Спокій у Христі

Коли я навернувся до Христа, для мене не була основною думка, що Христос — це єдиний центр життя людини. У моєму житті було багато інших важливих моментів. Це спілкування з людьми, зокрема й свідчення їм, плани та цілі, пов’язані з Богом та Церквою, і не тільки. Христос, звісно, був значимою частиною життя разом із іншими важливими його аспектами. Але з часом, коли я став стикатися з різними труднощами, то усвідомив, що значимість Христа — це не просто теологічне вчення, це реальність, яку людина повинна осягнути та якої повинна навчитися. І для цього потрібно докладати особисті зусилля, бо інакше все, про що я говоритиму далі, не прийде в наше життя.

Він по правиці моїй

«Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, і я не буду захитаний! Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!» (Пс.15:8-9).

Людина — цілісна особистість, і нам важко розпізнати, де її душа, де дух і де тіло, хоча ми робимо спроби їх розрізнити. Але коли ми у своєму житті постійно відчуваємо Господа, то, сказано, що радіє наше серце, веселиться дух і тіло перебуває в спокої.

Нині багато людей у світі мають проблеми зі здоров’ям, причини яких не фізіологічні. Вони виникають тому, що люди перебувають у постійній тривозі та переживаннях. Вони живуть у постійному стресі, із яким не можуть впоратися. І це стосується не лише невіруючих людей, а й християн. І цей постійний стрес відображається як у їхньому дусі чи душі, так і в тілі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, відсоток психосоматичних захворювань нині становить близько 40%. Тобто майже половина хвороб, із якими люди звертаються до лікаря, виникають не через фізичну недугу, а через душевні переживання. Але Писання дає вирішення цієї проблеми, спонукуючи нас вірою прийняти, що Господь завжди поруч із нами. І, насправді, це не важко, тому що наша душа не може не переживати Божої присутності, Він завжди поруч із нами, навіть якщо ми фізично цього не відчуваємо.

Фундамент довіри

У кожної людини є те, на що вона опирається в житті. Немає таких людей, які не надіються ні на що. Проте часто те, на що ми надіємося, — «як те павутиння, і як дім павуків його певність...» (Йов.8:14). Така основа для нашої надії хитка — і в нас виникають проблеми. Підставою для нашої надії та впевненості може бути й щось хороше. «Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?» (Йов.4:6). Але й ця опора не завжди є непохитною.

У книзі пророка Єремії читаємо: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!» (Єр.17:5).

Звісно, ви можете сьогодні прийняти рішення не надіятися на себе, свої сили, фінанси, інших людей і т. ін., але цього замало. Те, на що ми опиралися певний час, стає нашою глибинною сутністю, яку не так легко змінити.

У різних сферах моя довіра може бути різною. У дечому я можу дуже твердо надіятися на Бога. Наприклад, у сфері служіння я можу повністю довіряти Богові, але у сфері фінансів надіятися винятково на свої сили. І там я буду мати поразку. Також наша довіра Богові може бути ситуативною, тобто залежати від обставин.

З ранніх років усі ми жили в певному оточенні, де формувалася наша надія та довіра. Нам казали: «Ти повинен багато працювати, щоб щось мати», «Ти повинен правильно поводитися, щоб заслужити прихильність», «Ти ж хлопчик, тобі не можна плакати» і т. ін. І на основі цього формувалося наше світобачення, на цьому будувалася наша довіра. Якщо ж ці принципи не спрацьовують, у серце вкрадається тривога й хвилювання, які згодом приводять до хвороб та інших негативних наслідків.
Проте Біблія пропонує вихід — постійно пробувати в Богові: «На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно!» (Пс.70:6).

Види тривоги

Тривога, наскільки я бачу з Писання, життя та наукових досліджень, може містити в собі усвідомлений і неусвідомлений складник. Пригадайте, що каже Саул, коли пояснює Самуїлові причину поспішного принесення жертви: «Бо я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не прийшов на умовлений час тих днів. А филистимляни зібралися в Міхмаші. І я сказав: «Тепер филистимляни зійдуть до мене до Ґілґалу, а Господнього лиця я ще не вблагав». І я вирішив, і приніс цілопалення!» (1Сам.13:11). Самуїл докорив йому, що той недобре вчинив, і цей докір був справедливим. Нам іноді також справедливо докоряють. Але питання тут в іншому: чи міг Саул вчинити по-іншому? Всередині в нього був страх і тривога. Він бачив, як розбігаються від нього люди, бачив, як филистимляни збираються проти нього. Уявіть собі стан царя, який не має відповіді для своїх підданих. Він одразу ж втрачає авторитет у їхніх очах. На ньому лежить величезний тягар відповідальності, від нього багато очікують, а він сам не знає, що робити далі.

Так само буває в нашому житті: ми не маємо відповідей від Бога, не маємо на що обпертися — і тривога проникає в серце.

Саул чітко усвідомлював, що є причиною його хвилювання — тягар царської відповідальності і відсутність зв’язку з Самуїлом. І він вирішив, що єдиний вихід із ситуації в цьому разі — самому принести жертву.

Нам іноді кажуть: «Треба було більше вірити, сильніше молитися». Але ми не мали ресурсів для цього! У тій ситуації ми прийняли поразку, керуючись страхом, тривогою, хвилюванням, відсутністю віри. І тут скільки не закликай нас стояти до кінця — ми не зможемо, бо не маємо відповідного потенціалу.

Саул чітко усвідомлював свою проблему, але наша ситуація може ускладнюватися тим, що ми не до кінця розуміємо причини свого страху чи хвилювання. Щось подібне було в житті Анни. Її чоловік Елкана любив її, проте дітей у неї не було. Це було проблемою в той час і причиною для зневаги та насмішок. І одного разу, коли сім’я Елкани вчергове прийшла в храм, Анна «була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко» (1Сам.1:10).

Я думаю, що в той час в Ізраїлі були ще такі жінки, як Анна, але не всі вони реагували на цю проблему так, як вона. Її проблема полягала ще й у тому, що «її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй». Тобто в житті Анни відбувалися інші процеси, які впливали на більш гостре сприйняття її проблеми. У нашому житті так само дуже часто виникають ситуації, у яких ми маємо неусвідомлену тривогу, тобто до кінця не розуміємо, що є істинною причиною нашого хвилювання. Можливо, вона хвилювалася, що чоловік залишить її, бо ж недаремно він змушений був постійно переконувати її, що любить. Певно-таки вона висловлювала свої сумніви вголос. Та причиною всіх оцих тривог Анна вважала відсутність дітей і саме з цим прийшла в храм, де спочатку висловила свою проблему, а потім «довго молилася перед Господнім лицем», «вилила душу свою перед Господнім лицем». І коли священик запитав у неї, чи вона п’яна, жінка не відповіла, що просто бездітна й просить сина в Бога, а сказала: «Я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї» (1Сам.1: 16). Це свідчить про те, що вона й сама до кінця не усвідомлювала, що тривожить її.

Дуже часто неусвідомлена тривога стає тягарем та пресом у нашому житті, вона приводить нас у постійну тугу й скорботу. І ні хтось інший, ні навіть ми самі не можемо до кінця визначити, що гнітить нас. Але Анна обрала правильний вихід — прийшла до Бога, щоб вилити свою душу перед Ним.

У моєму житті було щось подібне. Після навернення я часто підходив до братів і ставив їм запитання щодо свого життя та служіння. Але відповіді братів зовсім не торкалися мене, вони не задовольняли моїх потреб. І в якусь мить я відчув, що мене ніхто не розуміє. Минуло багато років, поки збагнув, що не брати мене не розуміли, а я сам себе не розумів і неправильні ставив питання, бо повною мірою не усвідомлював, що викликало ці питання і які ще більш глибокі питання крилися під ними.

Мені здавалося, що те, що я говорю, є відображенням моєї тривоги. Але це було не так, тому відповіді братів не задовольняли мене, як не задовольняли Анну слова Елкани: «Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?» Ці відповіді не потрапляли в центр джерела тривоги, яке било в серці. Саме тому після глибокого спілкування з Богом відповідь священика Ілії жінці була не «Бог дасть тобі сина», а така: «А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала». Тут йшлося не лише про дитину, хоча й про неї також.

Так само й у нашому житті. Нам здається, що наша проблема криється лише в цій конкретній «дитині», якої в нас немає, — духовному плоді, відповіді на питання чи вирішенні складної ситуації. Але проблема набагато глибше — у неусвідомлених нами страхах та тривогах.

Як отримати спокій у Богові?

Спокій у Богові, у Христі — це стан умиротворення в нашому серці. Наш неспокій небезпідставний, він не виникає на порожньому місці, він завжди на чомусь базується. І дуже часто ми не можемо повною мірою усвідомити цього, а Господь може. Саме тому Писання радить: «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1Петр.5:7). Ваша тривога має під собою фундамент, але дозвольте Богові взяти її на Себе. Інколи нам здається, що в нашому серці накопичилося стільки всього, що ми з цим ніколи не зможемо розібратися. Але це неправда. Господь хоче, щоб, починаючи з цієї миті, ми довіряли Йому свої страхи й тривоги та шукали заспокоєння в Ньому. І чим більше болю є у вашому серці, тим більше ви потребуєте Ісуса Христа. Ніхто, окрім Бога, вам не допоможе. Служителі, як і священик Ілій, можуть вам лише сказати слово від Бога. Але зцілити ваш душевний біль може лише Господь.

Чому це не спрацьовує?

Здавалося б, усі ми знаємо, що Господь дає спокій нашим серцям, але від цього не меншає християн, які не мають цього спокою у своєму житті. Відповідь криється ось у чому: є те, через що Ісус не залишить нас у спокої. Шлях у Божий спокій починається зі зміни нашої системи цінностей. Неможливо ввійти в Божий спокій, не набувши божественної системи цінностей. Ось як відбувалося це в житті Закхея: «Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк.19:8). Це те, чого ми часто не бачимо в сучасному християнстві. Закхей ХХІ століття сказав би: «Ісусе, може, у Тебе є якісь потреби. У мене все нормально з грошима, я хотів би благословити Тебе і Твоїх учнів за слово, яке Ти мені сьогодні сказав». При цьому його попередні цінності й далі відігравали б для нього таку ж важливу роль, які і раніше. Закхей часів Христа показав своїм прикладом, що колишні цінності втратили для нього значення. І основне, що цікавить його, — інші люди, зокрема ті, які мають потребу, і ті, яких він образив. Для нього не важливо те, що він втратить гроші. Йому важливе те, як на нього подивиться Господь.

Наша система цінностей має велике значення для Бога. Колись Ісус сказав учням, які захоплювалися красою та величчю храму: «Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!» (Мр.13:1-2). Нині так само люди часто пишаються своїми церковними спорудами, тішаться тим, що чогось досягнули в служінні, але в Христа інша система вимірювання та оцінок. Говорячи про Свої мірила, Він зазначає: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт.6:19-21).

Тому, коли люди скаржаться, що всі турботи довірили Богові, але Він не вирішує їх, я раджу їм заглянути у власну систему цінностей. Він не візьме на Себе твою турботу, якщо вона полягає в тому, що одяг на тобі не того бренду, який нині популярний. Бога хвилює те, щоб тут, у цьому житті, ми жили небесними категоріями. А часто наші тривоги й турботи виникають лише через те, що наша система цінностей є системою цінностей цього світу.

Тому найперше, що ми маємо зробити, шукаючи спокою в Богові, — проаналізувати, чи є ті цінності, на які я опираюся в житті, цінними для Бога? Якщо ви проситимете чогось у Бога з бажанням збагатитися, з бажанням набути більшого авторитету в людей, з бажанням прославитися, це бажання поглине вас, тому що Господь не візьме на Себе цих потреб. Він не приведе вас у спокій у вашій гордині чи грошолюбстві, бо це не цінне в очах Божих і згубне з погляду вічності. Бог чекає від вас повної відкритості й довіри та готовності діяти за Його принципами, керуючись Його цінностями та опираючись на єдиний значимий центр життя — Ісуса Христа.

Олександр САВЧУК,
м. Брест, Білорусь

"Благовісник", 3,2017