Благовісник

Дві зустрічі

Читаю свідчення людей, що повірили в Господа Ісуса Христа — і моє серце захоплюється дивними ділами Божими. Такі свідчення настільки ж різноманітні й індивідуальні, як і кожна людина. Оце дивлюся на своє життя, як я увірував, і на початку свого богошукання хотів би описати дві особливі зустрічі з живим Богом.

Розпочну з опису свого студентського життя в кінці 1980-х, яке жодним способом не було пов’язане з Богом. Тим паче, що я вихований в суто атеїстичній сім’ї, із настільними книжками революційного та патріотичного духу на зразок «Як гартувалася сталь», «Молода гвардія», «Повість про справжню людину». Мої уявлення про Бога обмежувалися безглуздим описом того, що нас навчали безбожні вчителі історії. Я уявляв віруючих людьми, яким немає місця серед будівничих світлого майбутнього — комунізму. «Людина – це звучить гордо, і вона самотужки побудує на Землі своє щастя» — саме такою була моя ідеологія, як і кожної молодої людини, вихованої в лоні атеїзму СРСР. Чим закінчилася така ідеологія устрою суспільства без Бога — ми прекрасно знаємо. Тепер декому не хочеться це визнати, і вони звинувачують у розвалі СРСР, наприклад, Горбачова, не розуміючи, що будь-яка система устрою суспільства приречена на самознищення, якщо в ній немає місця для Бога.

Я дякую Богові за свою матінку, що їй вдалося мені з самого дитинства прищепити такі життєві принципи: справжній чоловік не повинен матюкатися, ані вживати алкоголь, ані палити, тому що це негідно справжнього чоловіка. І дійсно: у моєму житті такі вади були відсутні повністю.

Якось улітку нас, студентів, відправили в табір праці й відпочинку в с. Райгородок Луганської області, де ми повинні були внести посильний вклад в продовольчу програму СРСР. Мені, як комсоргу, доручили посаду комісара табору, диск-жокея й наставника однієї з груп другокурсників (і це все в одній особі). Увечері ми мали багато вільного часу, який марнували за самогоном разом із дівчатами-другокурсницями. Навіщо ми це робили? Іншого життя, інших розваг ми не знали. Через короткий час такого нашого спілкування за пляшкою зі спиртним усі, крім мене, отримували важкий для юного організму ступінь сп’яніння. Так було багато разів. І ось одного разу під час чергової вечірки я раптом подивився на те, що відбувалося, зовсім іншими очима. Мені стало огидно, коли побачив, що робиться в кімнаті, де ми «відпочивали». Ось наш гітарист рачки уперся в кут кімнати, ремиґає і вивергає вміст шлунка назовні. Ось дівчина цього гітариста тим часом цілується з іншим. Не варто описувати сцени беззмістовних і безглуздих розмов інших членів п’яної компанії, коли ніхто нікого не слухає й усі одночасно говорять ні про що. Мені стало страшно. Невже ми гірші від тварин?! Бо тварина ніколи не втрачає своєї гідності. Пам’ятаю, що з кімнати я прожогом вискочив через вікно й опинився в обіймах червневої ночі. Довго ходив, розмірковуючи про сенс життя: «Навіщо людина народжується, навіщо живе? Навіщо відчуває любов і ненависть, радість і горе? Навіщо прагнути до якогось щастя, якщо все закінчується смертю?» У мене були друзі з міського комітету комсомолу. Як жили вони? Усе зводилося до слави, розваг, грошей. Сьогодні мало що змінилося: та ж сама слава, розваги, гроші. Тільки якість деяких речей відрізняється: замість самогону коньяк, а в сучасних жінок замість дешевих спортивних костюмів дівчат-студенток дорогі сукні, прикраси, а сенс абсолютно один: слава, розваги, гроші…

Отож, я брів по встеленому травою полю, а мене супроводжував урочистий хор цвіркунів. Підійшов до річки, думаючи, що здорового глузду в житті немає. Хвороби, війни, зради закоханих, невірність подружжя, смерть — це те, що домінує в житті людини, яка народжується й умирає, назавжди розчиняючись у небутті. Я не міг знайти відповідей на ці запитання душі. З’явилося почуття марності й непотрібності свого існування. Невже все зводиться до смерті? Занурений у такі думки, я раптом підвів свій погляд вгору й подивився на небо. О, це було бездонне небо з розсипами сяючих зірок! Вони були в особливій красі. Мене захопила думка, що зірки — це не лампочки, а палаючі планети, які набагато більші від нашої Землі. Вражали їхній чіткий порядок, холодне світло й таємниця — бездонна, урочиста таємниця. Подумав: «Ні, таке не могло з’явитися саме собою!» Дивлячись на небо, я вперше в житті став на коліна й сказав: «Боже, якщо Ти є...» Я став говорити й висловлювати все, що гнітило мою душу й чим хотілося поділитися з кимось дуже мудрим і довіреним. Якщо на початку це був лише порив душі, і я говорив просто в ніч, то через хвильку відчув, що Той, до Кого звернувся, прийшов і уважно слухає мене. Усередині в мене з’явилося нове, досі незнайоме мені почуття, яке (тепер я знаю) називається благоговінням. Я говорив не в ніч і не в порожнечу. Я вже розмовляв із Богом, плакав, мовчав і відчував Його ніжний доторк. Я не чув Його слів, але через Його незриму присутність до мене прийшли спокій і розрада. Якби хтось тоді сказав мені, що це звичайне полегшення після висловленого почуття, я сказав би: «Ні! Я розмовляв із Творцем!» Опісля встав із колін і пішов спати. А коли прокинувся вранці, то все пішло як зазвичай.

Минуло приблизно півроку. Я познайомився з дівчиною, яку покохав. Вона була студенткою педагогічного училища в м. Лисичанську. Ми зустрічалися вечорами, гуляли, розмовляли на різні теми, від літератури до нових художніх фільмів. Тем для розмов було більше, ніж достатньо. Про Бога ми не розмовляли, така тема навіть у голову не могла прийти двом молодим людям у кінці ХХ століття, та й не знали ми про Нього нічого.

Після місяця нашого знайомства в моєї дівчини діагностували пухлину на грудях, яка стрімко прогресувала. Мама в неї медик, а вона — єдина дитина. Почалися поїздки по лікарях, бабках, екстрасенсах, професорах медицини, а користі від того не було… Одного разу вона сказала мені, що їде з мамою в м. Куйбишев (тепер Самара), там є професор, який новим у медицині методом (за допомогою електромагнітного випромінювання певної частоти) лікує подібні пухлини, і вже є позитивні результати. Курс лікування триватиме декілька тижнів. Після нашого розставання я прийшов додому. Перш, ніж лягти спати, вдруге в житті став на коліна й звернувся до Бога. Той перший досвід спілкування з Творцем літньої ночі закарбувався в моїй душі приємним теплом. І я знову став говорити свої сокровенні думки невідомому Богу. Розповів Йому, як кохаю цю дівчину, яка дорога вона мені… Розповів, що в неї пухлина й вона їде з мамою лікуватися, і я довго її не побачу. Я попросив Бога, щоб Він був завжди з нею, щоб вона була жива й повернулася — і ми були знову разом…

Час відсутності моєї коханої дівчини тягнувся для мене довго. Вона зателефонувала мені лише один раз у перший тиждень (тепер важко молоді в це повірити, але раніше не було мобільних телефонів). Я часто набирав номер її домашнього телефону, але лунали лише довгі гудки, ніхто не піднімав трубки. І ось, приблизно через три тижні, я в черговий раз набрав її номер і почув улюблений голос. Моє серце затріпотіло, але в її голосі з’явилися нові нотки. Вона говорила хвилюючись і, як мені здалося, холодним голосом: «Нам потрібно зустрітися». Я збирався на зустріч, а з голови не виходила думка: «Що могло статися? Зустріла іншого? Розлюбила? Що ж?» Ось відчинилися двері її квартири. Ось її кроки. Вона вже близько. Нарешті я бачу її обличчя. Як тільки наші погляди зустрілися, вона сказала мені... Може, читачеві це здасться абсолютно незначним, але відразу після її слів (десь глибоко в собі) я почув інші слова. Вона сказала: «Віталік, я стала віруючою, я тепер завжди з Богом». Усередині я почув навіть не голос, а тільки тихі слова: «Ти просив, щоб Я завжди був із нею, тепер Я завжди з нею». Після цих її слів я зітхнув із полегшенням, зрадів, що це не інший хлопець. Але для себе в ту мить зрозумів, що вдруге зустрів живого Бога. Він почув мене, Він відповів мені.

Того вечора я не став християнином. Але вже не міг сказати, що Бога немає. Бог є! Через деякий час покаявся перед Господом у своїх гріхах, визнав себе грішною людиною, яка потребує Спасителя Ісуса Христа. Слава Йому! Ця дівчина стала моєю дружиною. Бог зцілив її, пухлина зникла. Вона народила вісьмох прекрасних дітей з Божого благословення. Тепер ми розмовляємо в молитвах з Богом щодня. Дякую Богові за прекрасну дружину й дітей! Від Господа Ісуса Христа ми щодня отримуємо милість і благословення. У нашому житті були і є чудеса Божі, за що ми дякуємо Богові. Коли ж повертаюсь в пам’яті до тих перших двох зустрічей із Господом, то моє серце сповнюється особливою вдячністю. Він знайшов мене, постукав у моє життя, прикликав до Себе — людину, яка не мала нічого спільного з Ним, яка зневажала віруючих. Я був великим грішником перед святим Богом. А Він не знехтував мною, помер за мене, врятував мене! Вічне поклоніння великому Богу Отцю, Сину і Духу Святому!

Віталій БЄЛЯЄВ,
м. Сєверодонецьк, Луганська обл.

"Благовісник", 1,2017