Роздуми над Словом Божим

Якщо тільки...

Автор: Геннадій АНДРОСОВ

Кожному з нас приємно чути підбадьорливі слова Євангелій, які я також хочу нагадати: ми зробилися спільниками Ісуса Христа, ми Його спадкоємці й співспадкоємці, ми духовні, ми діти Божі, ми утвердилися в Євангелії Ісуса Христа, ми спасенні, Христос поставить нас святими, непорочними й неповинними перед Собою в небесній славі, нині ми дім і храм Божий!

Можна знову й знову повторювати, що ми співспадкоємці Ісуса Христа, радіти й проголошувати «алілуя», що ми спасенні. Це чудово, і на цьому добре було б уже сказати «амінь», бо всі задоволені та щасливі, збадьорилися та зміцніли у вірі. Але якщо на цьому поставити крапку, це не буде проповіддю повної Євангелії. Тому що в цих обітницях, узятих мною з послань апостола Павла, є продовження, є їхня друга частина, яку також необхідно цілком прийняти (хоч вона не така вже й приємна). На межі цих двох частин стоїть одне словосполучення: «якщо тільки». Тобто апостол Павло поставив незначну умову, щоб бути дитиною Божою, щоб отримати спасіння й небесну спадщину.

Отже, цитую ці ж обітниці, тільки вже кожен вірш повністю: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, якщо пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп» (1Кор.15:2). Ми спасенні, тому що ми прийняли повну Євангелію, якщо тільки утримуємо все так, як написано в Новому Завіті, якщо тільки наша віра не даремна. Виявляється, можна стверджувати, що віруєш у Бога, але ця віра буде марною.

Христос поставить нас святими, непорочними й неповинними перед Собою, «якщо тільки пробуваємо в вірі тверді та сталі, і не відпадаємо від надії Євангелії» (Кол.1:23). Коли ж хто захитається у вірі, того Бог не вподобає (див. Євр.10:38). Дуже серйозне попередження, тому ми не поспішаємо йти за грішною тілесною природою, хоч вона й тяжіє до земного, гріховного, але наш дух жадає небесного, того, щоб шукати спільності з Духом Святим, ми прагнемо до Церкви святих, до духовного спілкування, до перебування в молитві та Слові Божому. Чи так насправді відбувається в нашому повсякденному житті? Тіло ніяк не хоче терпіти тиск, обмеження, воно категорично не бажає страждати. А апостол каже, що ми діти й спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христові, якщо тільки з Ним страждаємо (див. Рим.8:17). Знову ж таки, «якщо тільки» Діти Божі, але за умови, якщо страждаємо. Це не значить, що навмисно шукаємо страждань (вони й так прийдуть), але як ми їх переносимо? Нарікаємо, обвинувачуємо, обурюємося? Чи ж мовчки, терпляче, смиренно переносимо хвороби, скорботи, тісноту? Це не значить, що нам не болить (ще й як болить!), але в усьому цьому ми бачимо милість до нас нашого Господа.

Ми – церква Божа, дім Його! Це чудесна обітниця, записана в Посланні до євреїв: «Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його ми, якщо тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця!» (3:6); «Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця!» (3:14). Добре мати правильний початок. Але який буде його кінець? Кінець справи важливіший за її початок. Ми бажаємо одержати якісний результат тієї чи іншої справи (нашої віри). Є таке прислів'я в народі: почав за здоров'я, а скінчив за упокій. Апостол Павло звертається до галатів (3:3): ваш початок був добрим (духовний початок), але чому ви тепер закінчуєте тілом? На щастя, від нас не вимагають виконувати закон Мойсеїв, зокрема обрізання, яке нав'язували християнам Галатії. Більшість із нас не хворіють цим. Але апостол Павло там же (див. 5:19) перелічує плотські діла, і туди зовсім не входить обрізання крайньої плоті: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не успадкують вони Царства Божого!» Ось чого треба уникати, від чого обрізатися! Ми хвалимося вірою в Христа, можливо, думаємо, що ми духовні порівняно з немічними у вірі, що обтяжені безліччю церковних обрядів і релігійних постанов, яких ні Христос, ні апостоли не веліли виконувати. Але чи маємо ми страх Божий на такому рівні, що, як вогню, уникаємо справ плоті, перерахованих вище? Таж ні, ми не убивці! Але справами плоті є і сварки, і заздрість, і гнів, і суперечки, і незгоди. Багато хто погодиться, що такі прояви тіла вряди-годи трапляються в нашому повсякденному житті. Якщо рідко буває таке, і ми потім журимося й каємося – це ще півбіди; а якщо в тім перебуваємо щодня, і навіть не зауважуємо – це вже катастрофа віри.

Повертаючись із богослужіння, я розмовляв з пастором: ми згадували, як були молоді, як вірили, служили Богу, і пастор зауважив, що недавно спілкувався з одним братом, із яким колись був разом. Той брат не став невіруючим, він каже, що вірить. Але чомусь пастор сказав про нього сумні слова: він як невіруючий. Можна дорікнути пастору, звідкіля він знає. Але якщо вони разом колись горіли для Христа, разом молилися кілька років, разом співали, спілкувалися, трудилися, проповідували... Я розумію, що вклав пастор у ці слова. Ніхто не хоче, щоб про когось з нас хтось сказав через декілька років, що він як невіруючий.

«Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового! Їхній кінець – то загибель, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!» (Фил.3:18-19). Ось у чому виявляється невір'я, крах віри (навіть якщо вигукувати «алілуя!» – не допоможе) – вони мислять тільки про земне. На першому місці майже щодня земне, у думках лише піклування й догоджання плоті, тільки робота, бізнес, гроші, задоволення, машини, будинки, їжа, одяг, де провести відпочинок, як би розважитися, куди б поїхати на пікнік, де і як одержати «фан» і так далі. Хто ким переможений, той тому і раб. Чи плоть перемогла, чи дух перемагає тіло? Хто дає нам вказівки і диктує свої умови?

Випробування свободою – саме такий період переживають нині багато сучасних церков, де немає переслідування за віру в Бога. Виявляється, при явній агресії легше побачити ворога, а прихований супротивник значно небезпечніший.

«Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця!» (Євр.3:12-14). Наше життя порівняно з боротьбою, постійними щоденними зусиллями, змаганнями спортсменів, марафонським бігом. На цій трасі нас підстерігають сіті гріха, що можуть легко обплести наші ноги, і тоді неминуче духовне падіння. Гріх порівнюється з сільцем ловця птахів, у якому дуже легко заплутатися. У Посланні до євреїв (12:1) так і написано: гріх, що легко заплутує нас у свої сіті. А це значить, що не можна розслаблятися, потрібно пильнувати, не спати, навіть якщо й дуже хочеться. Тому що близький усьому кінець. Незабаром настане вибавлення від цієї земної плоті, буде зустріч на хмарах із нашим Спасителем. Чи віриш у це, дорогий брате? А чи чекаєш? Чи, можливо, думаєш: за моїми розрахунками приходу Христа не буде як мінімум років із двадцять, я встигну виплутатися з цієї сітки життєвих турбот і суєти. У процитованому місці Писання є таке слово, як «сьогодні»... Згадаймо Ісава. Він тому продав своє первородство за саму сочевичну юшку, що жив постійним догоджанням своїй плоті: «Я хочу їсти зараз, що мені до того, що буде потім? Потім устигну, нікуди благословення батька не дінеться, я старший – і мені по праву воно належить!» Але ми читаємо в Біблії, що потім він навіть зі сльозами просив і благав батька дати йому благословення, але одержав сувору відмову. Це все приклади нам, християнам, якщо хто потішає себе тим, що встигне, що потім покається, потім одержить, поправить. Така людина може навіть мати місце й час, і навіть сльози, але одержить відмову. І ті сльози будуть гіркими. Тому не здавайся, брате, стій сьогодні у вірі, нині протився гріху, світським спокусам! Велика нагорода на небесах. Але й велика ціна! За тебе заплатив Христос. Він поручився за тебе. Не підведи Свого Господа. Він дає тобі все потрібне для перемоги, для успішного фінішу, успішного кінця, що стане початком твоєї блаженної вічності з Ісусом Христом у Його Небесному Царстві.

"Благовісник", 4,2012