Останній крик апостола

Дитячий крик

Кому із нас подобається дитячий крик? Той різкий гучний звук, якого ці маленькі милі істоти можуть часом піднімати в ефір. Особливо — о 3-4 годині ночі. Напевно, нікому… Але я згадую, як одного разу саме такий крик допоміг мені стати на якусь йоту кращим чоловіком! За моїми плечима двадцять з лишком років подружнього життя з Аллою, надіюся, тепер я кращий чоловік, ніж був у перші роки. Не вірите, запитайте у моєї дружини — вона знає «правильну» відповідь! (сміється).

У нас народився Влад. 1996 рік. Після пологів у Алли дуже швидко зникло молоко. Через невігластво і відсутність мудрих порад, та й через певну скромність у фінансах ми почали годувати дитину коров’ячим молоком, розбавляючи його так, як нам старенькі бабусі розповідали. Ми тоді не розуміли, що саме це призводило до страшної кишкової коліки — Влад був дуже неспокійним.

Щоб покращити фінансовий стан нашої сім’ї, я прийняв додатковий виклик і пішов підзаробити підсобником на будівництво. Після відносно неважкої фізично роботи фельдшером на «швидкій» це мене дуже виснажувало, я просто приповзав додому. Єдине, про що мріяв — це виспатися. І так м’яко натякнув дружині, що, напевно, буде краще, якщо спатиму в окремій кімнаті. Мені здавалося це правильним — вона вдома, не на роботі… Якщо хтось із нас втомлюється, то здогадайтеся хто! Тому, якщо хтось і заслуговує на нічний відпочинок, то, звичайно, це — я.

Тієї ночі прокинувся від страшного крику нашого сина. Я чекав, коли ж то Алла підніметься і я почую її ніжний солодкий наспів колискової. Але ж ні! Коли піднявся сам і зайшов до спальні дружини, побачив, що вона продовжує солодко спати — незважаючи на пронизливий крик, від якого робилося моторошно. Як можна спати при такому шумі?! Можна, якщо виснажена не менше за чоловіка, який працює на будівництві! От тоді я зрозумів, що означає бути мамою з дитиною вдома.

Я взяв дитину, вийшов до іншої кімнати. Довго ходив по дому, теліпаючи малюка, а потім впав на коліна і став просто плакати і молитися, благаючи Бога, аби Він щось зробив. Як чоловік я відчув себе зламаним, неспроможним цей крик заспокоїти. Коли ти чуєш такий крик, за нього дуже важко дякувати Богові! Єдине бажання — щоб він стих, щоб Бог полікував цей біль.

Але часом дорослі можуть почути такий дитячий крик, за який вони мають прославити Бога. У США десятирічна дитина врятувала не менше 40 людей. Прокинувшись пізно вночі, хлопчик побачив загоряння і почав голосно кричати, в результаті — розбудив дорослих. Випадок трапився в готелі у штаті Вірджинія. Гості, повернувшись з весілля, мирно спали у своїх номерах. Єдиною, хто відчув страшний запах гару, виявилася дитина. Мешканці встигли покинути приміщення до того, як полум’я охопило весь готель. Це той випадок, коли за крик хочеться подякувати Богу!

Великими літерами

Моя проповідь завершує цикл, в основі якого — лист апостола Павла до галатів. Як би ви кричали, якби між вами та вашим співрозмовником була сотня кілометрів, відсутність телефону, скайп-звязку?.. І можна лише писати. Маючи тільки аркуш паперу і ручку — як прокричати?

«Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою!» — пише ап. Павло (Гал.6:11-18). Чому — великими? Як правило, тоді писали не так — писали дрібними літерами. Основним носієм писаної інформації був пергамент зі шкіри тварин, виготовлення якого було досить складним і дорогим процесом. Нелогічно і неправильно на такому дорогому матеріалі писати великими літерами! Це не раціонально! Але апостол ігнорує цей принцип. До того ж він пише власноруч, чого зазвичай не робив. Очевидно, так він хоче звернути на щось особливу увагу. Таким чином він ніби — кричить до галатів!

Хтось із надзвичайно закоханих молодих людей написав на стіні будинку великими літерами: «САШЕНЬКА, Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ!» Він так щиро «закричав» це на всю вулицю, він хотів, щоб усі, хто проходить біля стіни, почули його крик. Але потім щось сталося — попередній напис закреслено, а внизу дописано: «Я ОШИБАЛСЯ!» Він знову «кричить», але вже з болем… Тепер ви розумієте, що означають великі літери — це особливе послання, бажання, щоб звернули увагу, запам’ятали, щоб не пройшли повз. За однією з версій апостол написав так, бо мав ваду зору — можливо, але ключовий момент — щоб почули галати, щоб зрозуміли, щоб це торкнулося їхніх сердець!

Але — що ж саме було написано великими літерами? Я піду від зворотного і спершу відповім — чого НЕ написав ап. Павло у цьому посланні? А звідки ми можемо це знати? Коли вивчаємо інші його послання, бачимо певний почерк, типову структуру. Ось, наприклад: «Насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові» (Рим.1:8); «Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі» (1Кор.1:4); «Не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую» (Еф.1:16); «Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас» (Фил.1:3); «Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись» (Кол.1:3); «Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, згадуючи вас у наших молитвах» (1Сол.1:2). До галатів — єдиний лист ап. Павла, де відсутня вдячність (серед тих, щодо яких його авторство не ставиться під сумнів). Навіть за коринтян він дякує! Послання до галатів відрізняється від усього, що він писав до і після. Апостол дуже різко переходить до самої суті: «Дивуюся я, що ви так скоро відхилюєтесь від того, хто покликав Христовою благодаттю вас, на іншу Євангелію» (Гал.1:6).

Коли розвалився Радянський Союз, до нас почали приїздити гості-християни з-за кордону, представники інших національностей. Разом із Євангелієм вони привозили й частинку своєї культури. І от частинку культури, яку привезли до нас американці, ми з часом стали називати «американський сандвіч». Це стосується їхнього підходу до критики. Ми, коли хочемо висловити якийсь докір, найчастіше робимо це «в лоб»! Сказали як відрізали. Це ми, українці, бо у нас «бутерброд», а не «сандвіч». А американці — на початку і в кінці говорять щось добре, а всередині — власне критику. Бо в їхній культурі картання взагалі важко сприймається. Але Біблія говорить: «карання Господнього не відкидай, і картання Його не вважай тягарем» (Пр.3:11); «хто нехтує картання, той блудить» (Пр.10:17); «хто докір ненавидить, той нерозумний» (Пр.12:1); «хто осторогу ненавидить, той умирає» (Пр.15:10).

Коли Бог підвищує голос

Критика, докори та картання пронизують увесь лист до галатів. Це й було написано великими літерами! М’яко кажучи, неприємний для прочитання лист, до написання якого ап. Павла спонукав Святий Дух. Хто з нас чує голос Божий, коли нас критикують чи докоряють? Так і хочеться сказати: «Павле, тихіше, тихіше, образиш читачів!» Однак послання до галатів — це крик не ап. Павла, це крик люблячого Бога! О, нам не подобається Бог, який підвищує голос! Нам подобається тихий, мовчазний, толерантний до наших забаганок, слабостей та грішків Бог…

А як ви реагуєте на критику? Намагався згадати себе і мусив визнати, що у відповідь на докір я найчастіше дію за двома сценаріями. Перший — це захист. Захист теж може мати два способи. Нападаючи у відповідь: мені докір, а я у відповідь — два. І більш лагідний спосіб — виправдання себе. Другий сценарій — це скласти руки, почати себе жаліти. Але ігноруючи картання від людей, ми можемо пропустити голос Божий! Як важливо нам полюбити докори!

Так що ж саме змусило Бога через апостола перейти на інший тон розмови? «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана!» — пише ап. Павло (Гал.2:16).

Свого часу Закон був важливий. Його можна порівняти з процедурою хіміотерапії. Уявіть собі, що пацієнтові поставили діагноз — рак, пухлина почала давати метастази. Лікарі видаляють пухлину і призначають хіміотерапію. Це вже не дасть повного зцілення — але хоча б продовжить життя. Оці 613 старозавітних правил, як хімія, бомбардують пухлину гріха, яка є в кожному з нас, не дають їй рости. Закон можна порівняти до вчителя початкових класів. Для дитини дуже важливі перші роки навчання. Учитель має два головних завдання: пояснити дітям, що вони нічого не знають, і пробудити цікавість до навчання. І зрештою Закон веде до чогось більшого — до Голгофи, до Ісуса Христа!

До Ісуса Христа підійшов юнак із запитанням: «Чим я можу заслужити Царство Небесне?» В присутності усіх він заявив, що виконав усі заповіді. Хто із нас міг би так сказати? Але молодий чоловік відчував, що ще чогось бракує. Ця ситуація подібна до вокального конкурсу «Голос країни». Коли виходить учасник, він бачить обличчя глядачів, а судді сидять до нього спиною. І він має їх якось здивувати — щось таке видати, такі ноти, такий діапазон, таку ритміку — аби хоча б у когось тьохнуло серце, хоча б хтось натиснув на кнопку і повернулося крісло. Цей юнак думав, що з Богом так само: не брешу, батьків шаную, нічого не вкрав — і таку «ноту» взяв, і таку заповідь… А нутром відчуває — не повертається Бог! Яку ще пісню заспівати, яку ще заповідь виконати, щоб Єдиний Суддя повернувся і сказав: «Так! Ти — у Моїй команді!»? Ісус Христос сказав: «Продай свої багатства і йди за Мною!» Але це виявилася нота такого діапазону, якої юнак не міг взяти. Про що це говорить? В Законі завжди буде щось, що тобі і мені не під силу! І це так гостро відчули апостоли: «Ісусе, хто ж тоді може спастися?!» І відповідь: «Це неможливо для людей, але можливо Богові!»

І тут нам відкривається інша формула, та, з якою ап. Павло колись прийшов до Галатії: тільки завдяки заслугам Христа ми маємо спасіння! А від людини потрібно — вірити. Ти не можеш власними ділами зробити, щоб Бог повернувся. Єдине, що ти можеш сказати на цій сцені, ставши на коліна: «Боже, я вірю!» І тоді стається чудо — Бог повертається до тебе Своїм обличчям!

Але раптом в галатійські церкви прийшли інші вчителі, які сказали: «Христос це добре, але потрібно ще дещо — обрізатися!» А це — повернення до Закону: «Христос + твої старання». Сьогодні вже ніхто не говорить про обрізання, але вам можуть сказати: якщо не охрестишся, або не виконуватимеш суботи, або чогось ще не зробиш… Надати хрещенню, чи причастю, чи будь-якому служінню статусу, що воно обов’язкове для спасіння — означає змінити Євангелію! І апостол не міг мовчати!

Хрест Христів

Яка мила людина! Слова, як пташенятка, вилітають з її уст. Язик творить мелодії — заслухаєшся! Отакими були ці лжевчителі, вони вдавали, що дуже турбуються про галатів. Та у своєму листі ап. Павло ніби засовує їх до камери МРТ і показує усім фото їхніх мотивів. І виходить, як у пісні, тільки навпаки: «На лицо прекрасные, злобные внутри». Адже ті, хто обрізується, й самі не виконують Закону. Вони просто хочуть хвалитися, що ви, галати, їм підкорилися. Це перший мотив — справити враження. Це те ж саме, що бути добрим до своєї дружини не з любові до неї, а щоб справити на людей враження. Як це страшно — одного дня дізнатися, що все добро, яке тобі демонструвалося, було не ради тебе. Апостол запитує: «Ви вірите цим людям? Ви хочете йти за тими, хто вас просто використовує?» Як важливо розуміти мотиви людей і самому мати правильні мотиви!

Ще одне — лжевчителі нав’язували обрізання тому, що хотіли уникнути переслідування за хрест Христовий. Блаженний Ієронім стверджував, що ще за правління Юлія Цезаря були прийняті закони, які захищали монотеїстичних юдеїв від переслідувань у язичницькому світі. А як перевірити єврей чи не єврей — обрізаний чи ні! Таким чином, обрізання давало юридичний захист, і навпаки — його відсутність ставила церкву під удар…

Ніщо в історії людства не здатне так оголити нашу сутність, як хрест. Усі ми носимося із вельми перебільшеною думкою про себе: «Можливо, я й грішник, але не найгірший!» Тільки біля підніжжя хреста ми зменшуємося до своїх справжніх розмірів! Звичайно ж, людям це не подобається. Побачити себе Божими очима — це приниження для них. Їм більше до душі власні ілюзії, тому вони тримаються від хреста подалі. Вони створюють християнство без Христа, де спасіння засноване на ділах, а не на Ісусі. Розп’ятий Христос для них нестерпний. Проповідників розп’ятого Христа женуть, лають, висміюють — і все це через власну гордість. Ось тому лжевчителі, які прийшли в Галатію, говорили про обрізання. Йти за Вчителем, спина Якого зігнута під тягарем хреста? Який каже: «навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий» (Мт.11:29). Не за вчителем, який їде на коні і змушує тремтіти усіх навколо… Це означає забути про себе, свої права — просто зректися самого себе! Кому таке подобається?

«А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» — каже ап. Павло (Гал.6:14). Хрест Христовий і нове створіння в Ньому — ось про що останній крик апостола. Він не тільки не намагався уникнути хреста — хрест був його гордістю! Не можна одночасно хвалитися собою і хрестом, потрібно вибрати щось одне. Тільки впокорившись, визнавши себе тотально грішним, можна отримати радість спасіння. Тільки в такому випадку ми зможемо хвалитися хрестом Христовим!

Христос помер на хресті за нас, ставши прокляттям. Хрест повідомляє нам деякі непривабливі істини про нас самих. А саме — що ми грішні, перебуваємо під праведним прокляттям Божого закону і не можемо самі себе врятувати. Якби можна було отримати прощення власними добрими справами, обрізанням, виконанням Закону — ніякого хреста не було б! «Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер!» (Гал.2:21). Хрест — це місце, де ми дізнаємося всю правду про себе і всю правду про Бога. Голгофа стала місцем стовідсоткової правди: про нас — ми безнадійно зіпсовані, про Бога — Він безмежно люблячий, Його благодать «перегрішити» неможливо!

Хрест — це вирок цьому світу, що він приречений. Тому — світ помер для мене, а я помер для світу! Я більше так жити не хочу, я більше не хочу керуватися цією системою цінностей, заразившись цим вірусом, кашляти на інших! Ні — я помер! Я — нове творіння. Ап. Павло протиставляє дві релігії. З одного боку — обрізання, яке символізує людську самоправедність. З іншого — хрест Христів і нове творіння через народження згори і преображення. Ось що головне, ось що має значення!

На нашій церкві висить банер: «ШУКАЙ БОГА!» Чому шукати? Бог з нами у хованки грається? Ні! Це не Він до нас повернувся спиною у кріслі, це ми відвернулися від Нього. Повернися до Нього! Прийди до Його хреста! Знайшовши Його — знайдеш усе!

Станіслав Грунтковський

"Благовісник", 2,2018