Світ після пандемії

Знайомимо вас із прогнозами докторів богослов’я Сергія Саннікова та Михайла Черенкова щодо наслідків пандемії та карантину, які, на їхню думку, чекають євангельські церкви в найближчому майбутньому.

Сергій Санніков: «Криза — не двері, а вікно»

Блаженні ті, що на землі
Жили в її фатальні хвилі,
Мов Всеблагі їх запросили
Ділити учту при столі.
Федір Тютчев, «Цицерон»

Коли ми говоримо про світ після пандемії, то десь підсвідомо для мене звучить фраза «emerging age» (виникаюча епоха) — те, що видніється, але ще до кінця не зрозуміло, що воно таке. Єдине, що зрозуміло, пандемія — не просто маленький епізод нашого життя, який скоро закінчиться, і все буде, як раніше. Чого ж нам чекати? «А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!» (Пс.38:8). Цей переломний час можна розглядати, як кризу, як виклик і як можливість — все залежить від нас.

Існує два терміни на позначення майбутнього. В тексті Нового Завіту зустрічаємо «ерхотай» (майбутнє, яке виходить з минулого і наближається, як реалізація теперішнього, наприклад: Мт.18:7) та «парусія» (майбутнє, яке не є наслідком минулого, а приходить несподівано, непередбачувано, наприклад: Об.21:5). Звичайно, ми зараз говоритимемо, виходячи з першого значення.

Зазвичай ми кажемо, що криза — це двері, які привідчинені в невідомий новий світ. Мені здається, це не зовсім точний образ, особливо для нашої ситуації. Я б сказав, що теперішня криза для нас — це вікно, причому не дуже чисте, через яке ми бачимо тільки силуети нового світу. Вікно не призначене для входу. Тому доведеться в нього пролізти, попри незручність, ризик забруднити одяг та несхвальні погляди. Можемо пролізти, а можемо лишитися в старому світі.

Криза підняла на поверхню ті проблеми, які були в євангельських церквах, але з різних причин не вирішувалися. Яких наслідів слід очікувати всьому суспільству та церкві зокрема?

1. «Я» проти «Ми»: ріст індивідуалізму і послаблення общинності.

Папа Римський, який виголошує свою проповідь на порожній площі, — красномовний образ, який показує, що сьогодні відбувається і що буде відбуватися.

Виникаюча епоха змушує замислитися, що таке місцева церква. Згідно з реформатським богослов’ям — це місце слухання Божого Слова і звершення літургії. З цієї позиції немає проблем у переведенні служіння в онлайн-режим. Згідно з анабаптистським богослов’ям — це зібрання святих, які повинні мати особисту святість через дисципліну. З цієї позиції онлайн-формат викликає безліч проблем. Общинність із фіксованим членством, правилами прийому і виходу — одна з головних ознак місцевої церкви, і саме вона буде дуже розмиватися. Так само розмиватися будуть герменевтичні межі (традиції тлумачення і застосування Писання).

Примусова віртуалізація літургійного простору під час пандемії створює ризик, що деякі люди можуть ніколи не повернутися в церкву фізично навіть після закінчення карантину. Отже, одне із серйозних питань: як зберегти свою общину, традицію і герменевтичний підхід?

2. Пандемія страху: кінець постмодерну і початок нового середньовіччя.

Страх не зникне після карантину, він живитиметься не лише небезпекою нової пандемії, а й економічними наслідками та апокаліптикою. Ще більше поширюватимуться фейки, теорії змов, сценарії кінця світу.

Коронавірус загострить конфлікт лояльності до Бога та до кесаря. Державні структури отримають досвід впливу на церкви та релігійні організації і користуватимуться ним.

Страх приведе до зменшення соціальних свобод та відкриє нові можливості для маніпуляції людьми: контроль заради безпеки. На противагу цьому зростатиме фундаменталізм та бравада вірою.

Екзистенційна загроза викриє давно існуючу тенденцію матеріалізму серед християн, їхню надмірну турботу про здоров’я й благополуччя. Це зменшить церковну активність і участь рядових прихожан у житті общини. Життя онлайн приведе до перегляду багатьох цінностей та переміни світосприйняття. Соціальне дистанціювання залишиться назавжди.

Поряд із цим є й позитивні моменти: зросте обережність у прогнозах та діях, поглибиться усвідомлення непередбачуваності роботи Святого Духа.

Розрив ланцюгів поставок товару приведе до локалізації економічних зв’язків. Очікується падіння економіки, геометричний ріст соціальної напруги.

3. Життя онлайн: онлайн-богослужіння та онлайн-церкви.

Общини спішать в інтернет, сподіваючись, що YouTube, Zoom та інші соцмережі та платформи допоможуть втримати людей. Але не всі замислюються, яку ціну за це доведеться заплатити. Чи збережеться суть проповіді, прославлення, причастя на відстані?

З іншого боку, делокалізація — новий місіонерський контекст для церкви, який раніше мало використовувався. Нові умови змусять проповідувати по-новому, знаходити нові форми душпастирства. Виникне більше вимог щодо прозорості та компетентності.

Зміниться баланс «загального священства»: збільшиться роль рядових членів церкви, зокрема жінок. Ослабне вертикаль керівництва в церковних об’єднаннях. З’являться нові неформальні структури.

Спілкування буде характеризуватися маскуванням — оскільки у віртуалі всі носять маски, стараються виглядати кращими, ніж насправді. Духовна складова спілкування буде значно слабнути. Духовне замінюватиметься душевним.

Доступність інформації і схильність людей обирати більш привабливу, приводитиме до зростання конфесійної розмитості, популізму, нестійкості духовного життя.

4. Безготівкова доба: перебудова церковної економіки.

Очікується скорочення ресурсів, а тому — більш відповідальне їх використання. Безготівкова система передбачатиме більший конт-роль. Також посилиться державний контроль. При цьому потреби помісних церков, місій, семінарій, видавництв залишаться практично тими самими. Отже, необхідно буде шукати альтернативні шляхи отримання пожертв і мотивації членів церкви до матеріального служіння.

Замість підсумків: алегорія Джона Коттера

Гуру лідерства та управління Джон Коттер каже: «Наш айсберг тане! Хто не встиг, той запізнився».

Він пропонує три сценарії подальшого розвитку подій, залежно від поведінки лідерів, у нашому випадку — служителів, керівників релігійних об’єднань.

1. Можна нічого не робити, або робити все по-колишньому, переконуючи, що ми стоїмо на біблійних позиціях. Не звертати уваги на те, що айсберг тане, адже він ще років 10 точно протримається.

2. Можна все змінювати радикально, експериментуючи з найбільш сучасними літургійними та екклесіологічними формами. Це може розхитати айсберг, зробити його нестійким. Частина його населення — потоне, частина — перескочить на інші крижини. А лідерська група за підтримки молоді згромадить новий айсберг із плаваючих навколо частин.

3. Можна тверезо і свідомо проаналізувати ситуацію, провести серйозну роботу щодо зміни мислення у населення айсберга і підготовки його до переселення на інший айсберг. Потім — планомірно здійснити переселення та влаштування життя на новому айсбергу.

Перед нами вибір. Моя рекомендація дуже проста — йти туди, куди веде Святий Дух. Не боятися робити сміливі, рішучі кроки. Використати сучасну кризу як можливість.

Михайло Черенков: «Баланс зміститься від ускладнення до простоти»

Якщо порівнювати епохи до і після, то я б сказав, що ми бачимо, найперше, перехід від ускладнення до простоти. Це стосується світу, цивілізації, церкви… Від наростаючого прогресу ми переходимо до балансування над прірвою. Від історії розвитку до історії катастрофи. Від передбачуваного майбутнього до несподіваних, іноді жахаючих подій.

1. Запит на простоту

Навіщо, наприклад, зараз купувати дорогий годинник, якщо його немає кому показати? Кому потрібні шикарні костюми, якщо немає де в них красуватися? Попитом зараз користується тільки «essential» (життєво необхідне), а не «nice to have» (добре було б мати). І запитання до церкви, служителів: «А ми прислуговуємо, розважаємо чи пропонуємо справді важливі речі, на які збережеться попит, навіть коли люди рахуватимуть останні кошти?»

Що ми пропонуємо як проповідники? Очевидно, що люди не слухатимуть усього підряд, вони просто вимикатимуть нас. Будуть підвищені вимоги щодо професійності, змістовності, чесності, автентичності, доступності. Стає не таким важливим твій статус і місце перебування, як те, що ти можеш сказати.

Від онлайн-формату люди теж будуть втомлюватися. Так само як і від безділля і сидіння вдома. Відбуватиметься перенасичення інформацією. Зрештою, виникне запит на нові фільтри. Люди запитають: «Де перевірені достовірні джерела?» і обмежать коло свого споживання найціннішим і найважливішим.

2. Запит на малі групи

Виникне запит на малі групи: родичів, сусідів, друзів, однодумців. Напрямок на мегахристиянство виявиться, та й уже виявився, тупиковим.

Навіть в економіці бачимо запит на цикли із можливістю простежити кожен ланцюжок, де вони не губляться в нескінченності. Бажано, щоб це був цикл місцевого виробництва. Подібно і в церкві виникатиме запит на осяжні ланцюжки зв’язків, стосунків.

Запит на спілкування буде посилюватися — після онлайну захочеться особистого спілкування. Але «чужий» буде небезпечним. Тому малі групи будуть більш закритими.

3. Постійний ризик змін

Ще один тренд, який набере обертів — постійний ризик змін. Це і можливості, і постійний тиск. Стоятиме питання: наскільки швидко ти зможеш адаптуватися, переналаштувати церковне «виробництво», знайти нові форми. Цей перехідний період — не останній, далі буде серія подібних переходів. Це постійний тягар відповідальності. Психологічно ми, люди, на таке не запрограмовані. Як наслідок, виникає явище, яке я би назвав «мінімалізм перед лицем смерті». Це життя з постійним усвідомленням крихкості світу. Після атомної загрози загрозу пандемії можна поставити другою по значимості, яка переживається як глобальна і реальна. Відповідно до цього доведеться і міняти пріоритети: немає часу на все — тільки на головне. Це стосується і фінансів, і освіти, і церкви. Постає питання: «А без чого ми як церква не можемо обійтися? Що входить у той мінімальний набір цінностей, ідей, речей, які необхідно зберегти?» Все інше — відлетить, як баласт.

4. Запит на спасителя

Чомусь багато хто думає, що всі ці переміни працюватимуть тільки на нас — вийде на арену справжнє християнство, проявляться справжні лідери, можна буде відрізнити справжні церкви. Але справа в тому, що справжні негідники також завжди намагаються використати кризу на свою користь. І сили антихриста — не виняток.

Тому, очевидно, в суспільстві виникатиме запит на спасителя. Люди шукатимуть чуда, влади і авторитету (за Достоєвським). Тобто того, що поверне їм відчуття стабільності й безпеки.

Сьогодні ми бачимо, як держава повертає собі повноваження. Але разом із тим багато міжнародних інституцій втрачають свій вплив. І коли державні структури не справлятимуться з викликами, виникне запит на деяку нову рятівну структуру. І тоді повернеться тема нового світового порядку і глобального вождя. У цей момент пропозиції антихриста будуть дуже привабливими.

І завдання церкви полягатиме не в тому, щоб переграти усі ці спокуси в шоу, рекламі, фокусах і лайках, але — в силі свідчення, вірності Богу, жертовній любові та посвяченому служінні.

"Благовісник", 2,2020