Благовісник

Принципи вирішення конфліктів

Боже ставлення до нас багато в чому залежить від наших стосунків між собою. «Як хто скаже: «Я Бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Iв.4:20). Одна жінка казала: «У мене з Богом все добре, тільки з зятем проблеми!» Та неможливо бути в мирі з Богом і в конфлікті з людьми. Це самообман.

Визначення конфлікту

Конфлікт — це зіткнення бажань, інтересів, потреб, в основі якого лежить гордість, зверхність і людське «я» (гріховна природа).

Різнодумство. Іноді запитую в студентів: «Що таке конфлікт?» Відповідають: «Це коли ми думаємо по-різному». Але є різнодумство, є розбіжності в поглядах, а є конфлікт і суперечка. Це зовсім різні речі. Різниця в поглядах, поки вона не переходить у ворожнечу проти особистості в думках, у вчинках, у стосунках, — це цілком природно. Бог створив нас настільки багатогранними, що інакше й бути не може. Ми не копії, а оригінали. Копіями нас намагається зробити шкільна система, церковна і т. ін. Тому я заохочую у власній сім’ї свободу думок, спонукую дітей мати свій погляд. Через вправляння в поглядах відбувається дорослішання. Якщо ми, як при комунізмі, лише повторюємо чиїсь думки, то стаємо залежними, контрольованими й керованими. Сам Бог хоче, щоб ми мали власне переконання, але просвітлене істиною. Разом із тим, у нас має бути здорова міра сумніву в особистому тлумаченні істини. Тоді ми відкриті, щоб зрозуміти думку інших людей.

Суперечка. Суперечка — це вже не просто різниця переконань і поглядів. Це прояв гріховної природи — протидія, ворожнеча, спрямована проти особистості. Коли запитую студентів, звідки беруться суперечки, вони відповідають, що з різнодумства. Відповідь неправильна. Біблія відкриває конкретну причину виникнення суперечок: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?» (Як.4:1). «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього» (Гал.5:19-21). «Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні?..» (1Кор.3:3).

Суперництво. На змаганнях двоє чи більше людей виборюють один приз. Але є здорове змагання, а є нездорове — суперництво, коли один постійно намагається обігнати іншого із заздрості. Починається все з простого — з порівняння себе з іншими. Апостол Павло каже, що кожен — наділений своїм даром і своїм місцем в церкві. Коли ж люди порівнюють себе один із одним, виходить смішна історія. Уявіть: око сперечається зі шлунком. Око скаже: «Дивися, який ти потворний»», а шлунок: «Ти таке маленьке!» Око скаже: «Ти навіть не можеш бачити», а шлунок: «Ти не можеш переварювати їжі!» Кожен з нас настільки індивідуальний, що порівнювати — це нерозумно. Порівнюючи себе з кимось, або бачу себе вищим — і надимаюся, або нижчим — і заздрю. Тому порівняння найчастіше приводить до конфлікту, і ніколи — до єдності.

Зона конфлікту

Захищаючи свої інтереси, людина завжди каже: «Я відстоюю істину!» І її дуже важко переконати, що насправді вона відстоює лише пожадання власної плоті. Я дуже мало бачив конфліктів, які відображали б боротьбу за істину в чистому вигляді. Зазвичай, завжди є домішок прихованих мотивів, а то й відверте досягнення власних цілей, прикрите боротьбою за істину. Наприклад, якщо є одне крісло й кілька претендентів — це гаряча точка, осередок конфлікту. Це — сфера зіткнення інтересів. Кажуть: «Яка була дружна родина, поки не стали ділити батьківський спадок…» З точки зору віч­ності, якщо вибір між тим, щоб втратити стосунки або втратити матеріальні цінності, то краще зберегти стосунки.

Конфлікт може ввійти в серце людини в одній сфері, а виплеснутися — в іншій. Конфлікт, який трапився 10 років тому, може проявлятися всю решту життя. І найчастіше причина конфлікту не знаходиться в зоні конфліктної ситуації, а зовсім в інших сферах. Наприклад, у вас проблеми на роботі з начальством. Але начальнику ви нічого не сказали, бо ви його боїтеся, зате вдома зірвалися на дружині й дітях, або в церкві — на братах і сестрах. Найменша конфліктна ситуація — і внутрішня напруга виллється на тих, хто потрапить «під гарячу руку»!

Практично немає конфліктів, де один був би на 100% правим, а інший — на 100% винний. Певною мірою кожен відповідальний за втягнення себе в конфлікт. Хтось більшою, а хтось меншою мірою. Тобто в чистому вигляді кривдника й скривдженого, напевно, не існує.

Реакція на конфлікт

По-перше, це мудро — уникнути конфліктної ситуації, передбачити її. «Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються» (Пр.22:3). Наприклад, перед тим, як починати спільну справу, найкраще спершу укласти хороший договір. Бо якщо Авраам не посвариться з Лотом, то пастухи їх посварять.

У конфлікті все починається з моєї реакції. Ворог переді мною чи друг — залежить від того, який ярлик я сам на нього приклею. Наприклад, ви зробили мені зауваження. Я можу відтепер вважати вас своїм особистим ворогом або навіть противником істини. А можу назвати вас другом, який дуже уважний до мене. Соломон радить: «Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила, тому не клади свого серця на всякі слова, що говорять, щоб не чути свого раба, коли він лихословить тебе, знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив на інших!» (Екл.7:20-22). Тобто не на всякі слова взагалі звертай увагу й пам’ятай, що й ти — недосконала людина. А ще я взяв для себе таке правило: приймай більшу частину конфліктів із гумором, інакше — приймеш із інсультом!

Якщо вже так трапилося, що конфлікт нас зачепив за живе, все залежить від того, яку ми далі займемо позицію. Перший шлях, який практикують багато хороших християн, — це поступитися, не віддавати злом за зло. Вони замкнули свої вуста й відступили, але — не простили! Проблема в тому, що відповідальність перед Богом за внутрішній стан така сама, як і за зовнішні дії. «Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові» (Мт.5:21,22). Другий шлях — позиція ображеної людини. Ображений — це той, хто вважає себе жертвою, яка має право на помсту. І він буде добиватися помсти. Третя реакція — шлях вирішення конфлікту. І, до речі, це не означає — промовчати. Писання каже: «Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому» (Лк.17:3), тільки це треба зробити особисто, не виносячи на люди. Прощення — це акт волі, відмова від помсти. Це не значить, що стосунки повністю відновляться, що ви зможете знову довіряти одне одному, але принаймні — ви не бажатимете один одному зла.

Дві речі християни часто плутають: є мирохранителі, а є миротворці. Часто люди, уникаючи конфлікту, обходячи гострі кути, ідуть на недопустимі компроміси. Вони бережуть свою внутрішню вдавану тишу, захищаючи несправжній мир. Це — мирохранителі. А миротворці — це люди, які творять мир у гострих, напружених ситуаціях, не тікаючи від них. Є мир, а є перемир’я. Справжній мир може бути тільки тоді, коли в серцях мир. А перемир’я — це коли вороги залишилися ворогами, просто підписали договір про ненапад. Дуже часто саме так і буває: «Відкладімо це питання, не будемо про це говорити!» Чому не будемо? Бо ми не збираємося ні змінюватися, ні поступатися, ні примирятися.

Фази конфлікту

Є зовнішня фаза конфлікту, а є внутрішня. Зовнішні конфлікти — неминучі. У поглядах, доктринах, у фінансових питаннях, питаннях церковного устрою… Ми приречені жити в конфліктуючому суспільстві. Це нормально. Ненормально — коли конфлікт проникає у внутрішній світ людини або навіть давно живе в ньому. Це прихована фаза — конфлікт без конфлікту, коли людина усміхається, вітається, але всередині — ненависть. Це може тривати роками, стати хронічним явищем, руйнуючи людину зсередини.

Тому іноді Бог навмисне створює такі обставини, щоб приховане виявилося. Бо коли немає зовнішніх симптомів, ніхто не береться за лікування хвороби. І ось конфлікт проявляється — відбувається емоційний вибух. З протилежної сторони буде або вибух у відповідь, або тиха образа. Легше вирішити конфлікт, як не дивно, коли він відкритий — тобто обидві сторони «вибухнули».

Після зовнішнього прояву конфлікту настає фаза тимчасового перемир’я, період погашених емоцій, можливо, взаємних вибачень, але не змін. Християни здебільшого намагаються якось примиритися, не розбираючись із корінням конфлікту. Припустимо, між нами виникла суперечка — і я допустив агресивність, біль, гіркоту в своє серце, вони вкоренилися в моєму внутрішньому світі. Ми можемо навіть зовні мирно розійтися, вибачитися за різкі слова, помолитися разом фарисейською молитвою, але коріння конфлікту всередині залишилося. І цей конфлікт буде давати про себе знати, він прогресуватиме. Якщо я ще довго потім подумки, у самому собі, доказую щось своєму опоненту, це означає — конфлікт між нами не вирішився.

Формула вирішення конфлікту

Зважаючи на багатогранність людських стосунків, найімовірніше, неможливо вивести єдиної формули для вирішення будь-якого конфлікту. Але є загальні біблійні принципи. Основні цілі вирішення конфлікту — примирення сторін, відновлення стосунків і зміна особистостей.

Перший крок до вирішення конфлікту — зізнатися перед самим собою, що я в проблемі. Мудрі духовні люди вирішують конфлікт ще на прихованій фазі. Видам маленьку таємницю. У нашій сім’ї є так звані санітарні години — сідаємо з дружиною один напроти одного й спілкуємося: може, хтось когось ненароком образив, щось пообіцяв і не виконав і т. ін. У потоці подій і справ обов’язково накопичується внутрішня напруга. І краще зняти її до того, як стався вибух.

Та якщо ж все таки вибух відбувся, то наймудріше — спрямувати всю його енергію на проблему, а не на особистість. Часто буває так, що учасники конфлікту настільки зосередилися на боротьбі один проти одного, що давно забули причину його виникнення.

Погляньмо на приклад вирішення конфлікту в першоапостольській церкві. «Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрості, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». І всім людям сподобалося оце слово…» (Дії.6:1-5). В общині виникла внутрішня напруга, яка вже навіть стала проявлятися в наріканні. Апостоли відразу відреагували. І як наслідок їхніх муд­рих дій: «Росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі» (Дiї.6:7). Тобто конфлікт мав величезний позитивний результат. Яке прекрасне й величне вирішення! Іноді велич або ж ницість людини проявляється саме в конфлікті. Отже, перш за все апостоли визнали проблему. Якби проігнорували, вона в певний момент все одно б вибухнула, могло відбутися й розділення… По-друге, вони не дали себе втягнути в цей конфлікт, а залишилися третьою стороною — гарантом. Адже учасники конфлікту завжди намагаються третю сторону, яка наділена владою, залучити на свій бік. Ніколи не можна вирішувати конфлікт, вислухавши лише одну сторону, тим більше ставати на чийсь бік. Апостоли ж навіть не призначали когось від себе, а надали цю можливість сторонам. По-третє, вони зібрали усіх учасників конфлікту, зробивши його відкритим. По-четверте, вони спрямували усю енергію учасників конфлікту на вирішення проблеми. До речі, ще один позитивний бік — саме так народився сан диякона. Конфлікт викрив проблему — нестачу в структурі певної ланки. І вирішення конфлікту стало потужним прикладом для релігійного середовища, що навіть багато священиків перейшли в християнство.

Влада служителя при вирішенні конфлікту

Як крайній захід, коли вже вичерпані усі методи, служитель може застосувати владу, дану йому Богом. Владу останнього слова і владу повеління. Наприклад, в сім’ї ми з дружиною завжди вислуховуємо думку кожного, навіть найменших дітей. Але є моменти, коли ситуація починає виходити з-під контролю, або діти намагаються маніпулювати, капризувати. Тоді є спокійний наказ: це не обговорюється, це виконується! Тобто, як останній метод — я використовую свою владу. Так само діють стосунки в церкві. Павло казав Тимофію: забороняй, наказуй, закривай вуста. Коли ситуація вибухонебезпечна і може спричинити шкоду людям, ми повинні мати достатньо сміливості, мудрості, любові і твердості, аби використати власний авторитет. Подібний випадок був у мене в одному класі, коли довелося спокійно, але твердо сказати: буде так і не інакше! Після цього ситуація стала контрольованою, хто був не згідний, міг просто піти, або змінити власну думку і лишитися.

Я не кажу про іншу крайність: за першої нагоди користуватися владою. Павло, перш ніж користуватися владою, переконував, писав листи, посилав Тимофія, Тита. І тільки потім запитав: з любов’ю до вас прийти чи з владою? Використання влади, як методу припинення конфлікту — крайній захід, але дуже часто єдиний і необхідний. Якраз слабкодухість лідерів і приводить до багатьох конфліктів. Боячись використати цю крайню міру, служитель не лише не зупиняє існуючого конфлікту, а й заохочує виникнення наступних.

Зцілення ран

Для реального вирішення конфліктної ситуації обом сторонам потрібно перш за все багато молитися за власні серця. Якщо провести багато часу в молитві, самопідготовці, то потім найболючіші питання вирішуються дуже просто й швидко. «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр.4:23). Ісус сказав, що із серця також може походити смерть. Тому, якщо я бережу своє серце від ненависті, зовнішній конфлікт можна вирішити без внутрішньої агресії.

Та найчастіше невід’ємним наслідком будь-якого конфлікту є рани, що залишилися в однієї або в обох сторін. І дуже важливо отримати зцілення, не запускати лікування. Є біль від гниття — тупий і нескінченний, а є біль від зціленням — гострий і короткий. Біль гниття веде до смерті, біль зцілення — до життя. Коли хірург розрізає тіло, то біль посилюється, тому багато людей бояться операції. Але вихід із конфлікту — це йти на біль, а не уникати його! Не пройшовши через біль зцілення, неможливо відновити стосунки. На жаль, багато людей вибирають терпіти біль гниття, обманюючи себе, що «воно якось саме все вирішиться»…

Конфлікт може як зруйнувати все до краю, так і створити щось нове, досконаліше. У конфлікті ми можемо звести нанівець власні сильні сторони або ж навпаки — виправити свої слабкості. «А на кінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир — і Бог любові та миру буде з вами!» (2Кор.13:11).

Сергій ВІТЮКОВ

За матеріалами циклу передач Юрія Чернецького «Влияние»

"Благовісник", 2,2016