Віра та життя

«Та замовкни вже!» чи «Замовкни, перестань...»

У мами щось не виходило, і тоді малюк додав децибелів своєму голосовому протесту. Матусі б на мить відволіктися від технічної проблеми і поцілувати малюка, якому всього кілька місяців від народження, та сказати йому кілька ніжних слів...

Але мама (мабуть, вже з ранку вона була роздратована) вирішила піти іншим шляхом. Несподівано на весь двір пролунав її пронизливий крик: «Та замовкни вже!» При цьому матуся з такою люттю почала трясти коляску, що я навіть злякався за здоров’я цієї маленької людини: а чи не вилетить крихітка з люльки? До слова, своєї мети матуся досягла швидко: дитина надовго замовкла.

З цього приводу мені згадалася історія з Євангелії від Марка. Той випадок, коли Ісусу теж треба було внести спокій у навколишнє середовище. Обставини, щоправда, тоді були більш суворими: хвилі й вітер буквально затоплювали човен, у якому, крім Сина Божого, перебували учні. «Замовкни, перестань!» — сказав вітру і хвилям Христос. «І тиша велика настала ...» — оповідає Писання.

Дві ситуації, два індивіди, два способи вирішення проблеми. У першому випадку матуся пішла на повідку емоцій, будучи сильнішою, придушила беззахисного своїм авторитетом, викликала в дитині відчуття страху, яке й змусило крихіту замовкнути...

Ісус же не зривався на крик, не грав на публіку. Він просто скористався владою, яку дав Йому Небесний Отець, зробивши це просто й гідно. До речі, у другому випадку страх теж проявився, в учнів Господа, які оточували Його, але природа цього почуття була іншою — благоговійною. «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?» — казали вони один одному. Як би мені хотілося, щоб ще багато людей, разом із цією молодою матусею, задумалися й побачили величезну цінність свята Різдва. Якщо людина приймає вірою, що Спаситель прийшов у цей світ у першу чергу заради неї; якщо вона зрозуміє, що їй конче потрібно зустрітися з Богом, щоб не просто впоратися з інстинктами, реакціями й звичками, які, кажучи по правді, більше притаманні диким звірам, ніж людям розумним, але звільнитися від них раз і назавжди, то Творець надприродним чином змінить принципи й звички, підходи та пріоритети такої людини. І ось тоді ненависть поступиться місцем любові, роздратування — смиренню, агресія — м’якості, а жадібність — щедрості...

Якщо ви, дорогий читачу, все ще тішите себе ілюзіями: мовляв, можна виїхати на так званих «морально-вольових якостях» і, наприклад, у відповідь на грубість проявити ввічливість або зробити добро кривднику на 2-й і на 10-й, і навіть на 50-й раз, то ви собі просто лестите. На 51-й раз все одно з вас вирветься горезвісне «Та замовкни!» І жалюгідні залишки любові й співчуття моментально згорять у вогні негативних емоцій. «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим», — заклик Спасителя звучить, пронизуючи товщу століть, і сьогодні він актуальний, як ніколи. Хіба не чудово, коли і в серці молодої мами, і в серці малюка, і в серці сусідів буде панувати надприродний мир? Хіба не потрібні нам реальна сила й реальний авторитет, щоб у найважчих обставинах нашого життя вимовити: «Замовкни, перестань!», і щоб потім сталося справжнє диво? Бог зі Свого боку зробив назустріч нам, людям, всі мислимі й немислимі кроки. І Він все ще чекає нашого реагування у відповідь. Він бажає почути від нас, що (хоч ми і звиклися з горезвісним «Замовкни!») нам хочеться одного разу хоча б прошепотіти з вірою: «Замовкни, перестань!»

Журнал «Благодать», 6, 2014

"Благовісник", 2,2015