Благовісник

Віра та життя

За межею земного виміру

Іноді, молячись, хочеться сказати «амінь» ще до того, як прорвешся крізь турбулентні потоки в атмосфері, крізь лінь докладати зусилля, крізь дефіцит спраги Бога, крізь брак часу, крізь релігійну молитовну рутину, яка заважає реальній зустрічі з Богом… Іноді не хочеться брати з собою Святого Духа як штурмана, адже Він має звичай відходити від стандартів молитовної традиції й рулити в ті місця, які ми не планували відвідувати. Іноді не хочеться залишатися на борту спрямованої в Небо молитви, але хочеться швидше катапультуватися й приземлитися у звичному земному вимірі, сказавши заповітне «амінь». Загалом, хочеться швидше зробити посадку, так нікуди і не злетівши…

Одного разу Мойсей вирушив на гору, щоб зустрітися там із Господом. Гримів грім, спалахували блискавки, гора диміла, хиталася, осявалася полум'ям, тому що Господь зійшов на неї в огні. Людям, що залишилися біля підніжжя, це побачення не здалося привабливим і безпечним, і вони сказали Мойсеєві: «Говори з нами ти, і ми послухаємо, а Бог нехай не говорить із нами, щоб нам не померти». Залишаючись за межею, вони чекали того, хто принесе їм слово від Господа із середовища вогню.

На стику старого та нового заповітів старозавітна завіса в храмі розірвалася — і скасувалася проведена Мойсеєм лінія, що перешкоджала людям входити в Божу славу. Вхід на «гору» відкрився, але навряд чи можна сказати, що вся юрба, що стояла біля її підніжжя, кинулася здійснювати своє молитовне сходження.
Не докладаючи зусиль, ми звикли чекати Бога біля підніжжя гори у відведений нами для Нього час, прихопивши з собою список потреб. Так, Він вірний, так, Він приходить ... Але в той же час Він чекає нас на «горі». Адже тільки тоді, коли наша молитва перетне кордон земного виміру, ми по-справжньому зрозуміємо саме значення слова «молитва» та переживемо всередині її надзвичайну природу і приємну солодкість.

Я не прихильниця символічних молитов і люблю під час молитви не просто перерахувати «Господи, благослови те, це і ще це»… Ні, це, звичайно, усе важливо, але мені подобається йти далі й знаходити Божу ціль для своєї молитви, щоб Його світло висвітлювало доріжку й показувало напрямок. Я хочу, щоб моя молитва залишала слід, справляла враження, озвучувала те, що хоче Бог. Щоб вона ще більше закохувала мене в Нього, робила мене пізнаваною в духовному світі, щоб мені не продублювали слова: «Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ти хто?» Я хочу всякий раз дивуватися непередбачуваності своєї молитви, коли розум не випереджає, а прямує за вимовленими мною словами.

Поділюся двома особистими прикладами молитовних вправ. Одного разу, провівши близько години в молитві іншими мовами, я ніби почула себе збоку, коли почала руйнувати укладений моєю мамою… кровний заповіт із дияволом. Мій розум раптом прокинувся і абсолютно не розумів того, що вимовляли мої уста. Але, незважаючи на великий знак питання у своєму розумі, я далі йшла за Духом. У той вечір, подзвонивши своїй мамі, — з 1991 року вірній християнці, яка на сьогодні привела 5850 чоловік до Ісуса, розповіла їй про цю дивну молитву. Їй в ту ж секунду згадалася давня, абсолютно забута історія, що виходить із доби її язичницького способу життя і ходінь по бабках у пошуках вирішення духовних проблем. Одній із таких «цілительок» і знадобилася мамина крапля крові для приготування якогось зілля…

І другий приклад. Пам'ятаю, як час від часу після тривалої молитви іншими мовами я відчувала якусь знемогу в тілі. Сила й бадьорість покидали мене, мені хотілося завершити молитву й випити чаю. Але в один із таких моментів я вирішила переступити через свої відчуття й молитися далі. Не минуло й кількох хвилин, як Дух Святий викрив природу мого фізичного дискомфорту, назвавши ім'я пасажира, який нелегально знайшов притулок у моїй обителі та якому, очевидно, ставало не зовсім затишно від щораз вищої духовної температури. У той день я отримала звільнення, тому що не прислухалася до бажання плоті припинити молитву.

Іноді молитва може бути якоюсь буровою установкою, яка бурить ті пласти, під якими захований корінь наших або чиїхось проблем… Іноді — це автоматна черга Духа Святого по тих мішенях, які висвічуються завдяки Йому… Іноді — це пророче проголошення, у якому слова летять до здійснення їхніх цілей… Іноді — це народжена на Небі пісня хвали й поклоніння Богові… І просто — це поєднання з Ним, з Його думками, з Його планами, з Його надприродним єством…

Усяке сходження на гору вимагає зусиль і залежності від Духа Святого. І, докладаючи зусилля, масу зусиль у молитві, ми налаштовуємося не на її кінець, а на її успіх, і кажемо «амінь» не в момент нашої позачергової посадки, а в момент Його своєчасної посадки. Стикаючись із Божою славою, ми визнаємо молитву захоплюючою подорожжю. І якщо в цій подорожі Дух Святий «забирає» в нас час, то тільки для того, щоб скоротити шлях саме до наших перемог.

Марина МИРОНОВА
"Благовісник", 2013, 1