Шукайте лиця Господнього

«Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» (Іс.55:6). Цей текст ми часто використовуємо, проповідуючи грішникам. Але Давид у 27 псалмі каже: «За Тебе промовило серце моє: «Шукайте Мого лиця!» Тому, Господи, буду шукати обличчя Твого» (8).

Коли Ісус ходив і служив на землі, за Ним ходило безліч людей. Яка це була чудова можливість — бачити Ісуса, бути поряд із Ним. Та більшість із тих людей не цінувала тим привілеєм, який їм було дано. Я умовно поділив би тих людей, які в той час ішли за Христом, на три основні групи (хоча, думаю, що були там й інші люди). Перша група складалася з людей зацікавлених, їх ще називають зіваками. І в наші дні ми часто стикаємося з такими людьми, які приходять на наші служіння просто подивитися, що відбувається. Вони будуть першими там, де стається якась аварія чи інша пригода. Такі люди йшли за Христом, керуючись природною цікавістю. Їм було цікаво, що Він робитиме далі. «От учора Христос плюнув на землю, грязивом помазав очі сліпому — і той прозрів. Цікаво, а що вже сьогодні буде?»

Друга група людей — це ті, які ходили за Христом, щоб зловити Його на слові. Вони не бачили в Христі Спасителя, не бачили в Ньому Сина Божого, не бачили в Ньому навіть пророка, але завжди ходили за Ним. І на меті мали лише одне — підловити його, знайти в Ньому щось несправедливе. Вони не чули тисяч добрих слів. Але знаходили таке, до якого можна придертися. Вони не бачили безлічі добрих справ. Але бачили порушника суботи, а отже всього Закону. Вони бачили учнів Христових, які їли немитими руками чи зривали колосся в суботу. Решта справ Христа їх не цікавила.

Третя група людей, які йшли за Христом, — це люди, які мали спрагу за Богом, відчували потребу в Ньому й щиро бажали спілкування з Ним. І всі ці групи були, є й будуть завжди. Таких ми зустрічаємо в наших церквах.

Які ж люди по-справжньому шукають Божого лиця? З Писання ми бачимо: Марія шукала. Вона сиділа біля ніг Ісусових. Шукала жінка, яка омивала слізьми Христові ноги й витирала волоссям. Фарисей же, у домі якого сидів Ісус, розкритикував Христа: «От якби Він був пророком, то хіба не знав би, хто торкається до Нього?» Він належав до зовсім іншої групи людей.

І тут постає питання: до якої групи належу я? А до якої належиш ти? З якою метою я приходжу на зібрання, чому ти шукаєш спільності з народом Божим? Бог знає таємниці й думки кожного з нас. Візьмімо, наприклад Давида. З Писання ми бачимо, що він був грішною людиною. Його гріхи всім відомі. Ніхто із нас не хотів би, напевно, щоб хтось знав таке про нас. Проте Слово Боже називає його мужем по серцю Бога.

Які ж риси робили Давида настільки близьким Богові?

Передусім, він був швидкий на покаяння. Тільки-но пророк сказав йому правду про нього, він одразу ж упав на коліна перед Богом. По-друге, Давид любив хвалити Бога. Ми бачимо його псалми, сповнені хваління. І третє — Давид шукав Божого лиця. Ось як колись про це сказав апостол Петро: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35). Тобто людина, яка прагне пізнати істину, пізнає її. Про це свідчить нам Слово Боже, і це бачимо на життєвих прикладах. Коли ми маємо страх Божий, Бог спрямовує нас у житті. «Хто той чоловік, що боїться він Господа? Він наставить його на дорогу, котру має вибрати» (Пс.24:12). А найбільшими ворогами Бога були, є й будуть не блудники, не злодії, але самоправедні люди, які показують лише зовнішню святість. Ісус докоряв таким людям, викривав мотиви їхнього серця й називав їх лицемірами й вибіленими гробами, які зовні красиві, а всередині повні всякої нечистоти. Це найбільші вороги Богові, тому що намагаються прийти до Нього зі своєю праведністю й не потребують Бога.

Лице Боже ж можуть знайти лише ті, які визнають Свою потребу в Господі й шукають спілкування з Ним. У Євангелії від Івана ми читаємо: «А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: «Коли прагне хто з вас, нехай прийде до Мене та й п’є!» (Ів.7:37). Тобто Ісус тут звертається не до всіх людей, а лише до тих, хто має спрагу. Ісус звертався не до тих, хто критикує, не до тих, кому просто цікаво, а до тих, хто прагне Господа. І саме таким людям Він обіцяє, що «ріки живої води потечуть із утроби його (Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього)».

Бог бачить бажання серця людини, Він бачить спрагу її душі. І душа, яка має цю спрагу, отримає від Господа сповнення Його Духом.

Коли шукати Господа?

Писання радить — коли Він близько. Сліпий Вартимей, який сидів біля дороги, чув про Ісуса й ті чудеса, які Він чинить. Тож як сліпий почув, що біля нього проходить натовп, і йому сказали, що там є Ісус, він став кричати: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» Ті, хто йшов із Ісусом, стали забороняти йому кликати, сваритися на нього, але Вартимей ще гучніше кричав. Він розумів, який шанс випав йому, і знав, що такого шансу він уже більше не отримає. І Вартимей скористався цим моментом, привернувши до себе увагу Христа.

Як шукати Господа?

Усім серцем. Єремія каже про це так: «І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» (Єр.29:13). Господь дає час і можливість кожній людині пізнати Його. Нам лише потрібно зрозуміти час Його відвідин і мати відкрите серце, щоб прийняти Його.

Господь відкривається тим людям, які щиро шукають Його. Підтвердженням цього є життя мого друга, якого також звати Дмитро і який також виконує служіння місіонера. Його шлях до Бога починався в православ’ї. Це було в часи Другої світової війни. Коли відбулася капітуляція Німеччини, він був у Франції, тож вирішив залишитися там і пішов у монастир руських святих, щоб присвятити себе Богові. Він чесно все виконував, чесно служив, докладаючи всіх зусиль. У тому монастирі була ікона, яка плакала. І, як найвідповідальнішому послушнику, Дмитрові довірили наводити порядок у тій кімнаті, де розміщувалася ця ікона. Спостерігаючи за іконою, він помітив, що одного дня вона плаче більше, а іншого — менше. Він багато днів роздумував, чому так відбувається. Та одного разу, прибираючи, вирішив відсунути ікону з кутка, у якому вона стояла. Відсунувши, побачив, що до неї підведені трубки з водою і краником, щоб регулювати подачу води. Коли треба було більше грошей, ікона плакала більше, коли менше — то менше. Це дуже похитнуло віру молодого та щирого Дмитра.

Другою подією, яка вплинула на духовний світ молодого послушника, став приїзд головного священика Франції в їхній монастир. Він приїхав звершити пасхальну літургію, але був настільки п’яний, що впав біля вівтаря під час служби й не міг закінчити її. Ці два випадки розбили ввесь світогляд молодого чоловіка. Те, у що він вірив усе життя, за що був готовий віддати життя (в СРСР його переслідували за його погляди, за них він був осуджений і при першій же можливості втік за кордон), виявилося фікцією.

Проте Господь бачив щире серце Дмитра. І сталося так, що саме в ці дні хтось дав йому Євангелію, і він її взявся читати. Дмитро щиро, як умів, молився Богові й гірко плакав перед Ним, роздумуючи, де ж знайти істину, якщо така сильна релігія, на яку він покладався, виявилася обманом.

І ось одного вечора він лежав на ліжку, а на грудях у нього — розгорнута Євангелія. Сльози лилися по щоках. Аж раптом кімнату осяяло яскраве світло. Дмитро побачив перед собою юнака, на вигляд років сімнадцяти, який тримав у руках посудину з рідиною. Цей юнак запитав: «Дмитре, чому ти плачеш?» Від цих слів послушник заплакав ще сильніше й став оповідати про свої переживання, бо зрозумів, що це ангел Божий. Ангел запитав: «Ти бачиш, що в мене в руках?» — «Так, це посудина з водою». — «Правильно. Це вода, яка тече з-під престолу благодаті. І хто буде пити цю воду, буде мати життя вічне». Почувши це, Дмитро вигукнув: «Дай мені цієї води! Я хочу її пити». І ангел сказав: «Та Євангелія, яка лежить у тебе на грудях, є тією живою водою. Читай її, вір тому, що там написано. Пий з того джерела — і матимеш вічне життя!» Ангел зник, а Дмитро, впавши на коліна, щиро виливав душу перед Богом і зрештою отримав спокій для своєї душі, зрозумівши, що лише Бог є джерелом істинної віри.

Отож, Бог відкривається тим, хто щиро шукає Його. А чи ви шукаєте Божого лиця, щоб догодити Йому в усьому? Чи любите ви Бога всім серцем, чи залишаєтеся Йому вірними у всьому? Якщо ви шукатимете Бога від усього серця, то обов’язково знайдете. Він Сам відкриється вам, як відкрився молодому послушнику Дмитрові. Живучи ревним та палким богошуканням, він зумів торкнутися Божого серця, і Бог послав до нього ангела, оскільки ніхто з людей не зміг у той час втішити його. Проте ви не очікуйте, що Бог і вам пошле ангела. Знайте: Бог послав вам Своє Слово. Він промовляє до вас і через Писання, і через інших людей, і через цей текст, який ви зараз читаєте. Господь нині закликає: «Шукайте лиця Мого! Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» Не шукайте релігії чи деномінації. Шукайте Господа, щоб мати з Ним особисте спілкування.

Якими блаженними були люди, які мали змогу безпосередньо йти за Христом під час Його життя на землі! Ісус сказав про них: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!» (Лк.10:23). Повірте, що якби ми нині змогли побачити Христа хоча б на кілька секунд, то пережили б неймовірне блаженство. Але в той час за Ісусом ходили люди, які не цінували привілею бачити Його й не відчували блаженства. Були люди, які навіть критикували Ісуса, знаходили в Ньому недоліки. Вони лише бачили, що Він порушує їхні традиції та тривожить звичний уклад життя. Але ті, хто приходив до Христа з відкритим серцем, отримали неймовірне благословення для свого життя.

Воістину блаженні голодні й спрагнені правди! Блаженні ті, хто шукає Бога всім серцем. Вони знаходять Бога й отримують від Нього те, що Він обіцяє.

Дмитро Беспалов

"Благовісник", 2,2017