до гріха, ми повинні самі виховувати себе, щоб жити благочестиво, або ж ми будемо піддані Божій дисципліні.

Що таке самодисципліна?

Грецьке слово «дисципліна» (енкратейа) походить від кореня «крат», який позначає владу або панування. Самодисципліна — це прояв влади над самим собою. Це вміння тримати себе під контролем. Це слово позначає управління своїми внутрішніми бажаннями, думками, діями й словами. Це те, що віруючий повинен здійснювати у своєму житті (див. Гал.5:23, де йдеться про здержливість).

Це ж слово використане в Першому посланні до коринтян, 7:9, щоб позначити «стриманість» від незаконних сексуальних бажань. Так само «єпископ» повинен бути «стриманий» (Тит.1:8), дисциплінований і у своїх внутрішніх прагненнях, і в їхніх зовнішніх проявах. Самоконтроль — це обов’язкова риса для духовного лідера.

Протилежність самодисципліні — стиль життя, що потурає своїм бажанням, який продукує «вчинки тіла» (див. Гал.5:19-21). Навіть невелике ослаблення самоконтролю неминуче призведе до грішних справ. І де є самовладання, там є й сильний опір чуттєвим бажанням і гріховному вибору. Володіння собою приводить всі думки, слова й справи в підпорядкування Христу (див. 2Кор.10:5). Будь-яке просування в особистому освяченні вимагає самоконтролю.

Що не самодисципліна?

Щоб краще зрозуміти, що таке самодисципліна, треба подивитися на те, чим вона не є. Два помилкових погляди на християнське життя — пелагіанізм і напівпелагіанізм — спотворюють правду про самодисципліну.

У IV столітті британський аскет на ім’я Пелагій (354 – 420 рр.) вчив смертоносній помилці, що людині властиві можливості спасти й освятити себе саму. Він заявляв, що використовуючи особисту силу волі, людина може виконати волю Божу. Цим Пелагій відкинув ідею про первородний гріх і про повну безбожність людства. Він наполягав, що єдине, що необхідно, — це знання Божого закону. І говорив, що людина може своєю свободою волі дисциплінувати себе, якщо прийме таке рішення.

За своє смертоносне вчення Пелагій був визнаний єретиком на Карфагенському Соборі (418 р.). Але, як це не трагічно, «Пелагій» все ще залишається з нами. Багато людей у наш час помилково вважають, що вони можуть бути тим, чим вони просто оберуть бути за своїм бажанням. Ця безглузда мантра виявляє себе в сучасних рухах «допоможи собі сам» і «Євангелія процвітання»: «Що може уявити собі ваш розум, те може зробити ваша воля». Прихильники цих рухів заявляють, що у нас є здатність до самодисципліни.

Другий помилковий погляд — це напівпелагіанізм. Цей підхід має на увазі, що людина має деякі можливості для свого порятунку й освячення. Людина повинна проявити свою волю у взаємодії з Богом. У цій спільній діяльності й формується самодисципліна. Бог дає деяку міру благодаті, але людина робить все інше.

Напівпелагіанізм тільки наполовину християнське вчення. Це компромісне рішення також було проголошено єретичним Західною церквою на Другому Оранжському Соборі (529 р.). Але, на жаль, ця нечиста спадщина збереглася до сьогоднішнього дня в людиноцентричній теології армініанства (православ’я) й прагматичних методах фіннеїзму (походить від імені євангеліста Фіннея).

Але на противагу цим ученням істину проповідував у IV столітті інший учитель — Августин (354 – 430 рр.). Цей обдарований церковний лідер визнавав, що Бог — єдиний автор людського спасіння й освячення. Своєю суверенною благодаттю Бог одноосібно відроджує духовно мертвих грішників.
Кожен християнин повинен прагнути до святості, але для цього Бог повинен діяти в нас, щоб звершити це особисте благочестя (див. Фил.2:13-14). Вчення Августина проголошувало, що тільки Бог може сформувати справжню самодисципліну в віруючому.

Звідки береться самодисципліна?

Ця чеснота самоконтролю — плід Духа (див. Гал.5:22-23). Як лоза формує плід, так і самодисципліна формується винятково Духом. Самоконтроль ніколи не буває створений самою людиною, швидше за все це праця благодаті в нас. І хоча ми й виявляємо самодисципліну, але ми просто приносимо її як плід. Ми ніколи не створюємо її.

Ісус сказав, що без Нього ми нічого не можемо (див. Ів.15:5). Не в нашій волі робити щось угодне Богові. Тільки через Його благодать, яка дає нам цю здатність, ми можемо контролювати себе у своїй постійній боротьбі з гріхом. Апостол Павло казав, що може все в Христі, що його підкріпляє (див. Фил.4:13). Тобто Христос повинен здійснювати в нас Свою велику працю.

Як соки, що течуть в галузці, формують плід, так і божественна благодать наповнює віруючого, формуючи в ньому плід — самоконтроль. Сама по собі людина ніколи не зможе зробити цього. Тільки християни, які живуть під владою Святого Духа, можуть управляти своїм життям. У Посланні до галатів, 5:22-23, ми читаємо, що є дев’ять різних складників плоду духа. Самодисципліна займає заключне місце в списку. І ця позиція підкреслює її стратегічну важливість. І насправді, самодисципліна — це сукупність всіх попередніх плодів, вироблених Духом. Праця Духа приходить до своєї мети у формуванні самоконтролю. Ця чеснота допомагає нам втілити в життя всі інші аспекти духовних плодів.

Як виглядає самодисципліна?

Апостол Павло порівнював самодисципліну, яка повинна бути в житті християн, з тренуваннями атлета для участі в античних спортивних змаганнях: «І кожен змагун утримується від усього» (1Кор.9:25). Якщо бігун хоче виграти в змаганнях, він повинен усе своє життя підпорядкувати суворій дисципліні жорстких тренувань. Напружена праця атлета вимагає, щоб він серйозно обмежив свої бажання. Щоб стати переможцем він повинен відмовитися від багатьох доступних йому речей. Вони дозволені глядачам, але не атлету-чемпіону. Він повинен дотримуватися правильної дієти, мати достатньо відпочинку і напружено тренуватися. Всі аспекти його життя повинні бути під контролем.

Так і в християнському житті. Павло спонукає нас «вправлятися в благочесті» (1Тим.4:7). Прагнучи до святості, віруючий повинен слухати біблійну проповідь і вчення, а також брати участь у спільному поклонінні громади, вечері Господній, читати Біблію, роздумувати, молитися й спілкуватися з братами й сестрами у Христі. І не тільки це — він також повинен відмовитися від безлічі не заборонених йому задоволень, якщо хоче отримати нагороду.

Така самодисципліна — докір для теплих християн, які майже нічого не роблять для досягнення духовної перемоги. Цих віруючих можна порівняти з людьми, що страждають від зайвої ваги — вони духовно безформні, з обрюзглою вірою, такі собі духовні диванні овочі з роздутими таліями. Стиль їхнього життя характеризується потуранням своїм бажанням через відсутність у них самоконтролю.

Павло додає, що він б’ється не так, щоб бити повітря (див. 1Кор.9:26). Боксер-чемпіон на рингу повинен бути чітко сфокусований на цілі. А недисциплінований боєць розкидається ударами навколо, ніколи не потрапляючи в противника. Так і недисциплінований віруючий зазнає поразки в сутичці з гріхом. Але віруючий не повинен бути таким, він повинен контролювати себе в своїй боротьбі з гріхом.

Атлет-чемпіон повинен домогтися від свого тіла повного підпорядкування. І якщо у нього не вийде, то він не зможе змагатися. Павло каже нам: «Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1Кор.9:27). Апостол спонукає нас дисциплінувати наші тіла й протистояти гріховним бажанням. І якщо ми не будемо цього робити, то втратимо нагороду.

Яка ціна самодисципліни?

Віруючі мають свободу в Христі досягати того, що не заборонено в Писанні. Але ми не можемо дозволити чому-небудь панувати над нами. За перемогу завжди треба платити. І в християнському житті так само.

Це породжує необхідність проявляти самодисципліну в таких сферах, як харчування, час, гроші та ін. Ми повинні контролювати себе, коли розважаємося й відпочиваємо. Ми повинні обмежити свої бажання в будь-якій сфері, якщо це заважатиме нам досягнути вічної нагороди.

Якщо ми хочемо контролювати себе, то повинні віддати конт-роль над своїм життям Ісусу Христу. У цьому є якась парадоксальність християнського життя: ми повинні віддати контроль над собою, щоб знайти самоконтроль.

Тож нехай дарує нам Бог здатність до самодисципліни, яка так потрібна для перемоги над гріхом!

Стів Лоусон

"Благовісник", 2,2018