Церква та суспільство

Де хліб — там і батьківщина, або Про духомор

Автор: Микола СИНЮК

Ювілеї бувають різними. Від пафосно-помпезних до примітивно-жлобських, з присмаком зверхності та невігластва. У ці дні — сумна дата, яка ілюструється, як правило, чорно-білими світлинами і пекучими згустками болю спогадів тих, хто вижив – 80 років з часу Голодомору в Україні. За різними джерелами — від 6 до 10 мільйонів життів українців… Чи варто про це в нашому журналі?

Для мене назавжди залишиться в пам'яті повчання матері: «Не можна хліб на землю кидати — це гріх!» Це була найперша теологічна доктрина про гріх, яка, до речі, залишилася до цих пір — шанобливе ставлення до хліба щоденного.

Не знаю чому, але коли ми запитували батьків щодо такого ставлення до хліба, розмова, як правило, переходила на шепіт. Мама оглядалася по хаті, ніби у кутку зачаївся хтось невідомий, і тихо шепотіла: «Бо голод був страшний…» Пам'ятаю пережитий шок у далекому 1972, коли хлопці-одногрупники грали у футбол шматком білого хліба.

Чи має право на життя фраза древнього письменника Аристофана, винесена у заголовок? Насправді вона звучить трохи інакше, а саме: «Де добре, там і батьківщина». Можна сперечатися з приводу сентенції стародавнього грека, можна погоджуватися, але не секрет, що для багатьох людей «добре» — це головний критерій, що найчастіше визначає рівень патріотизму, а простіше — любові до земної вітчизни.
Цікаво розважав про свої патріотичні почуття відомий російський поет Олександр Пушкін: «Я, конечно, презираю отечество мое с головы до ног — но мне досадно, если иностранец разделяет со мной это чувство…»

Тепер знову про хліб, точніше про його відсутність. Сини Якова залишають батьківський край і прямують до Єгипту. Це не туристична прогулянка по пустелі. Нещодавно в Ізраїлі я мав нагоду хвилин 40 покататися на верблюді. Признаюся чесно, вже через 10 хвилин хотілося, щоб екскурсія закінчилася чим скоріше.

У Ханаані — голод, у Єгипті — хліб. Ми добре пам'ятаємо увесь драматизм історії Йосипа та його братів. Проте є й інший бік цієї історії. У пошуках хліба в Єгипті євреї знайшли (принаймні на 430 років) другу батьківщину для себе й потомків. Чи мав усе-таки рацію грек Аристофан? Мабуть, що так, проте в Біблії є книга «Вихід», основна тема якої — вихід євреїв з Єгипту.

Серед багатьох опор, на яких будується дім за назвою «держава», таких, як армія, банківська система, ядерні технології і т.ін. є ще одна надзвичайно важлива, яка визначає рівень безпеки й патріотизму. Святе Письмо називає цю опору хлібною. «І сказав мені: сину людський, ось Я розтрощу у Єрусалимі опору хлібну, і будуть їсти хліб за вагою і в печалі, і воду будуть пити мірою і в смутку…і вони будуть з жахом дивитися один на одного» (Єз.4.16). Знищена без милосердя Сталіним та його посіпаками хлібна опора українського селянства перетворила цілі регіони нашого краю на велетенські братські могили жертв Голодомору. Я розумію читача і вже чую запитання: «Чому? Чому так сталося, чому не покарані винуватці, прізвища яких відомі?»

Так стається і завжди так буде, коли ідеєю політичних вождів стає не Бог-Любов, а побудова «раю» в окремо взятому регіоні земної кулі без Біблії, Бога, але з власною гординею та самодостатністю, яка не зупиняється навіть перед ціною мільйонів людських життів.

А тепер про реалії сучасності. Духомор, або знищення духовних підвалин нації, — це те, у чому добровільно конають мільйони наших співвітчизників. Стан духомору — це не відсутність хліба й вишиванок, це не відсутність народних пісень і бібліотек, це не тотальна безграмотність народу, навіть не відсутність будинків культури й храмів. Це щось набагато страшніше й трагічніше у своїй суті. Духомор — це свідома відмова від Хліба, це свідоме і послідовне ігнорування Того, Хто сказав: «Я Хліб життя» (Ів.6.48).

«Даруйте, даруйте, — скаже хтось, — ми ж у християнській Україні живемо, чи не так?» Щодо назви «християнська» погоджуся, щодо суті цього слова — категорично «Ні!» За позолоченими обгортками куполів храмів, за розкішними стінами багатьох домів молитви — часто порожні рекламні вітрини без Хліба, без Життя, без Істини, яка в Христі й любові до ближнього.

Чому так багато непатріотично настроєних до своєї духовної Вітчизни «християн»? Чи ж не тому, що ігнорують Хлібом — Христом? А де Хліб (це вже не за Аристофаном) — там і Батьківщина.

"Благовісник", 4,2012