Церковне зібрання:від бенкету до бенкету

Я дуже часто чую від проповідників, служителів і просто віруючих одну фразу, яка для мене стала черговим християнським штампом. Коли мова заходить за обов’язковість відвідування церков, одним із аргументів є слова: «Людина ж не може їсти лише один-два рази на тиждень, так вона швидко помре. Подібно і християнин не може так рідко духовно харчуватися, один-два рази на тиждень відвідуючи зібрання».
Що ж, аргумент, на перший погляд, ніби доречний. Недаремно Слово Боже переповнене притчами та життєвими ілюстраціями, які допомагають зрозуміти складні духовні істини. І порівняння духовного насичення віруючої людини з фізичним правильне та зрозуміле. Сам Ісус Христос використовував цю буденну ілюстрацію, називаючи Себе хлібом з неба (див. Ів.6:32-35), та й апостол Павло закликав віруючих правильно харчуватися, щоб рости духовно (див. 1Кор.3:1,2).

Але мене завжди не залишало якесь внутрішнє відчуття слабкості цього аргументу. І одного разу, укотре почувши знайому фразу служителя, який переконував людей частіше ходити на зібрання, я раптом подумав: «Почекай-но, а насправді, скільки ж разів на тиждень потрібно їсти, тобто ходити на зібрання, щоб духовно не померти з голоду?» Якщо вже дивитися на проблему з точки зору фізичного харчування, то тут виходить деяке протиріччя.

Будемо міркувати так. Зрозуміло, один-два рази на тиждень духовно «їсти» — це дуже мало. А от скільки треба? Якщо брати до уваги нашу ілюстрацію, то ми харчуємося значно частіше, аніж один раз на день. Виходить, в ідеалі ми повинні ходити в церкву мінімум один раз на день, а ще краще — два-три рази. Але, погодьтеся, на практиці це неможливо. І ось тут ми опиняємося перед дилемою: реальність, у якій ми живемо, не дозволяє так часто відвідувати зібрання, як потрібно, а якщо відвідувати рідко — ризикуємо духовним здоров’ям…

І коли я подивився на цю проблему саме з такої точки зору, мене раптом осяяло: ця ілюстрація недоречна щодо відвідування церковних зібрань. Скажу більше: у духовному харчуванні ми не повинні розраховувати на церкву чи богослужіння. Або більш кардинально: бідний той християнин, який харчується лише на церковних богослужіннях від служителів, учителів чи проповідників. Даруйте, скажу ще категоричніше: церква — не місце для регулярного духовного харчування!

Зачекай, скажете ви, це вже справді якась єресь. А для чого ж тоді ходити на зібрання? Ми ж там отримуємо багату та корисну їжу, ми йдемо з церкви духовно насичені, ми смакуємо проповідями, піснями та свідченнями! Так, ви праві, але повторю: церква — не місце для регулярного духовного харчування!

Дозвольте пояснити на тому ж самому прикладі фізичного харчування. Скажіть, де ми зазвичай харчуємося? Так, у переважній більшості саме вдома. Дякуючи Богові, українці, за невеликим винятком, мають нині хліб та до хліба. Ми маємо багато громадських закладів харчування, нерідко їх відвідуємо, але регулярно й в основному харчуємося все-таки вдома. Хто як може, хто як вміє готує для себе чи просту яєчню, чи смачний український борщ. Або їмо те, що приготувала мама чи дружина. Саме домашня кухня в багатьох родинах є зосередженням сімейного вогнища.

У духовному житті принцип той же. Основне місце духовного харчування християнина — його власна духовна кухня. Саме його. Чи його родини. Саме туди, як і на справжню кухню, ми можемо прийти будь-коли, як відчули голод. Можемо пообідати разом з сім’єю, а можемо просто «перекусити» при потребі. Не потрібно чекати, коли відкриється найближче кафе (церква), коли шеф-повари ресторану (проповідники) приготують вишукану страву. Ми самі відповідальні за наше щоденне харчування.

Основою духовного життя християнина повинні бути не чиїсь проповіді на зібранні, до яких потрібно чекати кілька днів, а наше особисте постійне духовне харчування. Перш за все через читання Слова Божого та роздумування над ним, через особисті молитви. Особисте спілкування з Богом — це те, що дає нам здорову щоденну духовну їжу. На жаль, деякі служителі та проповідники роблять слухачів залежними від їхніх проповідей. Такі віруючі не можуть харчуватися самостійно. Апостол Павло говорив про них: «Я, браття, не міг говорити до вас як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я вас годував молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете…» (1Кор.3:1,2).

Звичайно, роль проповідників у духовному харчуванні велика, але не основна. Це так, як у житті: не всі вміють смачно приготувати обід. Тому надіються на тих, у кого це виходить краще. Але зовсім нічого не можуть приготувати лише немовлята. Доросла людина завжди дасть собі раду. Бо ж не завжди є можливість ходити в ресторан і не завжди поряд є мама. Тим більше, що здорове духовне харчування характеризується перш за все постійністю та безперервністю.

І гарним прикладом цьому може стати відомий 118 псалом, присвяченій любові до Слова Божого, або, як каже автор, Закону Господнього. У ньому є вірші, які підказують нам, скільки разів потрібно їсти цей духовний хліб і коли.

«Омліває душа моя з туги за Твоїми законами кожного часу…» (20 вірш).
«Я вночі пам’ятаю Ім’я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!» (55).
«Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя!» (97).
«Світанок я випередив та й вже кличу, Твого слова чекаю. Мої очі сторожі нічні випереджують, щоб про слово Твоє розмовляти» (147,148).
«Сім раз денно я славлю Тебе через присуди правди Твоєї» (164).

Отже, «сім раз денно», «кожного часу»,» вночі», «сторожі нічної», «на світанку, «цілий день…» Іншими словами, Слово Боже, як духовний хліб, повинне бути ПОСТІЙНО з нами, харчування повинне бути постійне, незалежно від часу та ситуації. Для особистого спілкування з Богом не потрібно спеціальних місць, чітко визначеного часу, ми можемо з Ним розмовляти, думати про Нього будь-де: працюючи, відпочиваючи, у дорозі, серед друзів чи родини. І обов’язок вчасно та правильно харчуватися лежить на нас особисто. Як у фізичному житті: є можливість смачно пообідати в ресторані — скористайся цим. А немає — не полінуйся сам приготувати собі.

Регулярне щоденне, щохвилинне особисте спілкування з Богом — ось запорука нашого міцного духовного здоров’я.

А як же церква, зібрання? Дозвольте продовжити аналогію.

Щоденно та регулярно ми харчуємося самі, вдома, на роботі, в дорозі. Але є багато випадків, коли ми сідаємо за особливий стіл, в особливому місці, з особливою компанією. Є особисте споживання їжі, є сімейне, а є святкове, із залученням певного кола людей: уродини, день народження, весілля, ювілей. Чи задумувалися ви, чому господарі, як правило, запрошують гостей за стіл? Що у них удома немає що їсти? Вони не можуть себе прогодувати? Звичайно ж, ні! Споконвіків, у всі часи, у різних суспільствах, у людей різного статусу є особлива, значуща та глибоко духовна традиція: збиратися разом за спільним столом. Це не просто звичайне щоденне харчування, ціль якого — підтримувати фізичне життя. Спільний обід, вечеря — це символ єдності, спільності, знак поваги, любові та взаємної прихильності. Це нагода поспілкуватися, побачитися, порадіти чимось спільним, відчути себе одним цілим. А їжа? Це також важливий символ. Оскільки вона є основою життя, то спільний прийом їжі символізує єдність життя, думок та сердець певної групи людей. Разом із основною ціллю — наситити організм фізичними елементами, спільний стіл згуртовує людей, робить їх рідними та близькими.

Пригадайте земне життя Ісуса Христа. Він також часто був у гостях за спільним столом. І для багатьох людей було за честь запросити відомого Вчителя до себе на гостину. Пригощаючи Його в себе, вони тим самим висловлювали повагу до Нього.

Щось подібне можна сказати й про церкву. Зібрання — це святкове застілля, де важливі не стільки страви на столі, скільки атмосфера єдності та спільності інтересів. Звичайно, там страви більш вишукані, аніж на щоденному столі. Так воно й повинно бути. Ми можемо чути від більш обдарованих братів та сестер проповіді, пісні, свідчення, які заздалегідь приготовлені, як святкові страви, які по-особливому подані та сервіровані. Там ми можемо поділитися своїм власним духовним досвідом та в простій розмові за столом почути про досвід інших. Це також духовна їжа, важлива, потрібна. Але ж ми не можемо щодня сидіти за, скажімо, весільним столом і розраховувати тільки на нього. Так як не можемо сидіти вдома й чекати, коли ж то нас запросять на якесь застілля. Так роблять лише вкрай ліниві люди.

Спільний стіл і зібрання людей за столом наповнене таким глибоким внутрішнім змістом, що він є прикладом особливого зібрання віруючих у Небесному царстві. Спілкування Бога Отця та Його Сина Ісуса Христа з тими, хто удостоїться честі потрапити на небеса, порівнюється з весільною вечерею. «Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого…» (Мт.22:2). «Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! … Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця!» (Об.19:7-9). Можна лише здогадуватися, які страви будуть на цьому величному весіллі.
А поки… А поки ми, не чекаючи святкових недільних богослужінь, правильно та регулярно харчуймося від щедрого Господнього столу, залишеного нам у Слові Його та в присутності Духа Святого. Не лімітуймо своє харчування зібраннями чи спільними духовними заходами — потурбуймося, щоб наша домашня духовна кухня постійно була наповнена свіжою їжею.

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 3,2017