Церква та суспільство

Корейський феномен

Північну та Південну Корею населяють люди однієї національності, які мають одне коріння, спільну історію, однакову ментальність. Їх лише розділяє кордон, який виник півстоліття тому. В Північній Кореї, за приблизними оцінками, валовий національний продукт становить близько 900 доларів на душу населення, в Південній Кореї — близько 16000 доларів. У чому ж причина такої разючої відмінності? Відповідь проста: в першій комуністична ідеологія забороняє віру в Бога, тому християн майже немає (або вони у глибокому підпіллі), у другій їх налічується до 40% від загальної кількості населення. Неймовірний економічний вибух у Південній Кореї називають «корейським чудом» і однією з ключових причин такого чуда є глибока християнська віра корейців.

За кілька десятиліть Південна Корея (Республіка Корея) переродилася з відсталої аграрної країни в передову промислову державу. І все це відбувалося на тлі перетворення цієї країни з нехристиянської — в християнську. Тепер, за даними статистики, у Південній Кореї налічується до 40% християн від загальної кількості населення (а його майже 50 млн), а в Північній Кореї (КНДР), за тією ж статистикою, християн майже немає. У результаті, що стосується економіки, то, за приблизними оцінками, в Північній Кореї валовий національний продукт становить близько 900 доларів на душу населення, а в Південній Кореї — близько 16000 доларів. Як бачимо, брат-християнин багатший за брата-атеїста майже у 18 разів! Отже, з досвіду Південної Кореї можна зробити висновок, що християнство може забезпечити відродження економіки й привести її до процвітання.

Християнізація язичницької Кореї — це історичний феномен, який не має аналогів у світі. Корея стала християнською буквально за кілька десятиліть, причому корінне населення завжди толерувало християнству, а тепер сприймає як національну релігію. Нині, як уже згадувалося, християн у Південній Кореї близько 40%. З них протестантів майже 28%. Крім того, християнські церкви дуже активні — і тенденція до збільшення відсотка християн зберігається.

Перші безпосередні зв'язки між корейцями та християнами почалися наприкінці XVIII століття. У той період Корея перебувала в стані важкої моральної кризи. Прагнення знайти якісь нові ідеї призвело до того, що деякі представники конфуціанської інтелігенції стали звертати увагу на християнські католицькі твори китайською мовою, які потрапляли в Корею з Китаю.

Наприкінці 1770-х рр. в Сеулі виник гурток молодих дворян, які вивчали християнство за тими небагатьма книгами, що мали. У 1784 р. один з членів цього гуртка, Лі Син Хун, добився права відвідати Китай у складі корейської дипломатичної місії. Він зустрівся в Пекіні з іноземними місіонерами, прийняв хрещення і повернувся на батьківщину з численними католицькими творами. Лі Син Хун і його однодумці розпочали активну місіонерську роботу, і кількість прихильників нового віровчення серед корейських дворян стала швидко зростати. Стурбований проникненням чужого і дивного вчення, корейський уряд, який зазвичай вирізнявся віротерпимістю, вирішив ужити рішучих заходів і під страхом смерті заборонив пропаганду християнства. Однак заборона не зупинила прихильників нової віри, і в 1791 р. у Кореї з'явилися перші мученики. З цього моменту корейський уряд протягом майже століття вів відчайдушну боротьбу з католиками, організувавши в 1785–1876 рр. десять великомасштабних кампаній з викорінення «західної єресі». Безліч корейських християн загинуло на пласі та в тюрмах. Проте католицька громада існувала й росла. Як бачимо, католицьке християнство проникло в Корею без безпосередньої участі західних місіонерів, через книги. По-друге, його поширення було досить швидким, успішним і, знову-таки, не було результатом діяльності іноземних представників.

Перший протестантський місіонер приїхав в Корею з китайськими Бібліями. Це був преподобний Роберт Томас. Він також став мучеником, а корабель «Генерал Шерман», на якому він приплив, був спалений (1866). Прямо перед смертю він дав Біблію людині, що вбивала його. Та людина прочитала її і пізніше стала християнином. У 1882 році американський уряд уклав з Кореєю договір, що відкрив двері для місіонерів. Вирішальну роль у масовому поширенні протестантського християнства зіграли американці, першим з яких був пресвітеріанин Горацій Аллен, який прибув у Корею в 1884 році. Доктор Горацій Аллен — непрофесійний місіонер, він забезпечував себе матеріально, служачи лікарем королівської сім'ї. Він широко відкрив двері для навернення корейців. За ним приїхали в Корею пресвітеріанські та методистські місіонери — Горацій Андервуд, містер Апензеллер, Семюель Моффат, У. Дж. Рейнольдс та інші. Життю першої Церкви в Кореї були притаманні вивчення Біблії, молитва (особливо молитовні зібрання о 4-й годині ранку), самозабезпечення, євангелізування за принципом: кожен християнин — свідок Ісуса.

Протестантські місіонери з самого початку використовували Біблію корейською мовою, яку переклали і друкували за кордоном. Вони заповзялися поширювати Біблії, а значить і свою віру серед корейців, але цю місію поклали на самих же корейців, які називалися квонсо, що означає «розповсюджувач Біблії». Квонсо займалися не просто поширенням Святого Писання, але і його справжньою пропагандою, яка поєднувалася з ліквідацією неграмотності серед корейського населення і навчанням багатьох простих людей національному письму — хангиль. Місіонери відкрили в Кореї перші лікарні й школи західного зразка, сприяли поширенню сучасних наукових і технічних знань. Християнами (в основному протестантами) була значна частина перших корейських політиків-«західників», активною була участь протестантів і в національно-визвольному русі в період колоніального панування японців 1910–1945 рр. Тож хоча на початку століття християни становили порівняно невелику частину всього населення країни (1,5% в 1911 р.), вони відіграли особливу роль у тих численних перетвореннях, що тоді відбувалися в Кореї.

Таким способом у 20–30-ті роки ХХ століття з християнством в Кореї сталася важлива метаморфоза, яка багато в чому визначила його подальшу долю: воно стало сприйматися як національна релігія, повністю втративши відтінок «західності» й чужоземності. У цьому полягає докорінна відмінність між долями християнства в Кореї з більшістю країн Азії. Можливо, це пов'язано і з тим, що в Кореї колонізаторами були не європейці, які дуже любили підкреслювати свою християнськість, а японці-язичники. Вони переслідували місіонерів-християн, і таким способом посприяли тому, щоб народ сприймав їх як борців за їхнє визволення. Практично вся нова корейська інтелігенція разом з більшістю лідерів антиколоніального руху складалася з людей, які отримали освіту в християнських навчальних закладах і були відданими цьому віровченню. До того ж у колоніальний період церква була тим місцем, де звучала корейська мова, де друкували періодику та книги корейською мовою.

У Південній Кореї в 1945 році до влади прийшли колишні націоналісти-модернізатори, а серед цієї групи протестантство вже з самого початку XX століття користувалося величезним впливом. Показово, що в 1952–1962 рр. частка християн серед корейської еліти (вище чиновництво і генералітет) досягла 41 % (32,5 % — протестанти, 8,5 % — католики), у той час як частка християн у загальній чисельності населення в кінці 1950-х рр. становила лише 5,3%. Зрештою, після Корейської війни 1950–1953 рр. кількість християн в Кореї стала швидко зростати. Якщо в 1940 р. християни становили лише 2,2 % населення країни, то в 1962 — 12,8%, а в 1990 — 23 %. У цілому ж, у 1970–1980-ті роки християнство в Кореї перетворилося на домінуючу релігію не тільки серед міської інтелігенції, а й серед населення країни в цілому.

Найбільша церква світу розташована в Сеулі — столиці Республіки Кореї. Це Церква повної Євангелії Йоийдо, яку заснував Йонги Чо. Вона об'єднує понад мільйон вірних у 587 місцевих церквах. А базову церкву в самому Сеулі відвідує понад 830 тисяч людей. Християни Кореї відкрито сповідують свою віру. Кожен з них — місіонер. Вони вважають своїм завданням нести вістку про Христа й в інші країни. Тому Південна Корея є однією з найактивніших місіонерських країн і займає третє місце у світі за кількістю місіонерів, які працюють за межами своєї країни.

Щодо Північної Кореї (тепер Корейська Народно-Демократична Республіка), то традиційно головним центром корейського протестантизму був Пхеньян та північні провінції. Після 1945 року деякі радикально налаштовані священики підтримали комуністів, але переважна більшість кліру виступило проти нової влади. До кінця Корейської війни (1953 рік) влада КНДР дозволяла діяльність кількох парафій, але в кінці п'ятдесятих років, із зміцненням режиму одноосібної влади Кім Ір Сена (який сам був вихідцем з родини протестантських активістів), християнство на Півночі було повністю заборонено. Тільки в середині вісімдесятих років влада КНДР знову відкрила кілька церков, діяльність яких жорстко контролюється спецслужбами і служить в першу чергу пропагандистським завданням для закордону.

Те, чого Республіка Корея добилася в економіці, тепер відоме як «економічне диво на річці Ханган». Після того, як в 1962 р. Корея вступила на шлях радикальних економічних реформ, темпи її економічного зростання стали одними з найвищих у світі. У результаті в Кореї, яка була такою бідною аграрною країною, що не могла забезпечити свій народ продуктами харчування та найнеобхіднішими побутовими товарами, стала бурхливо розвиватися промисловість і значно виросли доходи населення.

За три десятиліття, з 1962 по 1992 рік, валовий національний продукт (ВНП) Республіки Кореї збільшився з 2,3 до 294,5 млрд. доларів США, і одночасно ВНП на душу населення виріс з 87 до 6749 доларів в поточних цінах. Ключем до подібного успіху стало ухвалення стратегії розвитку, орієнтованої на зовнішні зв'язки, яка зробила експорт основною рушійною силою економічного зростання. Така стратегія виходила з особливостей країни, яка хоч і мала мізерні природні ресурси і вузький внутрішній ринок, зате могла використати могутні трудові ресурси. Важливу роль зіграли природна працьовитість і високий рівень освіти корейців.

У Республіці Корея найбільш розвинуті такі основні галузі індустрії: електроніка, автомобільна, нафтохімічна, виробництво сталі та стальних виробів, суднобудування, текстильна промисловість та інші. Валовий національний продукт Республіки Кореї за 2005 рік становив 787,5 млрд доларів. А валовий національний продукт на душу населення — 16291 долар. Тепер Республіка Корея займає 10-те місце в світі за масштабами економіки.

Думка, що історія Південної Кореї — це історія молитовної вірності християн, дуже правдива. У християн Кореї палає вогонь «першого кохання». Вони люблять молитися. Тому саме в Кореї виник феномен «молитовної гори» — місця, куди корейці-християни приїжджають для ревної непублічної молитви, закрившись у невеликій кімнатці. Корейці люблять збиратися для молитви удосвіта перед початком робочого дня. Так що о п'ятій годині ранку в молитовних будинках Республіки Кореї піднімаються до Бога молитви за країну та за поширення Христового вчення. Приклад Південної Кореї довів, що до економічного добробуту та індустріального прориву можна дійти не тільки ціною сотень тисяч життів, як за часів індустріалізації в СРСР, але через піст, молитву і ревну працю. «Ora et labora» (молися і працюй) — ось справжній рецепт економічного прориву нації. Прориву, досягнутого не жорстокістю диктатора, але Господом!

За матеріалами інтернету

"Благовісник", 1,2014