Благовісник

Не судіть про свій духовний стан, опираючись на почуття

Кожен, хто живиться Словом Божим, повинен зростати в благодаті. Бог наділив різними дарами пасторів, учителів, пророків та євангелістів для досягнення чітко вираженої мети — зростання Його Церкви. Жоден віруючий не повинен залишатися немовлям у Христі. Ми повинні зростати в Ньому, щоб не потрапити в якусь спокусу.

Христос хвалив церкву в Тіятирах за її зростання в благодаті:«Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші» (Об. 2:19). Тобто Ісус казав: «Нині ви більш сильні, ніж спочатку. Ви дозволили, щоб Моє життя у вас дедалі більше зростало й повнилося».
Про те ж саме йдеться в Приповістях: «А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» (Пр.4:18). А Йов заявляє: «І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий — побільшиться в силі» (Йов.17:9).

Ми бачимо, що в Тілі Христовому немає місця для безцільності, ліні чи затримки росту. Але як щодо вашого зростання в Господі? Чи бачите ви постійне зростання у вірі, надії, любові, самовіддачі? Якщо бачите, то як ви можете виміряти свій ріст?

На жаль, багато християн вимірюють свій духовний ріст за зовнішніми ознаками. Звичайно ж, більшість віруючих заявляють, що вони живуть вірою, а не почуттями. Але в щоденній практиці багато хто з них все ж вимірює своє духовне життя за тим, що вони відчувають, і переконані, що не зростають духовно. Вони регулярно відвідують церкву, слухають проповідь Божого Слова, читають Біблію, старанно моляться, але не відчувають, що в їхньому житті є якийсь прогрес. Один святий сказав мені: «Я повинен бути скрушеним у Господі. Зазвичай я легко починаю плакати перед Ним, але тепер уже не такий чутливий, як раніше. Я просто не зростаю».

Інші засуджують себе за те, що вони слухають так багато проповідей, але мало що запам’ятовують зі сказаного. Вони хвилюються, що тепер стали не такими сильними в Богові чи не так ревно служать Йому, як колись.

Дозвольте мені поділитися з вами декількома спостереженнями про наше духовне зростання.

1. Християнин може зростати в благодаті й не усвідомлювати цього.

Ви можете залишатися в повному невіданні щодо дивовижних процесів дозрівання, які відбуваються всередині вас. Павло порівнює наше духовне зростання зі зростанням нашого фізичного тіла. Він говорить, що наші душі ростуть так само, як і наші фізичні суглоби, м’язи й тканини тіла. Він називає це зростання «зростом Божим» (Кол.2:19).

Таке зростання походить від голови. Простіше кажучи, у міру того, як ви надієтеся на Христа й перебуваєте в Ньому, безперервний потік Його життя вливається у вашу душу. Ісус є постійною живильною силою вашої істоти, живим потоком, який ніколи не перестає текти. Тому Його життя постійно вливається у вашу душу, навіть коли ви спите. Він забезпечує свіжий запас на кожен день, як би ви не почувалися.

Як, по-вашому, Ізраїль міг вижити протягом сорокарічного перебування в пустелі? Вони живилися лише манною — хлібом, дарованим із неба. Ця «ангельська їжа»мала у своєму складі все необхідне, щоб підтримувати імунну систему ізраїльтян. Ось чому Божий народ ніколи не хворів жодною з єгипетських хвороб.
Так само і з нашою теперішньою манною. Вона для нас хліб, посланий із небес, і Він підтримує нашу духовну імунну систему, щоб могла протистояти різним гріхам. Ми можемо не бачити зовнішніх ознак того, що ця манна діє в нас (так само, як не бачимо, як зміцнюється наша фізична імунна система). Але Боже Слово обіцяє, що всі, хто любить Ісуса, будуть ставати сильнішими у своїй духовній несприйнятливості до гріха.

Подумайте тільки: час від часу ви все ще можете впадати в спокусу, але з роками виявляєте в собі щораз більшу силу протистояти світським звабам і відчуваєте більшу відразу, бачачи нечистоту, яка оточує вас. Ви більше не думаєте й не розмовляєте так, як цей світ. Коли ваші спів­працівники бурхливо висловлюють свою радість з приводу вихідного: «Нарешті п’ятниця — ото гульнемо!», ви з радістю думаєте: «Залишилося всього два дні — і неділя!». Це тому, що ви ростете.

Бог дав нам одну заповітну обітницю: «Посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога» (Пс. 91:14). Ісус вирвав нас із царства темряви й посадив у добрий ґрунт Свого Царства, і тепер ми отримуємо поживу й життя з Його небесного ґрунту. Павло пише: «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, …збагачуючись у ній» (Кол.2:7).

2. Ми можемо хибно оцінювати своє духовне зростання внаслідок одноманітності та нудьги, притаманних усьому, що є в житті.

Щодня ми робимо одне й те саме, і це приносить у життя одноманітність та нудьгу. Наприклад, щодня протягом тижня ви прокидаєтеся в один і той же час, з’їдаєте той же сніданок і їдете тим же маршрутом у свій офіс. Ви йдете в той самий магазин за продуктами, слухаєте ту ж радіостанцію, сидячи за кермом.
Те ж саме може стосуватися й нашого духовного життя. Недільного ранку ми йдемо в церкву й займаємо те ж саме місце. Ми співаємо ті ж пісні та гімни. Навіть наші молитви можуть звучати однаково. Ми раз-по-раз робимо одне й те ж саме й починаємо думати: «Я роблю не більше, ніж завжди: просто читаю свою Біблію й молюся, співаю в хорі, але в цьому немає жодних зрушень. Роками я роблю одне й те ж, але зовсім не зростаю».

Яку неправду кажуть вам ваші почуття! Такі думки можуть позбавити вас Божої благодаті. Справа в тому, що у своїй повсякденній рутині ми стикаємося з безкінечним повторенням одного й того ж. Таке життя. Реальним же доказом зростання є те, що ми не перестаємо день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком віддавати себе на Божу працю.

Зростання в благодаті, бачте, не значить, що ми будемо робити для Бога великі чи ще більш великі справи. Істинне зростання відбувається тоді, коли ми знову й знову робимо те ж саме з дедалі більшим переконанням, що ми робимо все для Нього. Це схоже на те, як вчаться писати в першому класі. Ви починаєте з паличок та кружечків, з яких складаються великі букви. Але згодом букви стають все меншими і з’єднуються докупи, утворюючи слова. Зрештою ви вчитеся складати словосполучення й речення. Хоча ви тривалий час виконували одні й ті самі дії — ви писали, весь цей час щось цінне довершувалося і набувало досконалості.

Я переконаний, що духовне зростання відбувається більше під час повторення одних і тих же дій, ніж у перескакуванні з одного виду служіння до іншого. Вимагається більше благодаті, щоб просто йти, коли ми стомилися, розбиті, подавлені чи страждаємо, ніж коли все робиться вперше. Ви можете думати, що духовно мертві, не просуваєтеся в Господі нікуди, але, найімовірніше, ви щоденно зростаєте в Христі.

3. Ми можемо вимірювати наш нинішній стан за неправильними стандартами.

Переживання навернення часто емоційні, тому що вони нові й неймовірно унікальні. Зміни, які відбуваються в нашій душі, настільки несподівані, що це приголомшує. Це дивовижно — раптово навернутися від рабства гріха до досконало нового життя в Христі.

Ваше духовне зростання дуже схоже на перші кроки немовляти. Це чудова та хвилююча подія, яка викликає багато уваги з боку батьків. Та невдовзі дитина перестає бути центром уваги. Тепер, коли вона падає, їй потрібно самій підніматися. Вона сама ходить по дому, скрізь чинячи безлад, за що її карають. Так само й коли ви були немовлям у Христі, то відчували, що Бог приділяє вам особливу увагу. Щоразу, коли ви падали, Він був поруч, щоб піднімати вас. Але, як пише апостол Павло, ви не повинні залишатися вічним немовлям. Бог учить вас стояти в Його Слові й ходити вірою, а не повзати, як немовля.

Звичайно, можна стати теплим і недбалим у своїй вірі, і багато віруючих перебувають саме в такому стані. Та застереження Ісуса про втрату першої любові не стосується вас, якщо ваше серце ще прагне Бога. Якщо ви турбуєтеся, щоб не відпасти, це свідчить про те, що ви зростаєте у Його благості. Ось чому ви постійно досліджуєте своє серце.

Однак сатана обманув багатьох християн, переконавши їх, що вони щось втратили в Господі. Справа в тому, що сумніватися в Божій любові до вас і недооцінювати своє становище в Христі, керуючись своїми почуттями, — це страшний гріх. Ваші щоденні взаємовідносини з Ісу­сом не мають жодного стосунку до вашої ревності чи старань. Вони базуються лише на вірі.

Уявіть, яким би незавидним було ваше становище, якби спасіння справді базувалося на почуттях. Павло переконує нас рухатися, «забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду» (Фил.3:13). Ви ніколи не повинні опиратися на свої попередні емоційні переживання. Який стосунок вони мають до нинішнього дня, якщо ви покладаєтеся на Його обітниці вам? Чи готові ви бути по-біблійному причасниками Його божественної природи (див. 2Петр.1:4) — не спираючись на емоційні переживання чи зовнішні свідчення, але довірившись Його славним обітницям?

Звичайно, Бог приносить у наше життя обновлення й свіже помазання, але це не пожива, якою ми повинні харчуватися, щоб жити. Ми повинні жити постійною вірою в Божі обітниці заповіту. Його Слово непохитне, якими б слабкими ми себе не відчували. Наш Господь дотримає Свої обіцянки, бо Він Той, «Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості» (Юда 24).

Є багато ознак духовного зростання. Ось декілька з них:

1. Істинною ознакою духовного зростання є те, що ви за вирішенням кожної проблеми та кризи одразу ж звертаєтеся до Ісуса. Ви знаєте, що у вас є місце, куди йти.

Деякі християни перебувають у вічній кризі. Щоразу, коли ви зустрічаєтеся з ними, вони діляться з вами черговою новиною, скаржачись: «У мене біда за бідою; я не знаю, що мені робити». Вони хочуть, щоб про їхню проблему знала вся округа, але ніколи не діляться з нею з Ісусом.

Зрозумійте мене правильно: я не кажу про християн, які переживають реальні проблеми, що потребують уваги. Я кажу про «професійних скаржників» у церкві. Вони так скаржаться на свої проблеми, що хочеться запитати: «Невже ваш Бог мертвий? Чому ти не черпаєш із джерел, якими Він спорядив тебе?»
Як приємно Господу, коли ти зі своїми турботами йдеш спочатку до Нього! Ти знаєш, що в тебе є Той, Хто вірно супроводжує тебе у всіх обставинах.

2. Істотною ознакою зрілості є те, що ви більше не вимагаєте від Бога видимих підтверджень Його реальності чи якогось внутрішнього голосу. Ви менше покладаєтеся на зовнішні ознаки та фізичні свідчення. Звичайно, Господь промовляє до Свого народу. Ісус каже, що вівці Його знають Його голос. Але нині голосом Божим до Його народу є Його відкрите Слово. Автор Послання до євреїв стверджує: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина» (Евр.1:1-2).

Більше того, коли до нас промовляє Дух Святий, Він нагадує нам слова, сказані Ісусом: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів.14:26).

Коли ми покладаємося на внутрішні голоси чи зовнішні знаки, щоб чути Бога, ми відкриваємо себе для великої спокуси. Одного разу я отримав запрошення пропові­дувати на двох конференціях служителів у Детройті та Індіані й просив у Бога підтвердження, чи слід мені брати участь у подібного роду заходах. У Детройті Бог благословив слово — декілька служителів кинулися до вівтаря з покаянням. Та це не було достатнім свідченням для мене. Тому перед наступною конференцією я молився: «Господи, сьогодні Ти повинен мені дати чітке свідчення, або ж це буде остання моя конференція»…

Здогадайтеся, хто ще чув цю молитву? Сатана. Несподівано голос, який звучав ніжно і свято, прошепотів: «Ти побачиш таке свідчення, якого ще не бачив. Тобі не треба буде нічого робити, тільки будеш стояти й дивитися, як Дух Святий потужно наповнить зал…»

І справді, Господь знову дав мені помазання того вечора. Коли я закінчив проповідь, то просто закрив свою Біблію й помолився: «А тепер твоя черга, Господи!»

Нічого не відбулося. За кілька хвилин аудиторія почала хвилюватися. Я запевнив їх, що чекаю дії Святого Духа, але нічого не відбувалося. Я не знав, що робити, тому запропонував усім разом прославити Ісуса. Усі спокійно славили Господа — і Божий Дух наповнив зал.

Несподівано я відчув, що треба викликати до вівтаря дружин пасторів. Ми молилися. Бог торкався і зціляв їх. Але не було ніякого грому й блискавок — просто спокійна робота Святого Духа. Невдовзі ми отримали свідчення жінок, які були преображені в той день, а також від подружніх пар, які обновилися. Проте я знав, що це не було тим потужним свідченням, яке мені було обіцяне, і зрозумів, що намагався зробити ворог. Сатана почув, як я вимагав від Бога зовнішнього свідчення, і використав це для того, щоб стримати мене від звернення до пасторів та їхніх дружин. Але Бог відкрив переді мною двері й дав мені слово для проповіді. Я повинен був просто послухатися мого Господа, довіритися Його Слову й віддати Йому всі результати. Він завжди все виконує так, як вважає за потрібне, — гучно чи тихо, видимим чи невидимим способом.

3. Однією з найголовніших ознак зрілої віруючої людини є любов до всього людства, яке йде в погибель, відповідно вона з благодаттю реагує на будь-які прояви міжнародних та етнічних конфліктів. Такий християнин виказує однакову любов і до євреїв, і до палестинців.

Я вірю, що Бог тримає під конт­ролем усі ситуації у світі. Він розвиває події відповідно до своїх вічних цілей, навіть криваві кризи та повстання.

Й тоді, коли спостерігатимемо тимчасове затишшя, я вірю, що ми швидко наближаємося до виконання біблійного пророцтва й повернення Ісуса. Напруженість у світі буде наростати, супроводжуючись розгулом ненависті, боротьби, расових заворушень, етнічної різні. Отож, як ми повинні реагувати на це, будучи християнами? Тільки дорослий, зрілий віруючий може прийняти слова Ісуса: «Любіть ворогів своїх. Моліться за тих, хто вас гонить і ображає. Якщо твій ворог голодний, нагодуй його».

Якщо ви хочете жити, як жив Ісу­с, то не можете дозволити собі, щоб ваші людські пристрасті запалювалися при читанні заголовків газет. Христос помер за кожну загублену душу на цій землі, включаючи й лікарів, які роблять аборти, убивць, ґвалтівників, розбещувачів малолітніх.

У наш час тюрми переповнені засудженими, які стали потужним свідченням любові Ісусової тільки тому, що хтось любив їх, незважаючи на їхні гріхи.

Ви можете знати, що зростаєте в благодаті, якщо молитеся за тих, кого ненавидить світ. Коли ми чуємо про страшні події, які стаються в ньому, то повинні протистояти будь-яким упередженням і сказати: «Я приймаю авторитет Христа над усім цим. Я хочу любити людство, як мій Господь».

Ось велика обітниця, яка заспокоює всі наші почуття, сумніви та невизначеність: «Хіба ж ти не чув: Бог відвічний Господь… Він не змучується та не втомлюється, і незбагненний розум Його. Він змученому дає силу, а безсилому міць… А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!» (Іс.40:28-31).

Девід ВІЛКЕРСОН

"Благовісник", 2,2017