Лідія ВУДВУД

Доброта

Жила-була на світі доброта,
Ходила між людьми, добро творила,
Всі дивувались: «Певно, неспроста!
Це ж неможливо, щоб усіх любила!»

Не раз багнюкою їй кидали услід,
Не раз її камінням побивали,
Вона ж хотіла розтопити лід
В серцях, які холодними ставали.

Усмішкою, і словом, і теплом
Сердечно прагнула вона усіх зігріти,
Та часто їй відповідали злом
І не могли нерідко зрозуміти.

Та не зважала доброта на те,
Добром за зло і кривду всім платила,
Несла їм ніжне, щире і святе
І вірила: любов — велика сила.

Та заздрість їй дорогу перейшла:
Чи довго будеш поміж нас блукати?
Ти дискомфорт усім тут принесла,
Поглянь: тебе не хочуть тут приймати.

Чого ти лізеш в душу нам усім,
Було нам добре й затишно без тебе,
Не віримо словам, ділам твоїм,
В нас ціль — приготуватися до неба.

Та не розчарувалась доброта:
Знов сіяла невидимо рукою
Любові зерна там, де марнота
Людські серця заповнила собою.

Проходив час, і зерна проросли
І забриніли у своїй обнові,
А потім плід чудовий принесли
Братерства, милосердя і любові.

Невтомно сіє хай добро рука,
Зважаймо, що ми людям віддаємо.
Добром за зло платити — справа нелегка,
Але у вічності його зберемо.

Благовісник, 2,2020