Благовісник

Лінія фронту

Мудрі славу вспадковують, а нерозумні носитимуть сором»
Прип.3:35

Світ збожеволів. Це усталене визначення. Ним оправдовують всі без­глуздя, які чинять сильні світу цього. Ним пояснюють крах мрій. За ним приховують безнадію. Як у пісні: «И ни церковь, ни кабак — Ничего не свято! Нет, ребята, все не так, Все не так, ребята!»

«Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви — та й не маєте, убиваєте й заздрите — та досягнути не можете, сваритеся та воюєте — та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як.4:1-3).

Жорсткі слова. Перша можлива реакція: «Та ні з ким я не сварюся. Ні з ким не воюю». Усе ж, трохи схолонувши, виявляєш, що апостол правий. Реальність такого протистояння беззаперечна. Жертви ворожнечі — навколо нас. Поруч з нами. Нерідко ці жертви ми самі. Убита любов. Діти сироти. Самотність у подружжі. Учора брати й сестри були спаяні єдиною вірою і надією, а нині — непримиренні вороги один одному. Ворожнеча й чвари тиражуються в дітях, удягаються в одяг святої інквізиції, озброюються мечами біблійних цитат, нещадно вбиваючи любов. Шопенгауеру приписують слова: «Світ — все одно, що пекло, у якому люди, з одного боку, — мучені душі, а з іншого — дияволи».

Іде війна. Не на життя, а на смерть. Пафос війни, як це не парадоксально звучить, близький людям, захопливий і для багатьох є сенсом життя. Кінематограф пропагує війну. Літературу неможливо уявити без війни. Тема війни домінує у всьому. Війна в сім’ї. Війна народів. Війна в історії, війна сьогодні, приготування до завтрашньої війни — ось порочне коло, у якому метушиться людина. Усе-таки Писання виявляє ворога в самій істоті людини. Христос каже: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт.15:19).

Це означає, що наш ворог не в злобному сусідові, не в носієві дивних ідей, але в нас самих, у нашому (у моєму) серці. Таке відкриття — як відро холодної води. Освіжає. Збадьорює. Змушує думати. Готовність вирішити всі проблеми світу змінюються відкриттям: «Мій власний дім в огні. Моє серце — поле битви, і навіть не знаю, хто керує цими воїнами-пристрастями». Апостол Павло пише: «Тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете» (Гал.5:17).

Усвідомлення цієї реальності звільняє мене від війни неправої, війни з людьми. Тут виявляється, що лінія духовного фронту пролягає не між традиціями, не між деномінаціями, не між культурами, але між плоттю й духом людини. Ця лінія фронту в моєму власному серці. Це відкриття вимагає передислокації сил. Правильно розуміючи реальність, я не стану витрачати енергію на докори й засудження ближніх, намагаючись виколупати з їхніх очей скалку. Я виявляю у своєму оці колоду. З усвідомлення реальної небезпеки й починається справжня духовна боротьба. Боротьба з самим собою. Боротьба за себе. Про таку боротьбу Павло дуже яскраво пише в Посланні до римлян: «Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному...» (Рим.7:25).

Тут Павло в дискусію вводить розум. Зауважу, що в повсякденні серед людей, які відносять себе до духовних, серед цінностей, шанованих духовними, розум не в пошані. Існує стійка думка, що віра й знання перебувають у перманентному конфлікті. Про природу такої помилки Василь Ключевський пише: «Цілі століття грецькі, а за ними й слов’янські пастирі й книги привчали нас вірити — в усе вірити і всьому вірити. Але недобрим було те, що при цьому нам забороняли міркувати, — і це було недобре передусім тому, що ми тоді й без того не мали охоти до цього заняття. Нам вказували на спокуси думки перш, ніж вона стала спокушати нас, застерігали від зловживання нею, коли ми ще не знали, як слід вживати її. Нам твердили: віруй, але без «розумування». Ми почали боятися думки, як гріха, допитливого розуму, як спокусника, перш ніж навчилися мислити, перш ніж прокинулася в нас допитливість».

Апеляції до розуму, до розсудливості, до здорового глузду рідко зустрічаються в лабіринтах духовності. Як за часів Ключевського, так і донині раціоналізм, розсудливість піддають обструкції. Тим часом мудрість, розсудливість, розум в усі часи шанувалися як дар Бога. «Господь дає мудрість, з Його уст знання й розум!» (Пр.2:6).
Розум людини включає в себе власне інтелект, почуття й волю. Гармонійна єдність всіх трьох іпостасей розуму можлива лише в людини відродженої Духом і Словом Божим. Про цю дію Духа Святого апостол Павло пише віруючим: «Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його» (Еф.1:17-19).

Бог дає Свою мудрість вам, щоб ви пізнали Його в повноті! Пізнання — це дія розуму. До розуму людини звертається Бог із перших днів: «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я» (Пс.45:11). Пізнання Христа Павло вважає найголовнішою справою життя як для себе, так і для кожного учня Ісуса Христа. Про себе він каже так. «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути якось воскресення з мертвих» (Фил.3:8-11).

Пророк Ісая стверджує, що дія Христової жертви викуплення звершується пізнанням. «Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе» (Іс.53:11). Апостол Петро стверджує, що вся повнота дарів благодаті Божої набувається «пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2Петр.1:3). Віра — це просвітлений розум. Віра — дар Божої благодаті, який веде до знання і стає впевненістю. «Бо знаю, в Кого я ввірував, та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою» (2Тим.1:12). Це ж написане й усім віруючим в Ісуса Христа. «Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1Ів.5:13).

Отож, у боротьбу інстинктів та почуттів, у боротьбу ангелів та демонів, вступає просвітлений розум. Боротьба плоті та духа наочно зображена на прикладі віруючих у Коринті. Богословські та житейські, соціальні та національні, особистісні та інституційні конфлікти — усе це боротьба плоті та духа. Розкриваючи духовну природу конфліктів, Павло звертається до розуму коринтян. Людина духовна наділена безумовною перевагою перед тілесною людиною. Людина духовна наділена просвітленим розумом — «ми маємо розум Христів!» (1Кор.2:16). Людина духовна — це людина розумна! Розум Христовий — це мудрість, яка сходить згори. Це знання Бога, знання Його волі, знання духовного світу та його законів. Ключова роль для перемоги в духовній боротьбі відведена розуму. Розум приймає рішення, аналізуючи пориви плоті чи духа. Для «особливо духовних» така заява може бути святотатством, однак Павло стверджує: «І духи пророчі покірні пророкам» (1Кор.14:32).

Коли ми говоримо про відновлення образу Божого в людині, ми маємо на увазі відновлення людського розуму. Розум, мудрість у Божому відкритті має найвищу цінність і є категорією божественною. Розум поставлений в основу світобудови (див. Пр.8). З людиною розумною спілкується Бог. Людині розумній належить вічне блаженство. Найвищі духовні відкриття проходять через перевірку розуму. Розумом ми здатні спізнати волю Божу (див. Рим.12:2). Апостол Павло буквально наказує своїм послідовниками перевіряти всі відкриття на предмет здорового глузду й відповідності Божому відкриттю (див. 1Кор.10:15). Павло наказує випробовувати віру, досліджувати віру (див. 2Кор.13:5). Уважати на самого себе та на науку — це і є розумне проникнення в мудрість Божого Слова й формування себе відповідно до Його вимог (див. 1Тим.4:16). Апостол Іван радить випробовувати духів (див. 1Ів.4:1). Розум, просвітлений Духом Святим зодягається в святі обладунки Божого всеозброєння (див. Еф.6:10-20). Просвітлений розум є початком істинної віри у вчення Ісуса Христа. Тут починається шлях, який приводить до розуміння слів Учителя: «А вам, хто слухає, Я кажу: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк.6:27-28).

Юрій СІПКО

Благовісник, 1,2017